Рішення

від 06.12.2016 по справі 202/9084/15-ц

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/9084/15-ц

Провадження №2/202/552/2016

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Мороза В.П.

при секретарі - Булачовій Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим будинком, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати за ним право користування житловим будинком з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1.

У серпні 2016 року позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати за ним право користування житловим будинком з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1, усунути перешкоди у праві користуванні житловим будинком з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди у користуванні житловим будинком з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначив, що з відповідачкою від зареєстрував шлюб 28 грудня 1991 року. У 1994 році він спільно з відповідачкою за кошти подружжя придбав житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1, право власності на якій було оформлено на відповідачку. У вказаний будинок позивач разом з відповідачкою вселилися у березні 1994 року і проживали спільно до розлучення. 10 липня 2015 року шлюб між сторонами було розірвано. Після цього, відповідачка у вересні 2015 року відібрала ключі від будинку у позивача і перешкоджає йому у доступі в будинок, де знаходяться його особисті речі, тобто обмежує позивачу право користуватися житловим будинком, який є їх спільною сумісною власністю, аргументуючи це тим, що шлюб між ними припинено, а право власності зареєстровано за ОСОБА_2 У зв'язку з вище викладеним позивач змушений звернутися до суду з позовом про визнання права користування житловим приміщенням з підстав того, що це житло є сумісною спільною власністю подружжя.

Позивач в судове засідання не з'явився, про час і місце його проведення повідомлявся належним чином.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час і місце його проведення повідомлявся належним чином. Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено та не заперечувалось сторонами, що 28 грудня 1991 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Індустріального районної ради м. Дніпропетровська, про що в кризі реєстрації актів про укладання шлюбу зроблено актовий запис № 1463. Після укладання шлюбу дружині присвоєно прізвище «ОСОБА_2».

В подальшому рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2015 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

За час перебування у шлюбі подружжям було набуте нерухоме майно - домоволодіння за адресою АДРЕСА_1, розташоване на земельній ділянці розміром 1986 кв. м., де А-1 житловий будинок, В- сарай, під В-погріб, Д - гараж (тим час.) Е - убиральня, 1-6 споруди, загальна площа складає 51,7 кв. м., житлова площа 32,4 кв.м., та житловий будинок під літерою Л-2 загальною площею 334,6 кв. м., житловою 161,9 кв. м.

Вищевказане нерухоме майно було придбане за договором купівлі-продажу № 4-1465 від 25.01.1994 року, який посвідчено Шостою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою. Право власності було зареєстровано 03.03.2006 року за ОСОБА_2 у розмірі 1/1 частки приватної форми власності.

Сторонами не заперечується, що після придбання домоволодіння, подружжя постійно проживали однією сім'єю в придбаному будинку, який належить на праві приватної власності відповідачці, за адресою: АДРЕСА_1. За згодою відповідачці позивач вселився до будинку та проживав з нею однією сім'єю починаючи з березня 1994 року, що підтверджується довідками квартального комітету №10 Індустріального району м. Дніпропетровська від 20.11.2015 року.

Статтею 47 Конституції України гарантовано, що кожен має право на житло.

Відповідно до ст. 150 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно до ч. 1,4 ст. 156 Житлового кодексу Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Так, ч. 2, 3 ст. 64 ЖК УРСР визначено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 цього Кодексу.

Позивач вселився у вказаний будинок за згодою відповідачки в період перебування з останньою в зареєстрованому шлюбі, а тому, вселившись у передбаченому законом порядку, та мешкаючи в ній по теперішній час, після розірвання шлюбу не втратив право користування квартирою.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач має право користуватися житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1, оскільки він був придбаний сторонами під час шлюбу за рахунок спільних коштів, позивач був членом сім'ї власника жилого будинку в розумінні норм Житлового кодексу Української РСР та користувався цим нерухомим майном.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 16, 405 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 212, 213, 215, 224 - 225 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 по визнання права користування житловим приміщенням задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер платників податків НОМЕР_1, право користування житловим будинком з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер платників податків НОМЕР_2, усунути перешкоди у праві ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер платників податків НОМЕР_1, користуватися житловим будинком з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_2, не чинити перешкоди ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер платників податків НОМЕР_1, у користуванні житловим будинком з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 - денний строк з дня проголошення апеляційної скарги.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя В.П. Мороз