Рішення

від 20.12.2016 по справі 904/10120/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.12.2016 Справа № 904/10120/16

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Ковель

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙД ОСОБА_2", м. Кам'янське, Дніпропетровська область

про стягнення 64 243,62 грн. за договором на транспортно-експедиційне обслуговування

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Гриценко І.О.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду з позовом в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙД ОСОБА_2" заборгованість в сумі 62601,61 грн., пеню-1642,01 грн. за договором на транспортно-експедиторське обслуговування №26082016-1 від 26.08.2016.р.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на транспортно- експедиторське обслуговування експортно-імпортних та внутрішніх вантажів № 26082016-1 від 26.08.2016р. в частині оплати за надані послуги.

Позивач у судове засідання не з'явився, направив до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

У судові засідання представник відповідача не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

Від відповідача конверт з ухвалою повернувся на адресу господарського суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

При цьому, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його адресою реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його адресою реєстрації, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду були надіслані на адресу відповідача та неотримані відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю адресою реєстрації.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 06.12.2016р. відкладено розгляд справи на 20.12.2016р.

Клопотання про використання засобів технічної фіксації судового процесу при розгляді цієї справи не заявлялись.

В судовому засіданні 20.12.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

26.08.2016 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - позивач, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРАЙД ОСОБА_2" (далі - відповідач, експедитор) було укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування експортно-імпортних та внутрішніх вантажів № 26082016-1 (далі - договір).

Відповідно до п. 1 договору предметом цього договору є порядок взаємовідносин, які виникають між експедитором та перевізником при організації з здійсненні транспортних послуг по перевезенню експртно-імпортних та внутрішніх вантажів. Вид та об'єм вантажу, маршрут строки перевезення, а також інші умови обговорюються в разовій заявці додатку, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Експедитор, який діє в межах цього договору, приймає на себе зобов'язання по зобов'язанню та за рахунок коштів замовника, організувати перевезення вантажів транспортом перевізника по маршруту, вказаному в заявці-додатку (п. 2.1. Договору).

Перевізник приймає та здає вантаж по кількості міст та (або) ваги, забезпечує схоронність вантажу та зовнішньої пломби таможні, належне розміщення вантажу на платформі автомобіля та його фіксацію, що виключає пошкодження зовнішньої оболонки тари та, як слідує, пошкодження вантажу. В заявці-додатку сторони можуть додатково обговорювати конкретні умови приймання вантажів до перевезення та його здачі одержувачу (п. 3.2. Договору).

Вартість послуг по перевезенні вантажів вказується в заявці-додатку. Платежі та взаємні розрахунки проводяться після надання перевізником оригіналу рахунку, СМR та актів виконаних робіт з коштів, які поступили від замовника на протязі 30 банківських днів, якщо інше не обумовлено в разовій заявці-додатку. Ціни є договірними та визначаються виключно виходячи з конкретних ситуацій на транспортному ринку (п.п. 5.1., 5.3. Договору).

Цей договір діє до 31.12.2016р. Якщо ні одна зі сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не повідомить другу сторону в письмовій формі про розірвання, то він вважається пролонгованим на період наступного року (п. 8.3. Договору).

26.08.2016р. від відповідача на адресу позивача надійшла заявка № 2608-2 на перевезення вантажу в міжнародному сполученні. Маршрут перевезення, згідно заявки: с. Новий Яр (Новояровський район, Львівська область) - н/п Сант-Андреу-да*ла-Барка (Іспанія) (а.с. 11).

Відповідно до змісту заявки вартість перевезення складає 2 100,00 Євро.

Зазначеною заявкою встановлено, що оплата здійснюється на підставі оригіналів документів (акт, рахунок, договір, заявка) та ЦМР з відміткою вантажоодержувача та митних органів на протязі 5 календарних днів, або по домовленості зазначеній в заявці.

Позивач взяті на себе зобов'язанні виконав належним чином, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними № 214889 та № 214805 (а.с. 12,13).

Однак відповідач за надані послуги у встановлені строки не розрахувався, в наслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 2 100,00 Євро, що еквівалентно 62 601,61 грн., що і стало причиною спору.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог на підставі наступного.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, а саме цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина перша статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з перевезення вантажу за договором на транспортно- експедиторського обслуговування.

Відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них. (ч.1 ст. 3 Закону України В«Про транспортно-експедиторську діяльністьВ» ).

Статтею 2 Закону України В«Про транспортно-експедиторську діяльністьВ» встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають при транспортному експедируванні вантажів усіма видами транспорту, крім трубопровідного. Положення цього Закону поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

В силу положень ст. 4 Закону України В«Про транспортно-експедиторську діяльністьВ» транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення

тощо. Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України. Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб'єкти господарювання.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 628 Кодексу визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата. Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідачем на час розгляду справи позовні вимоги належними та допустимими доказами не спростовані, суму боргу за надані послуги не сплачено.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу у сумі 62 601,61 грн. є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Крім основного боргу Позивач просить стягнути з Відповідача пеню у розмірі 1 642,00 грн. за період з 29.09.2016р. по 31.10.2016р.

Пунктом 5.4. договору встановлено, що у випадку прострочення платежів експедитор сплачує перевізнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Положеннями ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

З врахуванням викладеного, сума пені за період з 29.09.2016р. по 31.10.2016р. становлять 1 679,64 грн., однак суд не може вийти за межі позовних вимог, тому до стягнення підлягає сума заявлена позивачем 1 642,01 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

На підставі викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з стягненням з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 62 601,61 грн. та пені - 1 642,01 грн.

Відповідно до частини першої статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 4, 32-34, 36, 43-44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙД ОСОБА_2" (51937, Дніпропетровська областьм, м. Кам'янське, пр.-т Перемоги, 57, код ЄДРПОУ 40343443) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (45000, Волинська область, м. Ковель, вул. Вавілова, буд. 100, ідентифікаційний код НОМЕР_1) суму основного боргу у розмірі 62 601,61 грн. (шістдесят дві тисячі шістсот одна грн. 61 коп.), пені - 1 642,01 грн. (одна тисяча шістсот сорок дві грн. 01 коп.), витрат по сплаті судового збору - 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп.), про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення, оформленого

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України,

- 22.12.2016р.

Суддя ОСОБА_3