Рішення

від 14.12.2016 по справі 396/708/16-ц

НОВОУКРАЇНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 396/708/16-ц

Провадження № 2/396/371/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2016 року Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого: Шепетько Володимир Іванович

за участю секретаря Корольової Ю.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Новоукраїнка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства "Вікторія-Агро", треті особи без самостійних вмиог Центр з надання адміністративних послуг Новоукраїнської районної державної адміністрації Кіровоградської області, Відділ Держгеокадастру у Новоукраїнському районі Кіровоградської області, про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся із вказаним позовом до відповідача ФГ "Вікторія-Агро", посилається на те, що 12.01.2014 року помер ОСОБА_2 - батько позивача. Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, в склад якої входила земельна ділянка (пай) №56 сільськогосподарського призначення загальною площею 7,76 га, яка складалася з двох ділянок відповідно : ділянка №56-1 - 0,77 га та ділянка №56-2 - 6.99 га . Вказана земельна ділянка належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії КР № 56065, виданого 09.08.1999 року .29.07.2015 року ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спірні земельні ділянки.

Склавши та посвідчивши в Семенастівській сільській раді заповіт на користь свого сина, ОСОБА_2 в 2007 році дійшов з позивачем згоди, що він буде надавати земельну ділянку, яку заповідає, в оренду ФГ "Вікторія-Агро" строком на 1 рік, кожного року укладаючи з господарством новий договір, щоб після його смерті син, отримавши в спадок зазначену землю, міг розпорядитися нею на власний розсуд.

Після оформлення спадщини в серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до керівника ФГ "Вікторія-Агро" ОСОБА_3 із проханням надати йому інформацію стосовно оренди отриманої в спадок, тобто належної вже,безпосередньо, йому земельної ділянки. ОСОБА_3 не заперечив, що земельна ділянка знаходиться в оренді ФГ, керівником якого він є, та виплатив орендну плату за 2014-2015 роки, при цьому на вимогу ОСОБА_1 надати договори оренди, дав відповідь, що вказані договори знаходяться в м. Кіровограді. Щодо строку оренди ОСОБА_3 не надав ОСОБА_1 будь-якої інформації, зіславшись на те, що ФГ має в користуванні велику кількість земель і він не пам"ятає терміни договорів з усіма орендодавцями. В зв"язку з проживанням в іншому населенному пункті, ОСОБА_1 продовжував вимагати надати йому для ознайомлення договори оренди , укладені його батьком до смерті, в телефонному режимі, мотивуючи це тим, що батько укладав договори щорічно, тобто їх дія мала б вже закінчитися. Крім того, ОСОБА_1 в грудні 2015 року повідомив ОСОБА_3, що має намір сам обробляти власну землю, після цього отримав від керівника ФГ "Вікторія-Агро" відповідь, що його покійний батько в 2010 році уклав з фермерським господарством договори оренди земельних ділянок строком на 10 (десять) років і їх дія закінчується 15 грудня 2020 року .Вимогу позивача надати йому примірники договорів, ОСОБА_3 в черговий раз проігнорував.

В подальшому, будучи юридично необізнаним, ОСОБА_1 був вимушений звернутися до юриста, з консультації якого дізнався, що договори оренди земельних ділянок підлягають обов"язковій реєстрації і їх копії можливо витребувати в відділі Держгеокадастру за місцем знаходження земельної ділянки. Звернувшись до відділу Держгеокадастру в Новоукраїнському районі, ОСОБА_1 отримав копії договорів оренди належних йому земельних ділянок, згідно яких йому стало відомо, що договір про оренду земельної ділянки №56-1 зареєстрований у Кіровоградській регіональній філії державному підприємстві "Центр державного земельного кадастру", про що у державному реєстрі земель вчинено запис від "14"04.2010 року за №041037800008; договір про оренду земельної ділянки №56-2 зареєстрований у Кіровоградській регіональній філії державному підприємстві "Центр державного земельного кадастру", про що у державному реєстрі земель вчинено запис від "14"04.2010 року за №041037800016.

Щодо строку дії обох договорів, то в їх тексті (п.8) прописано "Договір оренди укладається на строк починаючи із терміну його державної реєстрації і закінчується 15 грудня 2020 року", тобто сам проміжок часу відсутній. При цьому в обох договорах відсутні дати їх укладення та підписи не відповідають підпису , який при житті мав ОСОБА_2, тобто зроблені іншою особою.

Позивач ОСОБА_1 вважає, що договори оренди земельних ділянок, які перейшли до нього в спадок по заповіту після смерті батька, без номерів та без дат укладення між батьком та ФГ"Вікторія-Агро" є недійсним, оскільки його батько ОСОБА_2 фактично не підписував договори та не передавав зазначені земельні ділянки в користування відповідачу, з чого вбачається відсутність його волевиявлення на укладення договору. Крім того, дата та строк укладення договору є одними з основних умов договору оренди землі оскільки відповідно до зазначених положень договорів оренди та Закону України "Про оренду землі" в момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 і його представник ОСОБА_4 позов підтримали, зіславшись на обставини, викладені у позовній заяві, вважають, що строк позовної давності ними не пропущений, оскільки позивач дізнався про існування спірних договорів лише після смерті батька, факт отримання його батьком і ним орендної плати не свідчить про пропуск позовної давності, оскільки вони не знали за яким саме договором отримують орендну плату, спочатку батько укладав договір на 5 років з 2005 року по 2010 року, після чого була досягнута домовленість між батьком і сином про строк оренди на 1 рік, укладаючи кожного року новий договір, просять його задовольнити та стягнути з вілповідача судові витрати.

Представник відповідача позов не визнав, не може пояснити, хто саме від імені батька позивача підписував спірні договори, зважаючи на велику кількість правочинів з іншими орендодавцями, просить застосувати наслідки спливу позовної давності, посилаючись на наступне.

Договори оренди земельних ділянок були укладені між ОСОБА_2 та фермерським господарством «ВІКТОРІЯ-АГРО» 16.02.2010 року, а зареєстровані у КФ ДП «Центр ДЗК» 14.04.2010 року.

За всі роки оренди земельних ділянок починаючи з 2010 року, спочатку ОСОБА_2, а після спадкування ОСОБА_1 отримували орендну плату, що підтверджує ту обставину, що їм було відомо про укладені договори оренди земельних ділянок з 2010 року.

Так як договір оренди земельної ділянки набирає чинності з моменту державної реєстрації то строк позовної давності закінчився 14.04.2013 року, тобто ще за життя ОСОБА_2.

Ст. 262 ЦК України передбачає, що заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Твердження позивача про те, що він в 2007 році домовлявся з ОСОБА_2 про те, що останній буде укладати договори оренди землі щорічно, не підтверджується жодними доказами. Вказане твердження спростовується тим, що в 2005 році між ОСОБА_2 та ФГ «Вікторія-Агро» було укладено договір оренди земельної ділянки від 01.03.2005 року терміном 5 років, тобто до 01.03.2010 року, а тому ОСОБА_2 не міг домовлятися про укладення договорів оренди земельних ділянок щорічно. Вказане твердження спростовується також тим, що ОСОБА_1, після смерті батька (12.01.2014 року) два роки отримував орендну плату в 2014-2015 роках (вказана обставина не потребує доказування оскільки позивач сам вказує про це в позові), і лише в грудні 2015 року повідомив Орендаря що «має намір сам обробляти власну землю».

Клопотання про поновлення строку не заявлено, доказів поважності причин його пропуску не надано, а відтак порушене право не підлягає захисту у зв'язку зі спливом позовної давності.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Вказана правова позиція, на думку відповідача, відображена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 у справі за№ 6-68цс15.

До спірних правовідносин, застосовується загальна позовна давність у три роки, яку заявник пропустив без поважних причин.

Відповідно до ст.360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, і є обов'язковим для судів.

Ч.З ст. 267 ЦК України передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Ч.4 вказаної статті передбачає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Також хотів би зазначити, що Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», роз'яснив, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи, що ФГ «Вікторія-Агро» заявило про застосування позовної давності до винесення рішення у справі, то це є окремою підставою для відмови у позові.

Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились, будучи належним чном повідомленими про час і місце слухання справи, а тому суд, за згодою сторін, ухвалив про розгляд справи у їх відсутності.

Вирішуючи заявлений позов, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.Стаття 14 ЗУ «Про оренду землі»визначає, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

У відповідності до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.16 ЗУ «Про оренду землі», укладання договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно ст.ст. 1217,1222 ЦК України, позивач є спадкоємцем за заповітом на земельні ділянки, відносно яких було укладено договори оренди, а тому він вправі вимагати визнання недійсними договорів оренди землі в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч.2 ст.26 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Судом встановлено, що позивач є власником земельних ділянок №56-1 і №56-2, які успадкував після смерті батька, згідно свідоцтв про права на спадщину за заповітом (а.с.15-18).

Відносно вказаних земельних ділянок від імені ОСОБА_2 були укладені договори оренди із відповідачем ФГ "Вікторія-Агро" без дати їх укладення з кінцевим строком оренди 15.12.2020 р. (а.с.20-21).

Висновком експерта №1746 від 16.11.2016 року, встановлено, що підписина оскаржуваних договорах оренди земельних ділянок від імені Орендодавця ОСОБА_2 виконані іншою особою.

Даний висновок сторонами не оспорювався, у зв'язку з чим суд вважає доведеним факт відсутності волевиявлення Орендодавця на укладання цих договорів саме до 15.12.2020 р., а тому вбачаються суттєві порушення положень цивільного законодавства, які є підставою для визнання таких договорів недійсними.

Вирішуючи питання застосування наслідків спливу позовної давності, суд виходить із наступного.

У договорах відсутня дата укладення оспорюваних договорів, тому суд виходить із дати їх державної реєстрації як початку строку позовної давності - 14.10.2010 року. Таким чином загальний строк позовної давності завершується 14.10.2013 року.

В той же час, як виклав у своїх запереченнях представник відповідача, з чим погоджувався і позивач, початково земельні ділянки передавались в оренду відповідачеві 01.03.2005 року терміном 5 років, тобто до 01.03.2010 року, а тому суд вважає цю обставину встановленою, яка не вимагає додаткового доказування.

Суду не представлені докази того, що після завершення строку дії оренди земельних договорів батько позивача вимагав повернення йому зазначених земельних ділянок, чи заперечував проти продовження строку дії договорів оренди, що свідчить про те, що дані договори автоматично повинні були прологуваватися на новий строк, тобто до 2015 року. В такому випадку, отримання як батьком позивача, так і самим позивачем після смерті батька, не свідчить про їхню обізнаність із спірними договорами, їхні дії по отриманню орендної плати за фактично пролонгованими договорами оренди були логічними, законними і добросовісними.

Зважаючи на те, що батько позивача не підписував оспорювані договори оренди, то він не знав і не міг знати про їх існування, а тому цілком вірогідними є дії позивача, який в 2015 року, коли мала закінчитися дії пролонгованих договорів звернувся із вимогою про повернення земельних ділянок.

Позивач категорично заперечив про свою обізнаність із існуванням спірних договорів, такі доводи відповідачем не спростовані, дії позивача є добросовісними, що переконує суд в тому, що позивач дійсно дізнався про існування таких договорів лише в 2015 року, а тому строк позовної давності не пропущений.

Подібна правова позиція була висловлена Верховним Судом України під час розгляду справи №6-48цс15 про визнання договору оренди земельної ділянки, додаткового договору і акта прийому-передачі ділянки недійсними, витребування ділянки, в якій ВСУ вказав на наступне:

За змістом частини 1 ст.261 Цивільного кодексу (протягом позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила) початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто, можливості реалізувати своє право у примусовому порядку через суд.

У переглядаємій справі судами було встановлено, що позивач дізнався про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, лише у вересні 2013 року, що в розумінні частини 1 ст. 261 ЦК є моментом початку перебігу строку позовної давності.

Посилання відповідача на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, оскільки позивач отримував плату за користування землею, суди апеляційної та касаційної інстанцій обґрунтовано визнали таким, що суперечить нормам статті 261 ЦК. Виходячи з результатів експертизи, спірний договір, укладений від імені позивача, був підписаний не ним, а іншою особою. Таким чином, договір був укладений без волевиявлення позивача, а тому ВСУ погодився з висновком про недійсність спірного договору на підставі частини 3 ст. 203 та частини 1 ст. 215 ЦК.

Зважаючи на те, що відповідач як орендар вчинив, на думку позивача та його батька, конклюдентні дії - продовжував користуватися орендованими земельними ділянками, сплачував за них орендну плату, то в орендодавців були підстави зважати на пролонгацію укладених договорів.

За таких обставин, оспорювані договори земельних ділянок підлягають скасуванню, а підстав для застосування наслідків спливу позовної давності суд не вбачає.

Згідно ст.88 ЦПК Українип, з відповідача в користь позивача слід сятнути судові витрати.

Керуючись ст.ст. 88,212-215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_2 та

ФГ"Вікторія-Агро" без номера та дати укладення, зареєстрований у Кіровоградській

регіональній філії державного підприємства «Центр ДЗК» від "14"04.2010 року за №041037800008 - недійсним.

Скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на підставі договору

оренди землі, що зареєстрований у Кіровоградській регіональній філії державного підприємства «Центр ДЗК» від "14"04.2010 року за №041037800008, орендарем якої є фермерське господарство "Вікторія-Агро", орендодавець - ОСОБА_2, земельна ділянка площею 0,77 га.

Визнати договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_2 та ФГ"Вікторія-Агро" без дати укладення , зареєстрований у Кіровоградській регіональній філії державного підприємства «Центр ДЗК» від "14"04.2010 року за №041037800016 - недійсним.

Скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на підставі договору оренди землі, що зареєстрований у Кіровоградській регіональній філії державного підприємства «Центр ДЗК» від "14"04.2010 року за №041037800016, орендарем якої є фермерське господарство "Вікторія-Агро", орендодавець - ОСОБА_2, земельна ділянка площею 6,99 га.

Стягнути з Фермерського господарства "Вікторія-Агро", код ЄДРПОУ 23687459, на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 1102,60 грн. по сплаті судового збору та 2774,52 грн. за проведення експертизи, а всього 3877 (три тисячі вісімсот сімдесят сім) гривень 12 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, яка може бути подана до апеляційного суду Кіровоградської області через Новоукраїнський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: В. І. Шепетько