Постанова

від 22.12.2016 по справі 815/7220/16

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/7220/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Кравченка М.М.,

розглянувши в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алькор» до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.12.2016 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, -

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Алькор» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.12.2016 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

В період з 14.11.2016 року по 25.11.2016 року співробітники Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області провели документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Алькор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 30.09.2016 року.

За результатами цієї перевірки 02.12.2016 року Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області склало акт № 364/15-32-14-01/25044300, яким встановлені порушення позивачем, крім інших:

- п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України, п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п.1, 5.2 розділу 2 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 року № 39, п.п.5, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290, що призвело до заниження податку на прибуток в загальному розмірі 772990,00 грн.;

- п.187.1 ст.187, пп.192.1.1 п.192.1 ст.192, п.201.1, п.201.4, п.201.8, ст.201 п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в загальному розмірі 224519,00 грн.

На підставі цього акту перевірки від 02.12.2016 року № 364/15-32-14-01/25044300 відповідно до зазначених порушень Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області прийняло податкові повідомлення-рішення:

- від 16.12.2016 року № НОМЕР_2, яким позивачеві за порушення п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України, п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п.1, 5.2 розділу 2 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 року № 39, п.п.5, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 861309,00 грн., у тому числі за основним платежем 772990,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 88319,00 грн.;

- від 16.12.2016 року № НОМЕР_1, яким позивачеві за порушення п.187.1 ст.187, пп.192.1.1 п.192.1 ст.192, п.201.1, п.201.4, п.201.8, ст.201 п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 280649,00 грн., у тому числі за основним платежем 224519,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 56130,00 грн.

Позивач не погоджується з податковими повідомленнями-рішеннями відповідача від 16.12.2016 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, вважає їх протиправними та такими, що належать до скасування.

В судове засідання, призначене на 22.12.2016 року, сторони не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином та своєчасно. 20.12.2016 року через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд, з урахуванням ст.122 та ст.128 КАС України, вирішив розглянути дану адміністративну справу в письмовому провадженні.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Алькор» зареєстроване та перебуває на обліку в Комінтернівській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області як платник податків з 31.10.1997 року за № 583.

На підставі направлень, відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок, на підставі наказу від 26.10.2016 року № 1725, в період з 14.11.2016 року по 25.11.2016 року співробітники Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області провели документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Алькор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 30.09.2016 року.

За результатами цієї перевірки 02.12.2016 року Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області склало акт № № 364/15-32-14-01/25044300 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Алькор», код за ЄДРПОУ 25044300, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 30.09.2016, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2013 по 30.09.2016».

В акті перевірки встановлені наступні порушення з боку позивача, крім інших:

- п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України, п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п.1, 5.2 розділу 2 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 року № 39, п.п.5, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290, що призвело до заниження податку на прибуток в загальному розмірі 772990,00 грн., у тому числі 2014 рік на 240959,00 грн., 2015 рік на 419716,00 грн., три квартали 2016 року на 112315,00 грн.;

- п.187.1 ст.187, пп.192.1.1 п.192.1 ст.192, п.201.1, п.201.4, п.201.8, ст.201 п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в загальному розмірі 224519,00 грн., у тому числі червень 2014 року на 62633,00 грн., серпень 2014 року на 19968,00 грн., жовтень 2014 року на 47654,00 грн., листопад 2014 року на 14800,00 грн., грудень 2014 року на 74184,00 грн., травень 2015 року на 5280,00 грн.

Такі висновки відповідача обґрунтовані тим, що позивач не надав до перевірки в повному обсязі первинні документи, а також у зв'язку з наявною податковою інформацією щодо контрагентів відсутні факти реального здійснення господарських операцій.

За наслідками перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Алькор» на підставі акту перевірки від 02.12.2016 року № 364/15-32-14-01/25044300 відповідно до зазначених порушень Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області прийняло податкові повідомлення-рішення:

- від 16.12.2016 року № НОМЕР_2, яким позивачеві за порушення п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України, п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п.1, 5.2 розділу 2 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 року № 39, п.п.5, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 861309,00 грн., у тому числі за основним платежем 772990,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 88319,00 грн.;

- від 16.12.2016 року № НОМЕР_1, яким позивачеві за порушення п.187.1 ст.187, пп.192.1.1 п.192.1 ст.192, п.201.1, п.201.4, п.201.8, ст.201 п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 280649,00 грн., у тому числі за основним платежем 224519,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 56130,00 грн.

Суд вважає, що вказані висновки про наявність зазначених порушень податкового законодавства позивачем є необґрунтованими.

Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.

Впродовж розгляду справи суд встановив, що в періоді, який перевірявся, ТОВ «Алькор» мало фінансово-господарські відносини з контрагентами ТОВ «Крокус К», ТОВ «Різалт-Нафтопродукти», ПП «Тайфун-АЗС», ТОВ «Інвестнафтосервіс», ТОВ «Адерагруп», ТОВ «Август Пром», ТОВ «Торговий дім «Кайрос» на підставі наступних договорів з додатками: поставки товару (нафтопродуктів), поставки нафтопродуктів, постачання нафтопродуктів, купівлі-продажу нафтопродуктів, які знаходяться в матеріалах справи.

З огляду на зміст вказаних договорів позивача з контрагентами, суд дійшов висновку, що вони містять всі істотні умови, які передбачені законодавством.

На підтвердження виконання зазначених договорів позивач надав до суду наступні документи: специфікації, видаткові накладні, рахунки на оплату, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, змінні звіти, фіскальні чеки (Z - звіти), рахунки-фактури.

Під час розгляду справи суд встановив, що позивач за КВЕД має право займатися наступними видами діяльності: технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; роздрібна торгівля пальним (основний); діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; обслуговування напоями.

Тобто, суд встановив, що укладені договори позивача з його контрагентами повністю узгоджуються, є логічними та відповідають тому виду діяльності, яким займається підприємство позивача.

Також, суд звертає увагу, що зазначені договори, укладені між позивачем та контрагентами є чинними, ніким не скасовані, а їх виконання підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, що знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років). Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу. Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Суд встановив, що за поставлений товар (нафтопродукти) та придбані нафтопродукти позивач зі своїми контрагентами розрахувався, тобто сторони договорів зазнали змін майнового стану.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд зазначає, що матеріали справи містять всі необхідні документи на підтвердження здійснення фінансово-господарських відносин позивача з контрагентами в періоді, що перевірявся, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

З наданих позивачем первинних документів вбачається, що вказаними контрагентами позивача в періоді, що перевірявся, поставлялися товари (нафтопродукти), а позивач в свою чергу здійснював оплату за ці товари з метою провадження своєї господарської діяльності, що підтверджується матеріалами справи.

Також, суд звертає увагу, що згідно з пп.180.1.1 п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Суд встановив, що позивач та його контрагенти на момент здійснення вказаних господарських операцій були платниками податків.

Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України: «Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)».

Відповідно до п.138.1 ст.138 14 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.138.2. ст.138 14 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до п.138.4 цієї статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну); до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

З сукупного аналізу вказаних норм законів суд робить висновок, що до складу валових можуть бути віднесені будь-які витрати, здійснені (нараховані) як компенсація за отримані платником товари (послуги), пов'язані з його господарською діяльністю.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) врегульовано Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.

Відповідно до п.п.2.1.,2.2 п.2 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Згідно з п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, відповідно до зазначених правових норм, з моменту списання коштів з банківського рахунка позивача або отримання ним товарів від контрагентів, що підтверджується податковими накладними, у нього виникло право на віднесення сум податку по операціях з цими контрагентами до складу свого податкового кредиту.

При цьому, факт виконання контрагентами позивача умов договорів підтверджується наданими до суду первинними документами, що знаходяться в матеріалах справи.

З огляду на зміст акту перевірки суд встановив, що під час проведення перевірки позивач також надавав відповідачу всі необхідні документи на підтвердження здійснення фінансово-господарських відносин з контрагентами в періоді, що перевірявся.

Крім того, суд вважає, що посилання відповідача в акті перевірки на отриману податкову інформацію щодо контрагентів позивача, як на підставу донарахування ТОВ «Алькор» податкових зобов'язань, порушує передбачений ст.61 Конституції України принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, відповідно до норм чинного законодавства є неможливим. Дана позиція підтверджується правовими висновками у Постанові Вищого адміністративного суду України від 03.04.2013 року по справі № К/9991/38114/12.

Суд зазначає, що позивач не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення вартості отриманих послуг до складу валових витрат у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 31.01.2011 року в адміністративній справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Також, суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі «Інтерсплав проти України».

Так, у п.37 рішення вказується: «Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови».

Відповідно до п.38 рішення зазначено: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

Тобто, суд вважає, що позивач не порушував податкове законодавство.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд встановив, що відповідач всупереч нормам Податкового кодексу України безпідставно прийняв податкові повідомлення-рішення від 16.12.2016 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.ст.2, 7, 8, 9, 11, 27, 69-71, 86, 94, 122, 128, 159-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 16.12.2016 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алькор» (код ЄДРПОУ 25044300) суму сплаченого судового збору в розмірі 17129 (сімнадцять тисяч сто двадцять дев'ять) грн. 37 коп.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст.185, 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.254 КАС України.

Суддя М.М. Кравченко