Рішення

від 13.12.2016 по справі 910/19608/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2016Справа № 910/19608/16 За позовом Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бруклендс"

про стягнення 398 909,83 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Пересада Б.О. (представник за довіреністю від 07.10.2016р.);

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" (надалі - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бруклендс" (надалі - відповідач) суми заборгованості за Договором №ДНП-2016-04/01 про надання права на експлуатацію перехоплюю чого паркувального майданчика від 01.04.2016р. в розмірі 398 909,83 грн., з яких 348 128,00 грн. сума основного боргу, 41 812,18 грн. пені, 4 521,62 грн. інфляційних втрат та 4 448,03 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором та не здійснив оплату наданих позивачем послуг у визначені договором строки.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце яких повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 29.11.2016р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2016р. розгляд справи відкладено до 13.12.2016р.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 13 грудня 2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01 квітня 2016 року між позивачем (сторона-1) та відповідачем (сторона-2) було укладено Договір про надання права на експлуатацію перехоплюючого паркувального майданчика № ДНП-2016-04/01 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, сторона-1 надає за плату стороні-2 право на експлуатацію перехоплюючого паркувального майданчика на 184 (сто вісімдесят чотири) місця для платного паркування транспортних засобів, а також 21 (двадцять одне) спеціальне місце для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, який розташований за адресою: м. Київ, проспект Глушкова, 5, в межах III територіальної зони паркування м. Києва (фіксовані місця для паркування), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Під "Фіксованими місцями для паркування" в цьому договорі визначені 184 (сто вісімдесят чотири) місця для платного паркування транспортних засобів, а також 21 (двадцять одне) спеціальне місце для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, за адресою: м. Київ, просп. Глушкова, 5, що розташовані в межах III територіальної зони паркування м. Києва (п. 1.2. договору).

Згідно п. 1.3. Договору "Фіксовані місцями для паркування " вважаються переданими в експлуатацію сторони-2 з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі перехоплюючого паркувального майданчика.

Відповідно до п. 3.1. Договору плата сторони-2 стороні-1 згідно умов даного договору становить 22,00 грн. за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу, в тому числі: вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 14, грн.; ПДВ - 2,82 грн.; збір за місця для паркування транспортних засобів - 5,10 грн. Загальна сума щомісячних платежів сторони-2 стороні-1 по договору визначена в графіку платежів (Додаток №1 до даного Договору).

В пункті 3.2. Договору визначено, що розрахунок за цим договором здійснюється шляхом оплати стороною-2 стороні-1 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 15 числа поточного місяця відповідно до графіку платежів (Додаток №1 до даного Договору).

Відповідно до акту приймання-передачі перехоплюючого паркувального майданчика від 06.04.2016 року, підписаного уповноваженими представниками сторін, позивачем було передано, а відповідачем прийнято в експлуатацію перехоплюючий паркувальний майданчик на 205 машино-місць за адресою: м. Київ, проспект Глушкова, 5, в межах III територіальної зони паркування м. Києва.

Згідно укладеної Додатковою угодою № б/н від 30.06.2016 року до Договору сторони дійшли згоди розірвати укладений договір.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає про те, що на виконання умов Договору в період з квітня 2016 року по червень 2016 року надав відповідачу обумовлені вказаним договором послуги на загальну суму 348 128,00 грн., проте відповідач в порушення умов договору взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати наданих позивачем послуг належним чином не виконав, за наявності заборгованості позивач також нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню, суму інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором послуг.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач в період з квітня 2016 року по червень 2016 року надав відповідачу обумовлені вказаним договором послуги на загальну суму 348 128,00 грн.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3.2. Договору відповідач повинен був сплачувати вартість наданих позивачем послуг у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 15 числа поточного місяця відповідно до графіку платежів.

Факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 348 128,00 грн. є документально підтвердженим та не спростованим відповідачем у встановленому законом порядку.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 348 128,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 41 812,18 грн. пені, 4 521,62 грн. інфляційних втрат та 4 448,03 грн. 3 % річних.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з плати вартості наданих позивачем послуг не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В п. 4.2. Договору передбачено, що за несвоєчасне перерахування плати, зазначеної в п. 3.3. цього договору, сторона-2 сплачує стороні-1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено наведений у позовній заяві розрахунок пені та встановлено, що він відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору, а розрахований позивачем розмір пені за заявлений період не перевищує розрахованого судом розміру пені.

За таких обставин, за прострочення виконання грошового зобов'язання до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума пені в розмірі 41 812,18 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Судом перевірено наведений у позовній заяві розрахунок суми інфляційних втрат та встановлено, що розмір інфляційного збільшення суми боргу, в межах заявленого позивачем періоду є завищеним, а тому суд проводить власний розрахунок таких нарахувань.

За розрахунком суду, сума інфляційних втрат становить:

1 307,01 грн. = 101 200,00 грн. (платіж за квітень 2016р.) * 100,1% * 99,8% * 99,9% * 99,7% * 101,8% - 101 200,00 грн.;

1 493,71 грн. = 125 488,00 грн. (платіж за травень 2016р.) * 99,8% * 99,9% * 99,7% * 101,8% - 125 488,00 грн.;

1 691,79 грн. = 121 440,00 грн. (платіж за квітень 2016р.) * 99,9% * 99,7% * 101,8% - 121 440,00 грн.

З урахуванням викладеного, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню на суму 4 492,51 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що розрахований позивачем розмір процентів річних відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірним, а тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 4 448,03 грн. за заявлений ним період є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/19608/16 підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 348 128,00 грн. суми основного боргу, 41 812,18 грн. пені, 4 492,51 грн. інфляційних втрат та 4 448,03 грн. 3 % річних.

Судовий збір позивача у розмірі 5 983,20 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бруклендс" (ЄДРПОУ 36689315, адреса: 01001, м. Київ, вул. Софіївська, буд. 6) на користь Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (код ЄДРПОУ 35210739, адреса: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, буд. 6) 348 128,00 грн. (триста сорок вісім тисяч сто двадцять вісім гривень 00 коп.) суми основного боргу, 41 812,18 грн. (сорок одну тисячу вісімсот дванадцять гривень 18 коп.) пені, 4 492,51 грн. (чотири тисячі чотириста дев'яносто дві гривні 51 коп.) інфляційних втрат, 4 448,03 грн. (чотири тисячі чотириста сорок вісім гривень 03 коп.) 3 % річних та 5 983,20 грн. (п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят три гривні 20 коп.) судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.12.2016р.

Суддя С.М. Морозов