Рішення

від 19.12.2016 по справі 904/11281/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.12.16р. Справа № 904/11281/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Папір-Люкс" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.ЕФ.ЕМ Сервіс" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором постачання № 157 від 01.03.2015 у загальному розмірі 24 126 грн. 96 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1- представник (довіреність № б/н від 16.12.2016)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № б/н від 01.03.2016)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Папір-Люкс" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.ЕФ.ЕМ Сервіс" (далі - відповідач) заборгованість за договором постачання № 157 від 01.03.2015 у загальному розмірі 24 126 грн. 96 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 23 676 грн. 71 коп. - основний борг;

- 450 грн. 25 коп. - 24% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором постачання № 157 від 01.03.2015 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений в період з 16.09.2016 по 30.09.2016 товар, наявністю боргу за поставлений товар у сумі 23 676 грн. 71 коп. За прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі пункту 7.3. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 24% річних за період прострочення з 01.11.2016 по 29.11.2016 в сумі 450 грн. 25 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 19.12.2016.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 78200/16 від 19.12.2016), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи докази погашення відповідачем суми основного боргу у розмірі 23 676 грн. 71 коп.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 78201/16 від 19.12.2016), в якому він просить суд припинити провадження у справі у відповідності до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на те, що станом на 19.12.2016 основний борг відповідачем погашено у повному обсязі.

У судове засідання 19.12.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 19.12.2016 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, а також повідомлено суд, що 16.12.2016 відповідачем сума основного боргу погашена у повному обсязі.

Представником відповідача у судовому засіданні 19.12.2016 було викладено зміст клопотання про припинення провадження справі, доводи якого він просив врахувати під час вирішення спору судом.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 19.12.2016 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору .

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 01.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Папір-Люкс" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кью.ЕФ.ЕМ Сервіс" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір постачання № 157 (далі - договір, а.с.11), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і сплатити на умовах договору товари, передбачені договором, в кількості, асортименті і за цінами, вказаними в накладних на відпустку товару, що є невід'ємною частиною договору (пункт 1.1. договору).

У пункті 10.1. договору сторони узгодили, що договір вступає в силу з 01.03.2015 і діє до 31.12.2018.

Доказів визнання недійсним або розірвання договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В розділі 2 договору сторони визначили умови щодо ціни товару і загальної вартості договору, а саме:

- ціни на товар, є договірними - звичайними цінами (справедливими ринковими цінами), вказуються у рахунках накладних, по яких здійснюється відпуск товару, і узгоджуються сторонами шляхом виставлення рахунку постачальником, та його оплати покупцем, або при передачі довіреності і підписанні накладної представником покупця при прийомі товару (пункт 2.1. договору);

- загальну вартість договору складає сума всіх товарних накладних, які є невід'ємною частиною договору (пункт 2.2. договору).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пунктів 1.2 та 1.3. договору сторони визнають, що видаткова накладна, підписана сторонами, є узгодженням асортименту товару, його кількості і ціни і є невід'ємним додатком до договору. Право власності на товар, що поставляється за даною угодою, переходить від постачальника до покупця у момент передачі товару (партії товару), що упевняється підписом та печаткою покупця в видатковій накладній.

В подальшому, між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 від 01.03.2015 до договору, в якій сторони дійшли згоди змінити розділ 1 та читати його в такій редакції, зокрема:

"1.1. Постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і сплатити на умовах договору товари, передбачені договором, в кількості, асортименті і за цінами, вказаними в накладних на відпуск товару, що є невід'ємною частиною договору.

1.2. Сторони визначають, що видаткова накладна, підписна сторонами, є узгодженням асортименту товару, його кількість і ціни і є невід'ємним додатком до договору.

1.3. Право власності на товар (партію товару), що поставляється за угодою, переходить від постачальника до покупця у момент передачі товару (партії товару), що упевняється підписом покупця в видатковій накладній." (а.с.12).

Так, позивач на виконання умов договору в період з 16.09.2016 по 30.09.2016 поставив відповідачу товар на загальну суму 23 676 грн. 71 коп. , що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видатковою накладною № 2438 від 16.09.2016 на суму 1 891 грн. 90 коп. (а.с.13);

- видатковою накладною № 2439 від 19.09.2016 на суму 4 083 грн. 13 коп. (а.с.14);

- видатковою накладною № 2440 від 19.09.2016 на суму 994 грн. 52 коп. (а.с.15);

- видатковою накладною № 2543 від 19.09.2016 на суму 3 386 грн. 24 коп. (а.с.16);

- видатковою накладною № 2544 від 19.09.2016 на суму 506 грн. 56 коп. (а.с.17);

- видатковою накладною № 2569 від 26.09.2016 на суму 1 001 грн. 28 коп. (а.с.18);

- видатковою накладною № 2545 від 26.09.2016 на суму 656 грн. 32 коп. (а.с.19);

- видатковою накладною № 2570 від 26.09.2016 на суму 2 834 грн. 97 коп. (а.с.20);

- видатковою накладною № 2571 від 26.09.2016 на суму 852 грн. 20 коп. (а.с.21);

- видатковою накладною № 2572 від 26.09.2016 на суму 878 грн. 95 коп. (а.с.23);

- видатковою накладною № 2573 від 26.09.2016 на суму 1 607 грн. 33 коп. (а.с.22);

- видатковою накладною № 2588 від 30.09.2016 на суму 1 017 грн. 01 коп. (а.с.24);

- видатковою накладною № 2589 від 30.09.2016 на суму 700 грн. 30 коп. (а.с.25);

- видатковою накладною № 2590 від 30.09.2016 на суму 661 грн. 42 коп. (а.с.26);

- видатковою накладною № 2591 від 30.09.2016 на суму 475 грн. 42 коп. (а.с.27);

- видатковою накладною № 2592 від 30.09.2016 на суму 2 129 грн. 16 коп. (а.с.28).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у накладних за період з 16.09.2016 по 30.09.2016, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, вказані накладні підписані представниками відповідача.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого позивачем товару.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними товарно-транспортними накладними відповідачем також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у розділі 5 договору сторонами були визначені умови щодо оплати, а саме:

- розрахунки за товари, що поставляються, здійснюються шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний в договорі, в строк 30 днів (пункт 5.1. договору);

- датою оплати є дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника (пункт 5.2. договору);

- всі розрахунки за даною угодою здійснюється в національній валюті України (пункт 5.4. договору).

При цьому, отриманий в період з 16.09.2016 по 30.09.2016 товар відповідачем оплачений у строки, визначені в пункті 5.1. договору, не був, внаслідок чого станом на момент звернення із позовом до суду у відповідача була наявна заборгованість перед позивачем у сумі 23 676 грн. 71 коп.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, поставлений йому в спірний період товар не оплатив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 23 676 грн. 71 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач надав до суду видаткові накладні, які підписані зі сторони позивача та зі сторони відповідача. Дані накладні містять чітко зазначений вид товару, вартість одиниці товару та загальну вартість поставленого товару.

Таким чином, надані до суду видаткові накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у пункті 5.1. договору порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В той же час, після порушення провадження у справі відповідачем було у повному обсязі погашено суму основного боргу у розмірі 23 676 грн. 71 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 75 від 16.12.2016 на суму 23 676 грн. 71 коп.

Судом також зауважено, що провадження у даній справі було порушено ухвалою суду від 02.12.2016, а заборгованість була погашена відповідачем лише 16.12.2016, отже після порушення провадження у справі.

При цьому, згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 23 676 грн. 71 коп. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом .

Так, у пункті 7.3. договору сторони погодили, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання покупцем зобов'язань по оплаті по договору, він несе відповідальність в розмірі 24% річних від вартості неоплаченого в установлений термін товару (партії товару) з дня настання терміну оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строки, визначені умовами договору, позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 24% річних за період прострочення з 01.11.2016 по 29.11.2016 в сумі 450 грн. 25 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 24% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем порушень допущено не було, отже, розрахунок 24% річних, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 24% річних підлягають задоволенню в сумі 450 грн. 25 коп.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 24 126 грн. 96 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 1 378 грн. 00 коп. (1 розмір мінімальної заробітної плати). Вказана сума була сплачена позивачем відповідно до платіжного доручення № 3061 від 01.12.2016.

В той же час, суд припиняє провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 23 676 грн. 71 коп. на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

При цьому, відповідно до пунктів 1 та 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі : зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом ), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанції.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 78056/16 від 19.12.2016), в якому він просив суд повернути йому судовий збір в сумі 1 352 грн. 28 коп., у зв'язку з припиненням провадження у справі в цій частині.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути частину судового збору пропорційну вимогам щодо стягнення основного боргу в сумі 23 676 грн. 71 коп. - це 1 352 грн. 28 коп., оскільки в частині цих вимог провадження у справі припиняється з підстави, яка не віднесена до виключень, зазначених в пункті 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", що, відповідно, є причиною для повернення судового збору позивачу в цій частині.

Отже, з урахуванням вище описаного, в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" на користь позивача підлягає поверненню з державного бюджету України судовий збір в сумі 1 352 грн. 28 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 25 грн. 72 коп. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Припинити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.ЕФ.ЕМ Сервіс" основного боргу в сумі 23 676 грн. 71 коп.

В решті позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.ЕФ.ЕМ Сервіс" (49127, м.Дніпро, вулиця Базова, будинок 4, офіс 10; ідентифікаційний код 38836965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Папір-Люкс" (49098, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 34822765) - 450 грн. 25 коп. - 24% річних, 25 грн. 72 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Папір-Люкс" (49098, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 34822765) судовий збір у сумі 1 352 грн. 28 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 3061 від 01.12.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3