Рішення

від 14.12.2016 по справі 903/810/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 грудня 2016 р. Справа № 903/810/16

Господарський суд Волинської області, розглянувши матеріали по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сальве"

про стягнення 1 314 687,12грн.

Суддя: С.В. Бондарєв

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1-дов. від 02.10.2016р.

від відповідача: н/з

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України представнику позивача роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. В судовому засіданні учаснику судового процесу згідно ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки.

В судовому засіданні 14.12.2016 року відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: Позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" - звернувся до господарського суду з позовом до відповідача- Товариства з обмеженою відповідальністю "Сальве" - про стягнення 1 358 184,40грн., в якому просив стягнути з відповідача 1 284 505,06грн.- заборгованості за отриманий відповідачем згідно договору поставки товару №347 від 18.11.2014р. за видатковими накладними за період з 01.07.2016р. по 30.07.2016р. товар, 76 124,12грн.-пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті товару за період з 02.08.2016р. по 23.10.2016р. (включно) по кожній накладній окремо згідно п.6.1. договору та 7 497,47грн.-3% річних за період з 02.08.2016р. по 23.10.2016р. (включно) по кожній накладній окремо згідно ст. 625 ЦК України, а всього 1 358 184,40грн. (з врахуванням дефляції в розмірі -9 942,25грн. за період з серпня 2016р. по жовтень 2016р. включно).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті отриманого ним товару, у встановлені договором поставки товару №347 від 18.11.2014р. строки.

Ухвалою суду від 07.11.2016р. порушено провадження по справі та призначено її до розгляду на 29.11.2016р. на 11:00год.

28.11.2016р. через відділ документального забезпечення та контролю суду від представника відповідача надійшло до суду клопотання вих.№331 від 25.11.2016р. (вх.№01-54/10855/16), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, в зв'язку з неможливістю забезпечити явку упровноваженого представника в судове засідання.

Представник позивача в судовому засіданні 29.11.2016р. позовні вимоги підтримав та просив суд задоволити їх останні в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 29.11.2016р. не з'явився, вимог суду не виконав, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду спору, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4301034472054 від 25.11.2016р.

Ухвалою суду від 29.11.2016р. розгляд справи відкладався з метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин по справі, зважаючи на неявку відповідача в судове засідання, неподання ним витребуваних судом доказів та необхідність витребування додаткових доказів по справі.

Крім того, зобов'язано сторін представити суду: позивача-оригінали, долучених до позову доказів; чіткий, обгрунтований розрахунок суми основного боргу з зазначенням підстав нарахувань, проплат, виникнення зобов'язання (у вигляді таблиці); реєстр накладних; докази проплати; відповідача-письмові пояснення (обгрунтовані доводи та заперечення) по суті позовних вимог; докази отримання товару, часткової оплати.

В судовому засіданні 14.12.2016р. представник позивача звернувся до суду з заявою б/н від 09.12.2016р. (вх.№01-65/244/16 від 14.12.2016р.), в якій зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 1 314 687,12грн., в т.ч. 1 231 065,53грн.- заборгованості за отриманий відповідачем згідно договору поставки товару №347 від 18.11.2014р. за видатковими накладними за період з 01.07.2016р. по 30.07.2016р. товар, 76 124,12грн.-пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті товару за період з 02.08.2016р. по 23.10.2016р. (включно) по кожній накладній окремо згідно п.6.1. договору та 7 497,47грн.-3% річних за період з 02.08.2016р. по 23.10.2016р. (включно) по кожній накладній окремо згідно ст. 625 ЦК України.

Супровідним листом б/н (вх.№01-54/11493/16 від 14.12.2016р.) долучив до матеріалів справи реєстр накладних за період з 01.07.2016р. по 30.07.2016р.

Крім того, звернувся до суду з заявою б/н (вх.№01-80/139/16 від 14.12.2016р.), в якій вказав, що відповідач додатково 13.12.2016р. сплатив на рахунок позивача 10 000,00грн., та 14.12.2016р.-5 000,00грн.

Долучив до матеріалів справи платіжні доручення №1035 від 13.12.2016р. на суму 10 000,00грн. та №1041 від 14.12.2016р. на суму 5 000,00грн. з призначеннями платежу: "оплата за товар згідно договору №347 від 18.11.2014р. в т.ч. ПДВ".

Водночас, в заяві б/н (вх.№01-59/209/16 від 14.12.2016р.) просив суд повернути йому зайво сплачений судовий збір.

Відповідач в судове засідання 14.12.2016р. не з'явився вдруге, вимог суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду спору, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4301034498096 від 07.12.2016р.

Суд розглянувши, в судовому засіданні 14.12.2016р. заяву позивача б/н від 09.12.2016р. (вх.№01-65/244/16 від 14.12.2016р.), зазначає наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити, зібльшити розмір позовних вимог.

Вищий господарський суд України у п. 3.10 постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказав, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Судом приймається заява позивача б/н від 09.12.2016р. (вх.№01-65/244/16 від 14.12.2016р.), розцінюється як заява про зменшення розміру позовних вимог, оскільки в даному випадку має місце зменшення кількісних показників за вимогою позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу, спір вирішується виходячи з нової ціни позову - 1 314 687,12грн.

Згідно із ч. 3 ст. 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Неподання або несвоєчасне подання доказів з неповажних причин, спрямоване на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, враховуючи те, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, явку відповідача не було визнано обов'язковою, відповідач мав час для подачі суду доказів та явку в судове засідання на власний розсуд, та даною можливістю не скористався, господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, визнав зібрані докази достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України, -

встановив:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 18 листопада 2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (постачальник), в особі Генерального директора ОСОБА_2, яка діє на підставі статуту та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сальве" (покупець), в особі Генерального директора ОСОБА_3, який діє на підставі статуту був укладений договір поставки товару №347, згідно з пунктами 1.1.-1.3. якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця лікарські засоби, вироби медичного призначення (медичні вироби), та інше (товар), а покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору. Загальна кількість товару, що має бути поставлений, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), ціна товару встановлюється сторонами в видаткових накладних. Видаткові накладні є специфікаціями та складають невід'ємну частину цього договору. Постачання товару здійснюється партіями. Партією товару є товар, наведений в одній видатковій накладній. Загальна сума договору визначається фактичною сумарною вартістю товару, що був поставлений, згідно цього договору за весь строк його дії.

У відповідності до пунктів 2.1.-2.3. цього договору поставка товару здійснюється шляхом доставки за адресою, вказаною покупцем, або на умовах самовивозу. Доставка товару здійснюється централізовано-кільцевими перевезеннями. Поставка товару здійснюється згідно замовлення покупця. Замовлення може подаватися телефоном, електронними засобами зв'язку. Товари, що поставлені без письмового, факсового або електронного замовлення та прийняті покупцем, вважаються поставленими та сплачуються на умовах даного договору.

В розділі 4 договору поставки товару №347 від 18.11.2014р. сторони обумовили порядок розрахунків, а саме строк оплати товару, сума кожної поставки, вказуються у накладних. Розрахунки за товар здійснюються в безготівковій, або у готівковій формі, відповідно до законодавства. Суми оплати за товар, які постачальник отримує від покупця зараховуються постачальником в рахунок оплати по накладним, які не сплачені, та строк оплати яких настав.

Згідно пункту 6.1. договору, покупець, за даним договором, за порушення строку оплати товару, сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується від несплаченої суми за кожен день прострочення. Пеня нараховується до моменту погашення заборгованості.

Відповідно до п.8.1. договору даний договір набирає сили з моменту його підписання та діє по 31.12.2014р. Якщо протягом 10 днів до закінчення строку дії даного договору жодна з сторін не виявила бажання його розірвати, то він вважається пролонгованим на наступний та кожний наступний календарний рік.

Даний договір підписано сторонами, підписи скріплені відтиском їх печаток (т.3 а.с. 147-148).

На виконання умов даного договору позивачем було реалізовано відповідачу товар-лікарські засоби по видатковим та товарно-транспортним накладним за період з 01.07.2016р. по 30.07.2016р. на загальну суму 1 286 116,79грн. (т. 3 а.с. 149-250, т.4 а.с. 1-250, т.5 а.с. 1-250, т.6 а.с. 1-250, т.7 а.с. 1-244, т.8 а.с. 6-22).

Отримання товару відповідачем стверджується підписами відповідача та його представників про отримання товару на цих видаткових та товарно-транспортних накладних.

Підписання покупцем накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" №01-06/928/2012 від 17.07.2012р., п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» ).

У відповідності до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Саме таким вимогам і відповідають спірні видаткові та товарно-транспортні накладні, які засвідчують встановлений факт здійснення господарської операції. Відтак, у відповідача виник обов'язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України №3-77гс15 від 29.04.2015р.

Відповідач свої зобов'язання за цим договором щодо оплати отриманого товару виконав частково на суму 1 611,73грн., що стало підставою звернення позивача з позовом до суду.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між сторонами був укладений договір, що за своєю правовою природою є договором поставки.

Договір поставки товару №347 від 18.11.2014р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був (доказів суду не надано).

Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивачем зобов'язання по передачі товару згідно договору поставки товару №347 від 18.11.2014р. виконані в повному обсязі, що стверджується видатковими та товарно-транспортними накладними за період з 01.07.2016р. по 30.07.2016р. на загальну суму 1 286 116,79грн. та реєстром видаткових накладних за період з 01.07.2016р. по 30.07.2016р.(т. 3 а.с. 149-250, т.4 а.с. 1-250, т.5 а.с. 1-250, т.6 а.с. 1-250, т.7 а.с. 1-244, т.8 а.с. 6-22).

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманої за видатковими та товарно-транспортними накладними, в повному обсязі не виконав, сплативши на рахунок позивача лише 1 611,73грн. (інших доказів оплати суду не надано).

Крім того, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, а саме з платіжних доручень №1035 від 13.12.2016р. на суму 10 000,00грн. та №1041 від 14.12.2016р. на суму 5 000,00грн. з призначеннями платежу: "оплата за товар згідно договору №347 від 18.11.2014р. в т.ч. ПДВ", відповідачем після подачі позову було сплачено на рахунок позивача 15 000,00грн. (т.8 а.с. 24-25).

Згідно із пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

Оскільки вказані кошти сплачені відповідачем 13.12.2016р. та 14.12.2016р., тобто після звернення позивача до суду, то провадження в частині стягнення з відповідача 15 000,00грн.- заборгованості підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, згідно якої господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору (сплата відповідачем боргу після звернення кредитора з позовом).

Таким чином, на момент винесення судом рішення заборгованість за отриманий ним товар на день розгляду спору становить 1 216 065,53грн. (з врахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог б/н від 09.12.2016р. (вх.№01-65/244/16 від 14.12.2016р.)), стверджується договором поставки товару №347 від 18.11.2014р., видатковими накладними за період з 01.07.2016р. по 30.07.2016р. на загальну суму 1 286 116,79грн. та реєстром видаткових накладних за період з 01.07.2016р. по 30.07.2016р., платіжними дорученнями №1035 від 13.12.2016р. на суму 10 000,00грн. та №1041 від 14.12.2016р. на суму 5 000,00грн., відповідачем не оспорена та підлягає до стягнення з нього в силу ст.ст. 193, 265 ГК України, якими встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності із ст.ст. 610, 611, ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач, звертаючись з позовом до суду просив стягнути з відповідача 76 124,12грн.-пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті товару за період з 02.08.2016р. по 23.10.2016р. (включно) по кожній накладній окремо згідно п.6.1. договору.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності п. 6.1. договору поставки товару №347 від 18.11.2014р. покупець, за даним договором, за порушення строку оплати товару, сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується від несплаченої суми за кожен день прострочення. Пеня нараховується до моменту погашення заборгованості.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені, судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок є вірним, а тому, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача пеня в розмірі 76 124,12грн. за період з 02.08.2016р. по 23.10.2016р. (включно) по кожній накладній окремо є підставною.

Розрахунок нарахування пені перевірено судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежів, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 3% річних, судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок є вірним, а тому, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 7 497,47грн.-3% річних за період з 02.08.2016р. по 23.10.2016р. (включно) по кожній накладній окремо.

Розрахунок нарахування річних та суми індексу інфляції перевірено судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3.

Згідно ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи те, що позивач при поданні позову та зменшенні розміру позовних вимог зайве сплатив судовий збір, позивачу слід повернути з Державного бюджету 877,47грн. судового збору, як зайво сплаченого.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору в сумі 19 495,31 грн. слід віднести на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

Враховуючи викладене, господарський суд, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, п.1-1 ч. 1 ст. 80, 82-85 ГПК України, -

вирішив:

1. Позов задоволити частково .

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сальве" (м. Луцьк, проспект Соборності, 15/40, код 20148147)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Леніна, 114, код 39443405)

1 299 687,12грн., в т.ч. 1 216 065,53грн. - основного боргу, 76 124,12грн.-пені, 7 497,47грн. - 3% річних та 19 495,31 грн. судового збору.

3. Провадження у справі в частині стягнення 15 000,00грн. - основного боргу припинити у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Леніна, 114, код 39443405) з Державного бюджету України 877,47грн. зайво сплаченого судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №9000591766 від 24.10.2016р. (оригінал платіжного доручення №9000591766 від 24.10.2016р. знаходиться в матеріалах справи (т.1 а.с. 22).

Повний текст рішення складено

16.12.2016

Суддя С. В. Бондарєв