Рішення

від 19.12.2016 по справі 904/6187/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.12.2016 Справа № 904/6187/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Торговий дім "Сталкер", м. Жовті Води Дніпропетровської області, Україна

до Відкритого акціонерного товариства "Завод Етон", м. Новолукомль Вітебської області, Республіка Білорусь

про стягнення 4 942,62 євро

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність від 08.06.2016;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Торговий дім "Сталкер" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Завод Етон" (далі - відповідач) про стягнення 4 553,12 євро оплати за товар, 373,10 євро пені та 16,40 євро 3% річних, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу № 19101, укладеного між сторонами 19.10.2015.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2016 порушено провадження у справі № 904/6187/16 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 13.10.2016. А також ухвалено звернутися з відповідним міжнародним судовим дорученням до компетентного економічного суду Вітебської області, з метою вручення цієї ухвали відповідачу та забезпечення участі його представника в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 27.07.2016 відповідно до ч.1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупинено у зв'язку зі зверненням господарського суду Дніпропетровської області із судовим дорученням до економічного суду Вітебської області.

01.09.2016 до канцелярії суду надійшла ухвала економічного суду Вітебської області по справі № 35-14Ип/2016 від 19.08.2016, а також підтвердження про вручення ухвали господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/6187/16 від 27.07.2016. Дані документи свідчать про виконання економічним судом Вітебської області судового доручення господарського суду Дніпропетровської області. Таким чином, відповідача по справі - ВАТ "Завод Етон" - про час та місце судового засідання, що вказані в ухвалі від 27.07.2016, повідомлено належним чином.

Ухвалою суду від 13.10.2016 справу було поновлено.

Відповідач участь свого повноважного представника у засіданні суду не забезпечив, але 12.10.2016 від відповідача на електронну поштову скриньку суду надійшли:

відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнав суму боргу у розмірі 4942,62 євро та вказав, що ним наданий позивачу графік погашення заборгованості, а також між сторонами ведуться перемовини стосовно укладення мирової угоди;

клопотання, у якому просив розгляди справу за відсутності його представника.

Представник позивача не був обізнаний щодо викладених відповідачем у відзиві обставин, а отже у судовому засіданні 13.10.2016 не міг підтвердити чи спростувати доводи відповідача, через що розгляд справи був відкладений до 13.12.2016.

У судовому засіданні, призначеному на 13.12.2016, позивач заявив про часткову сплату відповідачем боргу у сумі 1000,00 євро, надавши при цьому до справи копію рахунку.

18.11.2016 до господарського суду повернулось судове доручення від економічного суду Вітебської області з виконанням.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

19 жовтня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Торговий дім "Сталкер" (далі - позивач, продавець, постачальник) та Відкритого акціонерного товариства "Завод Етон" (далі - відповідач, покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 19101 (далі - договір), за умовами п.1.1 якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити виливки, заготовки (далі - товар) з чавуну, ливарної сталі з подальшою механічною обробкою, в асортименті, кількістю і по цінам, згідно Специфікації до договору, яка є невід'ємною його частиною.

Відповідно до п. 5.2 договору, оплата за товар здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту відвантаження товару зі складу постачальника. В специфікаціях сторони також можуть узгодити інший порядок оплати товару.

Розрахунок кожної партії товару здійснюється по безготівковому розрахунку в євро в формі банківського переказу на рахунок продавця (п. 5.1 договору).

На виконання умов договору позивач поставив чергову партію товару, а саме заготовки з чавуну корпусу клапана універсальна Б№2 - 100 шт., БШ0 - 97 шт., БШ5 - 100 шт., заготовки з чавуну Фланця О№2 - 82 шт., що підтверджується митною декларацією №ЕК 100 АА та товарно-транспортною накладною від 04.12.2015. Вказана декларація була підписана представником відповідача - ОСОБА_2, який був уповноважений на здійснення прийому товару довіреністю, підписаною керівником Відкритого акціонерного товариства "Завод Етон".

Того ж дня, 04.12.2015, позивач виставив відповідачу рахунок на оплату поставленого товару, як це передбачено пунктом 4.1 договору шляхом передачі відповідачу окремого документу (рахунку) та зазначивши усі реквізити притаманні рахунку у митній декларації та товарно-транспортній накладній підписаній представником відповідача.

Однак, в порушення умов договору відповідач не здійснив свої фінансові зобов'язання, порушивши при цьому строки оплати поставленого товару, через що в нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 4 553,12 євро.

Наявна заборгованість і стала причиною звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

Звертаючись до суду з позовною заявою позивач заявив до стягнення 4 553,12 євро основного боргу, 373,10 євро пені, нарахованої на суму просточеної оплати та 16,40 євро 3% річних, які і є предметом цього спору.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором купівлі-продажу, до якого слід застосовувати відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 655 Господарського кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджений матеріалами справи та відповідачем не оспорений.

Відповідач визнав позовні вимоги повністю.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач порушив обумовлені договором строки оплати поставленої йому продукції та вчасно не оплатив отриману ним продукцію, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 4553,12 євро.

Так, позивачем доведено той факт, що станом на 26.07.2016 (тобто на момент подання позову) мала місце заборгованість відповідача перед позивачем на суму основного боргу 4553,12 євро, але дослідження матеріалів справи показало, що 28.10.2016 відповідачем у добровільному порядку сплачено на рахунок позивача 1000,00 євро.

Таким чином, основний борг перед позивачем відповідач погасив частково, а отже провадження у справі в частині стягнення з останнього боргу в сумі 1000,00 євро слід припинити за відсутністю предмету спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет позову у відповідності до п.1 1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

В силу приписів п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи викладе, до стягнення з відповідача на рахунок позивача підлягає основна заборгованість у сумі 3553,12 євро, яку з огляду на обставини справи слід задовольнити.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом п.6.2 договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,2 % від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення.

Отже, позивач нарахував та заявив до стягнення пеню за період з 27.12.2015 по 06.02.2016 у сумі 373,10 євро, перевіривши розрахунок якої суд дійшов висновку про її необгрунтовність з огляду на наступне.

Враховуючи правову позицію Вищого господарського суду України, викладену в інформаційному листі від 20.10.2015 № 01-06/1837/15, обчислення пені та стягнення її за судовими рішеннями здійснюється лише в національній валюті України - гривні. Відповідно, є неможливим нарахування та стягнення пені в іноземній валюті за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України, оскільки розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"), а повноважень щодо встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти чинним законодавством України не передбачено (постанова Верховного суду України від 01.04.2015 у справі N 909/660/14).

До того ж п. 6.4 договору сторони дійшли згоди про те, що всі що неврегульовані ними спори підлягають вирішенню в господарському суді згідно чинного законодавства України.

А відтак, з огляду на викладену правову норму, суд не вбачає підстав для задоволення пені у сумі 373,10 євро, оскільки остання заявлена позивачем саме у іноземній валюті, що протирічить чинному законодавству України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період 27.12.2015 по 06.02.2016, що у загальній сумі складає 16,40 євро, перевіривши які суд дійшов висновку про їх обґрунтованість.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо оплати поставленого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю в частині стягнення 3553,12 євро основного боргу та 16,40 євро 3% річних з підстав про які йдеться вище у цьому рішенні; провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 1000,00 євро підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі п.1 1 ч.1 ст.80 ГПК України; в решті позову слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Отже, згідно ст. 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору покладає на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 1936,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 3 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, п. 1 1 ч.1 ст. 80, ст.ст. 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Завод Етон" (Республіка Білорусь, Вітебська область, м. Новолукомль, вул. Панчука, буд. 7, ідентифікаційний код 300008266) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Торговий дім "Сталкер" (Україна, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. Дзержинського, буд. 10, ідентифікаційний код 38641107) основний борг у сумі 3553,12 євро, 3% річних у сумі 16,40 євро та витрати по сплаті судового збору у сумі 1936,60 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. Припинити провадження у справі в частині стягнення 1000,00 євро.

4. В решті позову відмовити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 19.12.2016.

Суддя ОСОБА_3