Ухвала

від 20.12.2016 по справі 810/2702/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2702/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кушнова А.О. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

20 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А. та Сорочка Є.О.,

за участю секретаря Полякової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРДЕР" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИЛА:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРДЕР" (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 17009,09 грн. та пені у сумі 1037,00 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, товариство з обмеженою відповідальністю "МАРДЕР" зареєстровано в якості юридичної особи 02.07.2015, ідентифікаційний код юридичної особи - 39870510, місцезнаходження юридичної особи: 09100, Київська область місто Біла Церква, Сквирське Шосе, будинок 260А, що підтверджується Спеціальним витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.08.2016 (а.с.15-17).

Відповідач знаходиться на обліку у Київському відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

На підставі звіту за формою 10-ПІ № 2653 від 23.02.2016 року За 2015 рік Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів зроблено висновок про незабезпечення відповідачем працевлаштування 1 інваліда у 2015 році, тому вважає, що відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції 17009,09 грн.

Крім того, у зв`язку з порушенням відповідачем терміну сплати вказаних адміністративно-господарських санкцій, позивачем нараховано пеню у розмірі 1037 грн. 00 коп.

Оскільки відповідачем суму адміністративно - господарських санкцій та пені добровільно не сплачено, Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з даним позовом.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, та таким, що винесене на підставі повного і всебічного вивчення фактичних обставин справи, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 19 Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною третьою та п'ятою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Таким чином, законодавець встановив обов'язок підприємств по працевлаштуванню інвалідів, а в разі ухилення від виконання покладеного обов'язку - встановив санкції.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем, починаючи з початку ведення господарської діяльності, а саме з листопада 2015 року, з метою працевлаштування інвалідів на роботу в ТОВ «МАРДЕР», на виконання вищенаведених норм законодавства України подано до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості Звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за формою 3-ПН від 12.11.2015, від 25.11.2015, від 11.12.2015, від 28.12.2015 на посади старший охоронник та охоронник (а.с.57-64).

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що ТОВ «Мардер» зареєстровано в якості юридичної особи 02.07.2015, в період з моменту реєстрації юридичної особи до листопада 2015 року на підприємстві відповідача був затверджений штатний розпис працівників у кількості 2 штатних одиниць. В подальшому в листопаді 2015 року відповідачем затверджено штатний розпис у кількості 260 осіб, що підтверджується наказом ТОВ «Мардер» №7 к від 30.10.2015 (а.с.49-53), а тому саме з листопада 2015 року у підприємства виник обов'язок по працевлаштуванню інвалідів.

Крім того, матеріали справи свідчать, що відповідач з метою працевлаштування інвалідів на власному підприємстві направлено листи до Дніпровського центру зайнятості міста Києва та Дарницького центру зайнятості міста Києва, в яких відповідач просить направляти інвалідів для працевлаштування останніх на підприємство відповідача (а.с.43-44).

Також, відповідачем самостійно були здійснені заходи для працевлаштування інвалідів на його підприємстві шляхом розміщення оголошень в спеціальному друкованому виданні, в підтвердження чого до суду надано копії оголошень в спеціалізованому друкованому засобі з пошуку роботи (а.с.65,66).

При цьому, позивачем не надано до жодних доказів відмови у працевлаштуванні інвалідів на підприємстві відповідача протягом 2015 року.

Таким чином, з наведеного вбачається, що відповідачем з моменту виникнення обов'язку по працевлаштуванню інвалідів (з листопада 2015 року) щомісячно направлялись звіти за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу(вакансії)» до територіальних центрів зайнятості за місцезнаходженням відповідача та місцем здійснення господарської діяльності, протее, матеріали справи не містять доказів того, що останніми було направлено для працевлаштування на підприємстві відповідача інвалідів. Натомість, здійснені відповідачем заходи з метою самостійного працевлаштування інвалідів виявились безрезультатними.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 18 Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Частиною 3 ст. 18-1 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

У зв'язку з тим, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Така ж сама правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 16 квітня 2013 року № 21-81а13.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідач повністю виконав свій обов'язок по створенню робочого місця та надав звіт про існуючу вакансію. Проте пошук інваліда, який погодився б на пропоновану роботу не є обов'язком відповідача.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст.41, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 21.12.2016 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Сорочко Є.О.