Ухвала

від 13.12.2016 по справі 2н-1318/10

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/8271/16

Головуючий у першій інстанції Михайлюк О.А.

Доповідач Колесніков Г. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Колеснікова Г.Я.,

суддів - Вадовської Л.М., Плавич Н.Д.,

за участю секретаря - Книгиницького О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за поданням головного державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про накладення заборони на виїзд боржника за межі території України, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2015 року,

ВСТАНОВИЛА :

У лютому 2015 року головний державний виконавець звернувся до суду із поданням, зазначивши, що на виконанні у Першому Малиновському відділі державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі-Малиновський ВДВС Одеського МУЮ)знаходиться виконавче провадження № 44706463 від 10 вересня 2014 року з примусового виконання судового наказу Малиновського районного суду м. Одеси від 17 травня 2010 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» грошової суми у розмірі 24742, 68 грн.

Посилаючись на те, що боржник ухиляється від виконання судового рішення, просив тимчасово обмежити ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України (а.с.17-18)

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2015 року ОСОБА_2 заборонено у виїзді за кордон України до повного погашення боргового зобов'язання (а.с. 30-31).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалу суду скасувати та прийняти нову ухвалу про відмову у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Неправильність ухвали суду апелянт мотивувала порушенням норм матеріального та процесуального права (а.с. 34-37).

Зокрема, посилалась на те, що їй було невідомо про існування судового наказу та постанови про відкриття виконавчого провадження, копіі яких надсилалася за адресою, де вона ніколи не проживала.

Належним чином сповіщені про час і місце розгляду справи учасники цивільного процесу в судове засідання не з'явилися, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у квітні 2010 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до Малиновського районного суду м. Одеси з заявою про видачу судового наказу, зазначивши, що боржник ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3. (а.с.2-3).

Із доданої до заяви копії договору без номеру від 26 серпня 2008 року про видачу кредиту в розмірі 2 000 доларів США вбачається, що ОСОБА_2 вказала, що проживає в АДРЕСА_4

При цьому жодних доказів на підтвердження того, що справа підсудна вказаному суду банк не надав.

Не дотримавшись вимог, передбачених п.4 ч.3. ст.121 ЦПК України, щодо підсудності заяви про видачу судового наказу саме Малиновському районному суду м.Одеси, останній 17 травня 2010 року видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь банка кредитної заборгованості, в якому безпідставно зазначив, що боржниця мешкає за адресою: АДРЕСА_5

11 лютого 2015 року головний державний виконавець звернувся до Малиновського районного суду з поданням про вжиття заходів щодо тимчасового обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України в мотивувальній частині якого зазначив, що боржниця зареєстрована за адресою : АДРЕСА_3.

Разом з тим, із ксерокопії паспорту ОСОБА_2 вбачається, що з 06 жовтня 1999 року вона зареєстрована АДРЕСА_4, однак з 25 квітня 2009 року вона була знята з реєстрації та зареєстрована за новою адресою АДРЕСА_1 (а.с.38).

Крім того, з довідки відділу адресно-довідкової роботи, виданої на запит державного виконавця, встановлено, що станом на 02 жовня 2014 року ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 (а.с.28).

Доказів отримання ОСОБА_2 будь-якої кореспонденції від суду першої інстанції та відділу державної виконавчої служби, зокрема, судового наказу або постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, матеріали справи не містять.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що вона не ухилялася від виконання зобов'язань за судовим рішенням не спростовано.

Колегія суддів також зазначає, що у порушення вимог ЦПК України, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що боржниця проживає в Суворовському районному суді м. Одеси, не витребував виконавче провадження та не з'ясував для чого державний виконавець Першого Малиновського ВДВС Одеського МУЮ склав 12 грудня 2014 року акт про те, що боржник за зазначеною адресою не мешкає, майна не зберігає (а.с.20 зв.), якщо ще 21 жовтня 2014 року йому було достеменно відомо, що боржниця зареєстрована в Суворовському районі м.Одеси за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно до п.18 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

За правилами ч.1 ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Судова практика у вирішенні питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України орієнтує на те, що законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявністю факту невиконання зобов'язань, а ухилення від їх виконання, тому з'ясуванню судом підлягає чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання у повному обсязі або частково.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні подання державного виконавця про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за кордон.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, п.2 ч.1 ст. 312, 313, п.6 ч.1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2015 року скасувати.

У задоволенні подання державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про накладення заборони на виїзд ОСОБА_2 за межі території Українивідмовити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області Г.Я. Колесніков