Рішення

від 15.12.2016 по справі 909/1070/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2016 р. Справа № 909/1070/16

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю "Івано-Франківський хлібокомбінат", вул. Петлюри,17,м. Івано-Франківськ,76018

до відповідача: Управління освіти Коломийської міської ради вул. Кобринського, 10,м. Коломия,Івано-Франківська область,78200

про стягнення суми заборгованості за договором на закупівлю товарів від 09.03.15 № 25 в розмірі 18120,65грн.

за участю:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №519 від 15.12.16

від відповідача: ОСОБА_2, доручення №22/01-17/05 від 03.02.16

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Івано-Франківський хлібокомбінат" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Управління освіти Коломийської міської ради про стягнення 18120,65грн.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов"язань згідно договору №25 від 09.03.15 на закупівлю товарів за результатами акцепту пропозиції конкурсних торгів.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні визнала позовні вимоги у повному обсязі та подала відзив на позов вих.№2179/01-21/07 від 14.12.16 (вх.№18321/16 від 14.12.16).

У відповідності до ст.22 ГПК України судом встановлено, що визнання позову відповідачам не суперечить нормам чинного законодавства України та не порушує чиїх-небудь прав та законних інтересів.

Розглянувши матеріали справи з врахуванням положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши представників сторін, суд встановив наступне.

09.03.15 між сторонами у справі укладено договір №25 від 09.03.15 на закупівлю товарів за результатами акцепту пропозиції конкурсних торгів. За умовами даного договору учасник (позивач) зобов"язався у 2015 році поставити замовнику (відповідачу) товари, зазначені у договорі(вироби хлібобулочні), а замовник - прийняти і оплатити такі товари.

Розділом 3 даного договору сторони погодили його ціну.

Розрахунки за даним договором проводяться шляхом оплати замовником після пред"явлення учасником накладної на оплату товару або поетапної оплати замовником поставлених товарів (п.4.1, 4.2 договору).

Позивачем належним чином виконувалися прийняті на себе зобов"язання, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями товаро-транспортних накладних та поясненнями представника відповідача в судовому засіданні, однак в порушення прийнятих на себе зобов"язань відповідач за поставлений товар розрахувався частково. На момент розгляду справи судом заборгованість відповідача перед позивачем за спірним договором становить 18120,65грн., що підтверджується актом звірки розрахунків станом на 01.07.16 та визнається відповідачем.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача направлено претензію №318 від 20.07.16 з вимогою погасити існуючу заборгованість, у відповідь на яку відповідач зазначив про неможливість її погашення у зв"язку з відсутністю відповідних кошторисних призначень.

Доказів погашення заборгованості відповідачем суду не подано.

За приписами ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а також з актів цивільного законодавства.

Статтею 202 цього ж Кодексу встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Наведена правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, між сторонами у справі на підставі наведених норм закону та спірного договору виникли правовідносини, які за своєю правовою природою є такими, що випливають із договору поставки, тому до них слід застосовувати відповідні положення Цивільного кодексу України.

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення закріплено і у статті 712 Цивільного кодексу України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У силу ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідні приписи містить ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, згідно з положеннями якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктами 4.1, 4.2 спірного договору сторони погодили, що розрахунки за даним договором проводяться шляхом оплати замовником після пред"явлення учасником накладної на оплату товару або поетапної оплати замовником поставлених товарів.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов"язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст.614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов"язання.

Статтею 33 ГПК України покладено обов"язок на кожну зі сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено факт порушення відповідачем договірних зобов"язань, відтак позовні вимоги щодо стягнення 18120,65грн. обґрунтовані та підлягають до задоволення.

Судові витрати у справі у відповідності до ст.49 ГПК України покласти на відповідача.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.124, 129, 129-1 Конституції України, ст.11, 202, 509, 526, 530, 610, 611, 612, 614, 629, 712 ЦК України, ст. 173, 193, 265 ГК України, керуючись ст. 22, 33, 43, 49, 55, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

задовольнити позов Товариства з додатковою відповідальністю "Івано-Франківський хлібокомбінат" до Управління освіти Коломийської міської ради про стягнення 18120,65грн.

Стягнути з Управління освіти Коломийської міської ради(м.Коломия, вул.Кобринського. 10, код ЄДРПОУ 02143442) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Івано-Франківський хлібокомбінат" (м.Івано-Франківськ, вул.С.Петлюри,17, код ЄДРПОУ 05495259) 18120,65(вісімнадцять тисяч сто двадцять гривень шістдесят п"ять копійок) основного боргу та 1378,00(одну тисячу триста сімдесят вісім гривень) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.12.16

Суддя Матуляк П. Я.