Київський апеляційний господарський суд
Новинка
Отримуйте стислий та зрозумілий зміст судового рішення. Це заощадить ваш час та зусилля.
РеєстраціяКИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" грудня 2016 р. Справа№ 910/10913/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Алданової С.О.
Мартюк А.І.
секретар: Горбунова М.Є.
за участю представників
позивача: Сергієнко С.П.;
відповідача-1: не з'явились;
відповідача-2: Бойцун І.П., Бивалькевич В.П.;
третьої особи-1: не з'явились;
третьої особи-2: не з'явились;
розглядаючи у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРГАНІК
МІЛК"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 26.08.2016р.
у справі №910/10913/16 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом Національного медичного університету імені О.О. Богомольця
до 1) Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія
"АСКО-МЕДСЕРВІС"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРГАНІК МІЛК"
треті особи: 1) ОСОБА_6
2) Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал
страхування"
про відшкодування матеріальних збитків 220 150,30 грн.
ВСТАНОВИВ:
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АСКО-МЕДСЕРВІС" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРГАНІК МІЛК" (далі - відповідач-2) матеріальних збитків у розмірі 220 150,30 грн., завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень. Особа, яка спричинила ДТП, була співробітником відповідача-2 і цивільно-правова відповідальність останнього застрахована відповідачем-1, у зв'язку з чим в даному випадку саме відповідачі повинні відшкодувати завдані позивачу майнові збитки.
В процесі судового розгляду позивач уточнив свої вимоги та просив суд стягнути з відповідача-1 матеріальну шкоду в розмірі 49 000,00 грн., а з відповідача-2 - в розмірі 171 150,30 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 119-121).
Відповідач-1 проти позову заперечував, зазначаючи про те, що позивач вже отримав страхове відшкодування за збиток, спричинений внаслідок ДТП у розмірі 48 950,00 грн., а тому правові підстави для задоволення позову до відповідача-1 відсутні.
Відповідач-2 заперечував проти позову, посилаючись на необґрунтованість вимог позивача, просив суд в позові відмовити. Зокрема, відповідач-2 зазначав про те, що позивач при підготовці позовної заяви не виконав усіх вимог щодо обов'язкового проведення автотоварознавчої експертизи. Про огляд пошкодженого транспортного засобу відповідача-2 не було повідомлено, а оцінювач ОСОБА_7, який склав звіт, на який посилається позивач, не був попереджений про відповідальність на предмет об'єктивного складення звіту.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 15.06.2016р. та від 05.08.2016р., на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 було залучено ОСОБА_6 (далі - третя особа-1) та на стороні відповідача-1 було залучено Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (далі - третя особа-2).
Третя особа-1 проти позову заперечувала та просила розглянути справу без присутності її представника.
Третя особа-2 в своїх поясненнях зазначила про те, що 29.01.2016р. відповідач-1 перерахував на його користь 48 950 грн., а третя особа-2 відшкодувала позивачу витрати на ремонт пошкодженого автомобіля, чим виконала всі свої зобов'язання за договором добровільного страхування наземного транспорту від 07.10.2014р. №411/14-Т/Ц1.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.08.2016р. у справі №910/10913/16 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача-2 на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 171 150, 30 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 567, 25 грн. У задоволенні позову до відповідача-1 про стягнення 49 000 грн. відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2016р. у справі №910/10913/16 та прийняти нове рішення, яким зобов'язати позивача передати пошкоджений автомобіль "Volkswagen Polo" відповідачу-2.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач-2 звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:
- поза увагою місцевого господарського суду було залишено невідповідність наданого позивачем звіту про завданий внаслідок ДТП майновий збиток вимогам діючого законодавства;
- в судовому засіданні від відповідача-2 неодноразово надходила заява з пропозицією укласти мирову угоду, в якій він зазначав про те, що задовольнить матеріальні вимоги, а оскільки автомобіль позивача не підлягає ремонту, то позивач повинен передати автомобіль відповідачу-2, але суд залишив цю заяву без уваги;
- в Пленумі Верховного Суду України 27.03.1993р. №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено про те, що постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна особі відповідальній за шкоду. Відповідач-2 вважає, що місцевим господарським судом не було враховано вищевказане роз'яснення Верховного Суду України, внаслідок чого було ухвалено незаконне рішення.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.11.2016р.
В судове засідання 17.11.2016р. з'явилися лише представники відповідача-2. Представники позивача, відповідача-1 та третіх осіб не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 08.12.2016р.
В судовому засіданні 08.12.2016р. представник відповідача-2 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2016р. у справі №910/10913/16 та прийняти нове рішення, яким зобов'язати позивача передати пошкоджений автомобіль "Volkswagen Polo" відповідачу-2.
В судовому засіданні 08.12.2016р. представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представники відповідача-1 та третіх осіб у судове засідання 08.12.2016р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін та третіх осіб у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третіх осіб про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників відповідача-1 та третіх осіб за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 08.12.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
07.10.2014р. між третьою особою-2, як страховиком, та позивачем, як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 411/14-Т/Ц1 (далі - Договір добровільного страхування) (том справи - 1, аркуші справи - 72-80).
За умовами Договору добровільного страхування (п.п.4, 7, 16) предметом останнього є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать закону та пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом та іншим майном, вказаним у розділах 5 та 6 цього договору. Застрахованим транспортним засобом за Договором добровільного страхування є автомобіль марки "Volkswagen Polo ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Страховими ризиками за договором є: викрадення; збитки внаслідок ДТП; збитки внаслідок інших подій. Строк дії договору з 08.10.2014р. по 07.10.2015р.
16.07.2015р. на М-06 Київ-Чоп відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки "Volkswagen Polo" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) під керуванням водія ОСОБА_8 та автомобіля марки "Mersedes-Benz" (державний номер НОМЕР_2) під керуванням водія ОСОБА_9 (третя особа-1) (довідка про ДТП - том справи - 1, аркуш справи - 18).
Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 24.02.2016р. у справі №280/1324/15-к (том справи - 1, аркуші справи - 20-21) ОСОБА_9 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 Кримінального кодексу України, у зв'язку з передачею його на поруки трудовому колективу відповідача-2. Кримінальне провадження у справі закрито, а цивільний позов Національного медичного університету імені О.О.Богомольця про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, залишено без розгляду. Вищевказаною ухвалою суду, зокрема, було встановлено, що:
- ДТП сталося внаслідок порушення ОСОБА_9 Правил дорожнього руху України;
- власником автомобіля "Mersedes-Benz" (державний номер НОМЕР_2) є Приватне підприємство "Галекс Агро", але вказаний транспортний засіб перебуває в оренді у відповідача-2 на підставі договору оренди №04-03/2015 від 04.03.2015р. з 06.03.2015р. по 06.03.2017р.
- на час скоєння ДТП автомобіль "Mersedes-Benz" знаходився у відповідача-2 в користуванні, а водій ОСОБА_9 перебував у трудових відносинах з відповідачем-2.
Вказані обставини не потребують повторного доказування у розумінні ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Внаслідок ДТП було пошкоджено належний позивачу на праві власності автомобіль марки "Volkswagen Polo" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1).
Відповідно до звіту №492 від 25.08.2015р., складеного оцінювачем ОСОБА_7 (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача Фонду державного майна України МФ №639 від 01.11.2003р.) вартість матеріального збитку, завданого позивачу, склала 220 150,30 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 27-28).
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки Mersedes-Benz" (державний номер НОМЕР_2), яким керувала особа, винна в настанні ДТП, була застрахована відповідачем-1 за полісом страхування АІ №4816753, відповідно до якого встановлена франшиза у розмірі 1 000,00 грн. та ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну третіх осіб - 50 000,00 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 64).
Позивач звернувся до відповідачів з претензією №120/5-585 від 05.03.2016р. (том справи - 1, аркуші справи - 37-38), в якій вимагав відшкодувати матеріальну шкоду, заподіяну в результаті ДТП в розмірі 220 150,30 грн.
Зважаючи на те, що відповідачі в добровільному порядку не виплатили позивачу матеріальну шкоду, він звернувся за захистом своїх прав до суду.
Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, визнавши обґрунтованими вимоги позивача лише в частині стягнення з відповідача-2 матеріальної шкоди в розмірі 171 150,30 грн. В задоволенні вимог до відповідача-1 про стягнення 49 000,00 грн. майнової шкоди відмовлено.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Законом України „Про страхування".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхуванням є вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до ст. 5 названого Закону страхування може бути добровільним або обов'язковим.
В ст. 6 Закону України "Про страхування" передбачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Видом добровільного страхування, зокрема, може бути страхування наземного транспорту.
Види обов'язкового страхування наведені в ст. 7 Закону України "Про страхування", згідно з п.9 ч.1 якої одним із видів обов'язкового страхування є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.
Відповідно до п.1.12 ст. 1 названого Закону дорожньо-транспортна пригода - це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.
В процесі судового розгляду було встановлено, що належний позивачу транспортний засіб було застраховано третьою особою-2 за Договором добровільного страхування.
Позивач повідомив третю особу-2 про настання 16.07.2015р. ДТП, в якій застрахований третьою особою-2 транспортний засіб зазнав механічних пошкоджень.
Третя особа-2 визнала ДТП страховим випадком та здійснила позивачу виплату страхового відшкодування в межах ліміту, встановленого Договором добровільного страхування, в сумі 48 950,00 грн., про що свідчить платіжне доручення від 29.01.2016р. (том справи - 1, аркуш справи - 85).
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як уже зазначалося вище, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки Mersedes-Benz" (державний номер НОМЕР_2), яким керувала особа, винна в настанні ДТП, була застрахована відповідачем-1 за полісом страхування АІ №4816753, яким встановлена франшиза у розмірі 1 000,00 грн. та ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну третіх осіб у сумі 50 000,00 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 64).
У спорах пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладений Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на страховика (винної особи), у межах встановлених даним Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, також встановлений і ст. 1194 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, враховуючи положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ст. 1194 Цивільного кодексу України, обов'язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, лежить на страховикові цієї особи у межах встановлених лімітів, з урахуванням франшизи та у межах шкоди, яка покривається страховиком згідно із законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а у решті на особі, яка завдала цю шкоду, і яка не покрита її страховиком.
З наведеного вище випливає, що виплативши позивачу страхове відшкодування за Договором добровільного страхування, третя особа-2 набула право зворотної грошової вимоги до відповідача-1 в межах фактичних затрат.
Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
В п.12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (ст. 9 Закону України "Про страхування").
В ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Третя особа-2 звернулася до відповідача-1 з претензією вих.№120516-21488/к від 12.05.2016р. (том справи - 1, аркуші справи - 70-71), в якій вимагала сплатити в порядку регресу страхове відшкодування у сумі 48 950,00 грн.
Відповідач-1 задовольнив претензію третьої особи-2 та виплатив їй майнову шкоду у розмірі 48 950,00 грн. на підставі платіжного доручення №3044 від 11.07.2016р. (том справи - 1, аркуш справи - 84).
Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Оскільки в процесі судового розгляду було з'ясовано, що позивачу ще до звернення з позовом, який розглядається у даній справі до суду, було виплачено страхове відшкодування за Договором добровільного страхування, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що в даному випадку відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача-1 майнової шкоди у сумі 49 000,00 грн.
Відносно вимог до відповідача-2, колегією суддів було встановлено наступне.
В ст. 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з положеннями ст. ст. 1187, 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
За загальним правилом згідно з ст. 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
В процесі судового розгляду було встановлено факт заподіяння майнової шкоди позивачу в результаті ДТП, яка відбулася 16.07.2015р. у зв'язку з порушенням співробітником відповідача-2 ОСОБА_6 Правил дорожнього руху України.
Тобто, в даному випадку відповідач-2, як особа, яка на законних підставах використовувала транспортний засіб, що спричинив ДТП, повинен відшкодувати завдані позивачу майнові збитки у сумі, не покритій страховиком, а саме у сумі 171 150,30 грн.
Колегією суддів враховано зауваження відповідача-2 щодо наданого позивачем звіту №492 від 25.08.2015р. Однак при цьому суд прийняв до уваги, що вказаний звіт складений ОСОБА_7, який діє на підставі кваліфікаційного свідоцтва оцінювача Фонду державного майна України МФ №639 від 01.11.2003р.
Доказів, які б спростовували висновки щодо розміру завданих позивачу збитків, суду не надано. Клопотань про призначення відповідної судової експертизи також не надходило.
Окрім того, в своїх поясненнях (відзиві на позов, апеляційній скарзі), наданих суду, відповідач-2 не заперечує ані факт настання ДТП з вини його співробітника, ані факт завдання механічних пошкоджень автомобілю позивача. Натомість відповідач-2 вказував про те, що він хотів укласти з позивачем мирову угоду та в добровільному порядку виплатити весь розмір завданої шкоди, який підлягає до сплати відповідачем-2.
Наведене свідчить про те, що фактично відповідач-2 не оспорює сам розмір збитків, а лише просив, щоб позивач передав йому пошкоджений транспортний засіб після сплати завданих збитків.
Відносно посилання відповідача-2 в апеляційній скарзі на те, що поза увагою місцевого господарського суду залишилися неодноразові заяви відповідача-2 про намір укласти мирову угоду з позивачем, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що передумовою для укладення мирової угоди має бути взаємна згода обох сторін (в даному випадку позивача та відповідача-2). Суд не може в примусовому порядку зобов'язати позивача прийняти запропоновані відповідачем-2 умови та укласти мирову угоду, для цього має бути вільне волевиявлення сторін.
Доводи відповідача-2 про те, що позивач повинен передати йому свій пошкоджений в ДТП транспортний засіб не приймаються судом до уваги, оскільки як уже зазначалося вище згідно зі ст. 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
В даному конкретному випадку позивач обрав спосіб захисту своїх прав шляхом пред'явлення до відповідача-2 вимоги саме про відшкодування завданої матеріальної шкоди у повному обсязі. Водночас, у разі, якщо б відповідач-2 вважав за доцільне, то він не був позбавлений права звернутися до позивача із зустрічною вимогою про надання йому пошкодженого транспортного засобу.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача-2 матеріальної шкоди в розмірі 171 150,30 грн.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Відповідачем-2 не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи. Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам та у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Враховуючи відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача-2 (апелянта).
Зважаючи на вищевикладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРГАНІК МІЛК" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2016р. у справі №910/10913/16 - без змін.
2. Матеріали справи №910/10913/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.О. Алданова
А.І. Мартюк
| Суд | Київський апеляційний господарський суд |
| Дата ухвалення рішення | 08.12.2016 |
| Оприлюднено | 21.12.2016 |
| Номер документу | 63480355 |
| Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Зубець Л.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні