Ухвала

від 08.12.2016 по справі 360/168/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 360/168/16-ц Головуючий у І інстанції Унятицький Д. Є. Провадження № 22-ц/780/5873/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 26 08.12.2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Данілова О.М., Мережко М.В.,

за участю секретаря Топольського В.О .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 30 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував наступним:

15 лютого 2013 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно умов якого останній отримав у позику кошти у розмірі 2 726 000,00 гривень строком до 01 березня 2013 року. Зазначав, що відповідач не виконав свої зобов'язання, у зазначений строк грошові кошти не повернув. Оскільки відповідач добровільно кошти не повертав, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь 34 250 561,96 грн., з яких 4897611,66 грн. - сума неповернутої позики з урахуванням індексу інфляції, 239 270,30 грн. - три відсотки річних за прострочення повернення позики з 1 березня 2013 року, 29113680,00 грн. - пеня за прострочення повернення позики та понесені судові витрати в сумі 6890 грн.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 30 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Частково не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції, трьох процентів річних та пені в сумі 34 250 561,96 грн.та ухвалити в цій частині нове, яким передати в рахунок погашення заборгованості належне йому нерухоме майно - земельну ділянку.

Обґрунтував скаргу тим, що суд першої інстанції не надано не врахував ту обставину, що пунктом 4.2. договору позики від 15 лютого 2013 року встановлено 2 способи виконання зобов'язання, а саме шляхом повернення грошових коштів або шляхом передачі ОСОБА_3 земельної ділянки площею 9,9474 га, розташованої на території Демидівської сільської ради Бородянського району Київської області. Таким чином вважає, що договором встановлено альтернативне зобов'язання. При цьому у відповідності до положень ст. 539 ЦК України саме йому належить право вибору зобов'язання (способу йог виконання). За таких умов апелянт вважає, що суд першої інстанції мав обрати лиш той варіант виконання зобов'язання, з яким погодився відповідач, а саме передачу в рахунок боргу вищевказаної земельної ділянки. Крім того, вважає, що судом першої інстанції було допущено ряд процесуальних порушень, які вплинули на його права. За таких умов вважає, що позов слід задовольнити частково.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне:

У відповідності до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що рішення суду вказаним вимогам відповідає.

Обґрунтовуючи незаконність рішення суду першої інстанції, апелянт посилався на те, що положеннями ст. 539 ЦК України саме йому надано право обирати вид альтернативного зобов'язання з поміж зобов'язань, встановлених у п. 4.2. договору позики від 15 лютого 2013 року . За таких умов суд мав право обрати спосіб виконання зобов'язання лише той, з яким погодився відповідач. З наведеною позицією колегія суддів апеляційного суду погодитися не може.

У відповідності до положень 539 ЦК України альтернативним є зобов'язання, в якому боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кількох дій. При цьому боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

З аналізу наведеної норми вбачається, що вищевказане право боржника на вибір дій, які він зобов'язаний вчинити на виконання зобов'язання, стосується лише випадків добровільного (позасудового) способу виконання такого зобов'язання, коли боржник на свій розсуд обирає один із визначених сторонами способів виконання. У разі ж, коли зобов'язання належним чином не виконується жодним із визначених способів, кредитор має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права шляхом зобов'язання боржника примусово виконати свій обов'язок у спосіб, визначений законом. Оскільки у відповідності до положень ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику - грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства.

При оцінці доводів апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду також зважає й на наступну обставину - передумовою для можливості передачі боржником майна в рахунок виконання свого зобов'язання перед кредитором, такий боржник повинен мати відповідне право на таку річ. В той же час, до суду не було представлено жодного доказу з приводу наявності у апелянта прав на вищезгадану земельну ділянку, яку він просить передати позивачу в рахунок боргу. Не було представлено таких доказів ні в суді першої інстанції, ні до апеляційного суду. Більш того, з наявного у справі витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказана в п. 4.2. договору позики від 15 лютого 2013 року земельна ділянка з кадастровим № 3221882400:20:033:0117 відповідачу по справі не належить, що виключає будь-яку можливість її передачі позивачу в рахунок виконання зобов'язань відповідача.

Не знайшли свого підтвердження й доводи апеляційної скарги щодо допущення судом першої інстанції порушень вимог процесуального законодавства, які потягли порушення прав апелянта. В матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача про час та місце проведення усіх судових засідань по справі (а.с. 31, 40, 46, 52). За таких умов відповідач мав усі можливості прибути до суду та/або надати до закінчення розгляду справи на свій розсуд доводи та докази на заперечення вимог позивача, чого, однак, зроблено не було.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані до суду до закінчення судового розгляду докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити .

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 30 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів .

Головуючий С.О. Журба

Судді: О.М. Данілов

ОСОБА_4