Рішення

від 12.12.2016 по справі 916/5085/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2016 р.Справа № 916/5085/15

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючий суддя - Волкова Р.В.,

суддя Желєзна С.П. та суддя Оборотова О.Ю.

при секретарі судового засідання Кришталь Д.І,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1);

До відповідача: Публічного акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго"

(65031, м. Одеса, вул. Миколи Боровського, буд. 28 „Б", код ЄДРПОУ 00131713);

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Еверест"

(68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Клушина, будинок 7, код 19202657);

про внесення змін до Договору про постачання електричної енергії від 09.09.2008 р. № 1096;

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2 (за довіреністю);

Від відповідача: Хомих Р.В. (за довіреністю);

Від ТОВ "Еверест": не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фізична особи-підприємець ОСОБА_1, звернулась до господарського суду з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія Одесаобленерго", про внесення змін до договору № 1096 від 09.09.2008, виклавши пункти 1.2.3 доповнення № 7 до договору в наступній редакції:

Пункт 1. Балансова належність електромереж та установок:

1.1. Електропостачальна організація ПАТ « Одесаобленерго »

Кабель 0.4 кв. від РУ 0.4 кв. ТП -137 до об'єктів споживача АС 4х70мм2 довжи ною 0.310 км. ( резервна лінія ).

Кабель 0.4 кв. від РУ 0.4 кв. ТП - 104 до об'єктів споживача АПВБ 3 х 70мм2 до вжиною 0.160 м.( основна лінія ).

1.2. Споживача ФОП ОСОБА_1

Кабельний увід 0.4 кв. до об'єктів споживача АС 4 х 70мм2.

Кабельний увід 0.4 кв. до об'єктів споживача АПВБ 3 х 70мм2 .

Пункт 2. Межа балансової належності електромереж установлюється

На наконечниках кабелю живлення споживача АС 4х70мм2 від кабельного увіда 0.4 кв. довжиною 0.310 км. ( резервна лінія ).

На наконечниках кабелю живлення споживача АПВБ 3 х 70мм2 від кабельного уві 0.4 кв. довжиною 0.160 м. ( основна лінія)

Пункт 3. Межа експлуатаційної відповідальності сторін за стан та обслуговування електромереж установлюється

На наконечниках кабелю живлення споживача АС 4х70мм2 від кабельного увіда 0.4 кв. довжиною 0.310 км., розташованого в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою АДРЕСА_2.

На наконечниках кабелю живлення споживача АПВБ 3 х 70мм2 від кабельного увіда 0.4 кв. довжиною 0.160 м. ( резерв)., розташованого в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою АДРЕСА_2.

Судові витрати просить покласти на відповідача.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на укладання з відповідачем 09.09.2008 договору № 1096 про постачання електричної енергії, укладання до договору додатку № 7 - "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін", складання його під тиском відповідача, невідповідність вказаного додатку фактичним обставинам, неодноразові звернення про внесення змін до договору, порушення вимог чинного законодавства відповідачем. відсутність права власності у позивача на спірні електричні мережі, наявність такого права у іншої особи, невірне визначення у договорі меж балансової належності та експлуатаційної відповідальності між споживачем та електропередавальною організацією, необхідність передачі мереж в господарське відання відповідача оскільки право власності на ці мережі не належить жодному суб'єкту господарювання та на інші, зазначені у позовній заяві та поясненнях обставини.

В якості правових підстав для внесення змін до договору вказує на ст.ст. 175, 179, 181, 188 Господарського Кодексу України, ч.3 ст.6, ст.ст.335, 651, 652 Цивільного Кодексу України, ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Правила користування електричною енергією.

Відповідач вимоги позивача не визнав, посилаючись на безпідставність, необґрунтованість та невідповідність дійсним обставинам позовної заяви, підписання позивачем договору без жодних заперечень та протоколів розбіжностей, відсутність передбаченого статтею 651 ЦК України істотного порушення договору як підстави для його зміни, відсутність передбачених статтею 652 ЦК України підстав для внесення змін до договору. Також вказує, що спірні кабельні лінії ніколи не належали відповідачеві, не перебували в його господарському управлінні та не приймались на баланс. Також звертає увагу суду на необхідність застосування строку позовної давності у разі, якщо позивач вважає, що його права були порушені укладанням договору від 09.09.2008. З цих та інших, зазначених у поясненнях підстав просить у задоволенні позову відмовити.

Третя особа позовні вимоги підтримала у повному обсязі, правова позиція та доводи є тотожними позиції позивача.

Представник позивача через канцелярію суду подав заяву від 28.04.2016 р. (зареєстрована за вхід № 11055/16 від 29.04.2016 р.), в якій просить суд заявити самовідвід по справі.

Обґрунтовуючи свою заяву, посилається на те що в судовому засіданні, яке проходило 22.04.2016 р. представник ТОВ „Еверест" клопотав про прийняття окремої ухвали на ім'я Одеського обласного територіального управління Антимонопольного комітету України, стосовно порушення законодавства України відповідачем по відношенню до дому АДРЕСА_2. Враховуючи відмову судді Волкова Р.В. виносити таку ухвалу, у позивача виникли сумніви щодо його неупередженості.

Дійсно, у судовому засіданні 22.04.2016 р. позивачу було відмовлено у винесенні окремої ухвали на ім'я Одеського обласного територіального управління Антимонопольного комітету України стосовно порушення законодавства України відповідачем, оскільки окрема ухвала виноситься судом за наявності передбачених ч.1 ст.90 ГПК України підстав, а саме - виявлення при вирішенні спору порушень законності або недоліків у діяльності підприємства.

Ухвалою суду від 29.04.2016 р. відмовлено в її задоволенні, оскільки зазначені в заяві обставини не свідчать про неупередженість судді Волкова Р.В.

Суд звертає увагу на те, що порушення антимонопольного законодавства не є предметом спору по цій справі, будь-які позовні вимоги с посиланням на порушення норм антимонопольного законодавства не заявлялись.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між позивачем та відповідачем був підписаний договір № 1096 про постачання електричної енергії від 09.09.2008, предметом якого є продаж відповідачем електричної енергії позивачеві для забезпечення потреб електроустановок та її оплата відповідно до умов договору.

Факт укладання договору сторонами не заперечується, розбіжностей щодо тексту у сторін немає.

Пунктом 9.4 договору встановлено, що він набирає чинності з моменту його підписання і укладається на строк до 31.12.2008. Сторони також встановили, що Договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення терміну його дії жодною зі сторін не буду заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Під час розгляду справи сторони пояснили, що на момент розгляду спору договір є діючим, оскільки його дію автоматично продовжено на 2016 рік. Сторони також пояснили, що фактично ними вчиняються певні дії, спрямовані на виконання договору, виставляються рахунки, здійснюється оплата, тощо.

Також до договору сторонами було підписано низку додатків, в тому числі додаток № 7 - „Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін". Факт його підписання повноважними представниками сторони не заперечують, розбіжностей у тестах додатку у сторін немає.

Позивач вважає, що додаток № 7 є невірним, оскільки ґрунтується на помилковому припущенні про наявність у позивача права власності на повітряний кабельний ввід від ТП-137.

Відповідно до п.2 ст.188 Господарського Кодексу України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Пунктом 3 вказаної статті встановлено, що сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Згідно з п.4. цієї ж статті зазначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Позивачем надано докази звернення до відповідача з заявою від 21.05.2015 про внесення змін до договору, до якої було додано запропонована позивачем редакція додатку № 7 зі змінами. вказана заява була відповідачем отримана та відхилена, що підтверджується листом відповідача від 01.07.2015 № 101/28/03-3051.

Таким чином, позивачем дотриманий встановлений статтею 188 Господарського Кодексу України порядок щодо внесення змін до договору.

Щодо посилань позивача на ст.ст. 175, 179, 181 Господарського Кодексу України, то вказані норми не визначають ані порядок внесення змін до вже укладеного договору, ані підстави для внесення таких змін, а тому не можуть бути застосовані до спірних взаємовідносин з урахуванням заявленого позивачем предмету спору.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

П.1 ст.202 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 525 Цивільного Кодексу України забороняє односторонню відмову від зобов'язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому, виходячи з принципів рівності учасників судового процесу та здійснення судочинства на засадах змагальності, встановлених ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, позивач самостійно обирає спосіб захисту або відновлення порушеного права, визначає предмет спору та правові підстави для задоволення своїх вимог.

Як на правову підставу для внесення змін до договору, позивач посилається насамперед на статті 651, 652 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до п.1 ст.651 Цивільного Кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що згода сторін на зміну умов договору відсутня. Сам договір не надає права позивачеві змінювати його умови в односторонньому порядку. Тому внесення таких змін до договору в судовому порядку можливо лише за наявності передбачених законом підстав.

Пункт 2 ст.651 Цивільного Кодексу України зазначає, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази істотного порушення відповідачем умов договору, тому суд не вбачає підстав для застосування вказаної статті.

Позивач також посилається на ст.652 Цивільного Кодексу України, - „Зміна або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин":

1. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

2. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Пункт 2 вказаної статті чітко вказує на наявність одночасно всіх зазначених у ньому умов.

Підпункт 1) - „в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане". З пояснень представника позивача чітко вбачається, що він знав і повинен був знати про те, що спірні електричні мережі не знаходяться в його власності. Він також стверджує, що про це знав і відповідач. Також з його пояснень вбачається, що він не вважав себе власником мереж ані у момент підписання договору, ані у теперішній час, ані у будь-який момент дії договору. За таких обставин відсутні підстави вважати, що відбулась якась зміна обставин, яку сторони не могли передбачити.

Щодо решти підпунктів (2, 3, 4), суд звертає увагу на те, що у статті 652 Цивільного Кодексу України йдеться про істотну зміну обставин, тоді як позивач наполягає на порушенні своїх майнових інтересів з моменту підписання спірної редакції договору. Суд не вважає, що відбулась якась істотна зміна обставин.

Вказане унеможливлює застосування ст.652 Цивільного Кодексу України як підстави для внесення змін до умов договору.

Щодо посилань позивача на факти зловживання монопольним становищем, укладання договору під тиском, інша протиправність дій під час укладання договору, невідповідність вказаних у договорі обставин фактичному стану та т.і., суд вважає за необхідне зазначити, що у разі доведення таких обставин вони тягнуть інші правові наслідки аніж внесення змін до умов договору. При цьому в межах цієї справи будь які позовні вимоги окрім внесення змін до договору позивачем не заявлялись.

Стосовно доводів позивача про відсутність в нього права власності на повітряний кабельний ввід від ТП-137 суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З наданих третьою особою по справі (ТОВ "Еверест") документів вбачається, що саме ТОВ "Еверест" виконав будівництво спірної повітряної кабельної лінії ще до укладання договору № 1096 про постачання електричної енергії від 09.09.2008 між позивачем та відповідачем. Також до матеріалів справи надано договір купівлі-продажу основних засобів і виробничих запасів від 02.10.2012, укладений між ТОВ „Еверест" та ТОВ „Ст-Еверест", відповідно до якого останній отримав у власність лінію електропередач КЛ-0.4 кВт, L=0,31м., ввід ЗПТ № 137 до торгового центру по АДРЕСА_2. Надані і докази фактичної передачі.

Суд не вважає за необхідне та можливе давати правову оцінку вказаним угодам та доводам щодо того, що засновниками (учасниками) як ТОВ "Еверест", так і ТОВ „Ст-Еверест" є ОСОБА_4 та ОСОБА_1. При цьому суд керується ст.204 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доказів оскарження або визнання вказаних правочинів недійсними суду не представлено, вказані питання не є предметом спору по цій справі та не входять до предмету доказування.

З наданих відповідачем документів не вбачається, що на момент укладання договору № 1096 про постачання електричної енергії від 09.09.2008 відповідач мав докази наявності права власності позивача на спірні електричні мережі. Так, дослідивши доводи відповідача з цього приводу, суд вважає що всі надані ним документи носять опосередкований характер та не спростовують тверджень позивача. Не можуть змінити цього факту і посилання відповідача на сплив значного часу з моменту укладання договору та можливу втрату документів.

Позивач з посиланням на вищевказаний договір купівлі-продажу основних засобів і виробничих запасів від 02.10.2012 між ТОВ „Еверест" та ТОВ „Ст-Еверест" вказує, що електричні мережі необхідно передати в господарське відання відповідача. При цьому посилається на знаходження ТОВ „Ст-Еверест" в стадії припинення за рішенням власників з 2013 року. Суд вважає за необхідне зазначити, що знаходження в стадії припинення не є тотожнім припиненню діяльності господарюючого суб'єкта, а тому нема підстав вважати вказані електричні мережі безхазяйними.

Позивач посилається на п.2.7 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 :

„2.7. Якщо до електричних мереж електропередавальної організації приєднані електричні мережі, які на підставі права власності не належать жодному суб'єкту господарювання та через які електрична енергія передається до технологічних електричних мереж споживача, межа експлуатаційної відповідальності та точка продажу електричної енергії встановлюються на межі балансової належності споживача.

Такі електричні мережі в установленому законодавством України порядку мають бути передані в господарське відання електропередавальної організації, до мереж якої вони приєднані."

Проте, як вже зазначалось, спірні електричні мережі не відносяться до таких, що не належать жодному суб'єкту господарювання.

Щодо посилань позивача на необхідність передачі мереж в господарське відання відповідача, суд вважає що такі посилання не мають відношення до суті спору, оскільки стосуються інших правовідносин. Крім того, неможливо казати про істотну зміну обставин до того моменту, коли така передача відбудеться фактично.

Крім того, посилаючись на порушення відповідачем умов вказаних Правил, позивач не враховує вимоги ч.2 п.2.1, відповідно до якої межа експлуатаційної відповідальності може не збігатися з межею балансової належності, яка визначається правом власності споживача і електропередавальної організації (основного споживача) на окремі елементи електричної мережі, про що зазначається в акті розмежування балансової належності електроустановок і експлуатаційної відповідальності сторін.

Разом з цим, на думку суду будь-яка зміна власників мереж не може розглядатися як зміна істотних обставин або істотне порушення умов договору з боку відповідача у розуміння статей 651 та 652 Цивільного Кодексу України.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, суд вважає недоведеними вимоги позивача про внесення змін до умов договору виходячи з заявлених для цього правових підстав.

При цьому суд розглядає позов лише в межах заявлених вимог та лише виходячи з визначених позивачем правових підстав.

Позивач також звертався з заявою про надсилання в порядку ст.90 ГПК України повідомлення начальнику Головного Управління Національної поліції в Одеській області про наявність ознак кримінального злочину в діях працівників відповідача.

Разом з цим, суд не вважає за можливе задовольнити вказану заяву, оскільки, під час з'ясування питань наявності чи відсутності підстав для внесення змін до договору, судом не встановлено в діях працівників відповідача ознак кримінального злочину.

Крім того, позивач не позбавлений права самостійно звернутися до правоохоронних органів, якщо володіє інформацією про вчинений злочин.

Щодо направлення повідомлень на адресу Національної комісії та Антимонопольного комітету суд не вбачає підстав для застосування ст. 90 ГПК України.

Відповідно до ст.ст.44, 49 Господарського процесуального Кодексу України, у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.11, 15, 16, 202, 525, 626, 629, 651, 652 Цивільного Кодексу України, ст.ст.32, 33, 36, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області протягом десяти днів з моменту складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Вступна та резолютивна частина рішення оголошені в судовому засіданні 12.12.2016 року.

Повний текст рішення складено 16 грудня 2016 р.

Головуючий суддя Р.В. Волков

Суддя С.П. Желєзна

Суддя О.Ю. Оборотова