Рішення

від 13.12.2016 по справі 910/18758/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2016Справа №910/18758/16

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфасадсервіс»

Про розірвання договору, стягнення грошових коштів, зобов'язання вчинити дії

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Кирпачова Т.Б. представник за довіреністю № 2 від 05.01.16.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфасадсервіс» (далі - відповідач) про:

- розірвання договору оренди від 12.05.15. № 1701, укладений між позивачем та відповідачем;

- стягнення з відповідача 19 911,64 грн. - заборгованості зі сплати орендної плати, 5 007,82 грн. - пені, 4 181,44 грн. - штрафу;

- повернення позивачу нерухомого майна, що належить до державної власності: нежитлової будівлі площею 85,1 кв.м, яка розташована за адресою: Київська область, Броварський район, с. Зазим'я, вул. Пролетарська, 17-б, шляхом виселення відповідача та підписання акту приймання-передачі.

Разом з позовною заявою позивачем було подано клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.16. відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення в даній справі.

Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.16. порушено провадження у справі № 910/18758/16 та призначено її до розгляду на 17.11.16.

09.11.16. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В зв'язку з неявкою в судові засідання 17.11.16., 29.11.16. представника відповідача, з огляду на невиконання ним вимог ухвал суду в даній справі, розгляд справи № 910/18758/16 було відкладено на 29.11.16. та на 13.12.16., про що судом було прийнято відповідні ухвали.

В судовому засіданні 13.12.16. позивачем підтримано свої позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання 13.12.16. втретє не з'явився, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо , то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/18758/16.

В судовому засіданні 13.12.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.05.15. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) укладено Договір № 1701 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - нежитлову будівлю площею 85,1 кв. м за адресою: Київська область, Броварський район, с. Зазим'я, вул. Пролетарська, 17-б, реєстровий номер 448737.2.ААБАБЖБ463 (далі - Майно), яке перебуває на балансі КС Пім. Кірова (далі - Балансоутримувач).

Згідно з п. 2.1 Договору Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, вказаний в Договорі, але не раніше підписання сторонами Договору та акта приймання-передачі Майна.

На виконання умов Договору між Орендарем та Орендодавцем було підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі Майна № 1 від 12.05.15.

Як встановлено п. 3.1 Договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95. № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), і становить за базовий місяць розрахунку - грудень 2014 року 896,26 грн.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством (п. 3.2 Договору).

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3 Договору).

Відповідно до п. 3.6 Договору, орендна плата перераховується до Державного бюджету України не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж у наступному співвідношенні: 100% до державного бюджету.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів позивач вказує на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання по сплаті орендної плати за користування Майном за Договором за період з травня 2015 року по серпень 2016 року на суму 19 911,64 грн., внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфасадсервіс» виникла заборгованість перед позивачем.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

За своє правовою природою Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Приписами ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату (п. 5.2 Договору).

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте відповідач свого обов'язку по сплаті передбаченої Договором орендної плати в терміни, визначені Договором, в повному обсязі не виконав, доказів повної оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.

Позивач звернувся до Орендаря з вимогою № 09-14-101 від 14.01.16. сплатити наявну заборгованість за Договором.

Відповіді на таку вимогу матеріали справи не містять, як і не містять доказів оплати відповідачем заборгованості на пред'явлену до стягнення суму орендної плати.

Отже, з відповідача підлягає стягненню заборгованість зі сплати орендної плати за Договором в розмірі 19 911,64 грн., з огляду на що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач просить суд на підставі п. 3.7 Договору стягнути з Орендаря пеню в розмірі 5 007,82 грн.

Оскільки судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів по сплаті орендної плати не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Приписами ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному в п. 3.6 співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати (3.7 Договору).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Таким чином, судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідача підлягає стягненню 3 346,58 грн. пені. Пеню в розмірі 1 661,24 грн. нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 4 181,44 грн. - штрафу за Договором, суд відзначає наступне.

За приписами п. 3.8 Договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф в розмірі 21% від суми заборгованості.

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

В силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (правова позиція, викладена в постанові Верховного суду України від 22.11.10.).

Відповідачем доказів визнання вказаного пункту Договорів недійсними не подано.

Здійснивши перерахунок штрафу, судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню 4 181,44 грн. штрафу, що відповідає наданому позивачем обґрунтованому розрахунку.

Вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області про розірвання Договору, укладеного між позивачем і відповідачем, та про зобов'язання відповідача повернути орендовані за вказаним Договором приміщення позивачу шляхом виселення відповідача та підписання актів приймання-передачі, мотивовані порушенням відповідачем істотних умов Договору, а саме прострочення сплати орендної плати за Договором протягом більш ніж трьох місяців підряд.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частина 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, строк дії Договору сторонами погоджено пунктом 10.1, відповідно до якого Договір укладено строком на 2 (два) роки і 11 (одинадцять) місяців, що діє з 12.05.15. до 12.04.18. включно.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору.

Приписами ст. 651 Цивільного кодексу України передбачені загальні підстави для зміни чи розірвання договору. За вимогою однієї із сторін договір може бути змінений або розірваний за рішенням суду при істотному порушенні умов договору іншою стороною.

Поняття дефініції істотного порушення сформульовано в статті 651 Цивільного Кодексу України, а саме: істотним визнається порушення договору однією із сторін, яке спричинить іншій стороні такі збитки, що вона у значній мірі втратить те, на що могла розраховувати при укладанні договору.

Також, порядок та підстави для розірвання договору оренди об'єкту, що є комунальною власністю, визначені в Законі України "Про оренду державного та комунального майна".

Частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Згідно пункту 3 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Згідно п. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 188 Господарського кодексу України визначає порядок зміни та розірвання господарських договорів, зокрема в п. 2 зазначено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (п 4 ст. 188 Господарського кодексу України).

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-пр/2002 недотримання позивачем вимог даної норми закону щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору (Відповідна позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 19.09.2011 р. № 3-74гс11).

Отже, з урахуванням частини другою ст. 124 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-пр/2002 приписи ст. 188 ГК України та статті 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на звернення до суду з вимогою про зміну або розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору (п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13. № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна»).

Згідно з ч. 1 ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відмова наймодавця від договору найму, можливість якої передбачена частиною першою статті 782 ЦК України, є правом, а не обов'язком наймодавця, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку. Наявність зазначеного права не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою про розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) належних платежів. У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково. При цьому погашення орендарем заборгованості до або після подання позову орендодавцем не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки законодавець пов'язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд (правова позиція викладена в п. 5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13. № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна»).

Як вже встановлено судом, має місце факт не внесення відповідачем орендної плати за Договором протягом більш як трьох місяців підряд у спірному періоді.

Невиконання відповідачем зобов'язання по сплаті орендної плати систематично (в тому числі і протягом трьох місяців підряд) за спірний період, свідчить про позбавлення Орендодавця того, на що він розраховував при укладенні Договору (своєчасного і в повному обсязі отримання орендної плати).

При цьому, приписами п. 10.6.3 Договору встановлено, що його чинність припиняється достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду.

Сторони погодили, що Орендодавець має право відмовитись від Договору, якщо Орендар не вносить орендну плату протягом трьох місяців підряд (п. 8.5 Договору).

Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів надходження від відповідача орендної плати за Договором, як встановлено судом вище, за Орендарем обліковується заборгованість зі сплати орендної плати за Договором за період з травня 2015 року по серпень 2016 року на суму 19 911,64 грн.

Враховуючи той факт, що сплата орендних платежів є істотною умовою Договору, а судом встановлено, що відповідач за вносив орендну плату не систематично (в тому числі не вносив протягом трьох місяців підряд), не в повному обсязі та протягом тривалого періоду часу, то є нормативно та документально доведеними, а тому підлягають задоволенню позовні вимоги про розірвання Договору оренди від 12.05.15. № 1701, укладеного між позивачем та відповідачем.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах зазначених у договорі оренди.

Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

У разі припинення або розірвання цього договору, майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Орендодавцю, або підприємству, вказаному Орендодавцем. Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов'язок щодо складання акта приймання-передачі про повернення Майна покладається на Орендаря (п. п. 10.8, 10.9 Договору).

З розірванням Договору відповідач втрачає статус Орендаря.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню в частині повернення позивачу нерухомого майна, що належить до державної власності: нежитлової будівлі площею 85,1 кв.м, яка розташована за адресою: Київська область, Броварський район, с. Зазим'я, вул. Пролетарська, 17-б, шляхом виселення відповідача та підписання акту приймання-передачі.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони , господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом (п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України).

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 756,00 грн. за дві вимоги немайнового характеру та в розмірі 1 378,00 грн. за вимогу майнового характеру покладаються на відповідача та стягуються в доход Державного бюджету України, оскільки позивачу ухвалою суду від 18.10.16. відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення в даній справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфасадсервіс» (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 1-А, офіс 5; ідентифікаційний код 37403994) в доход Державного бюджету України (р/р 31119094700001, одержувач ГУ ДКСУ у Київській області, МФО 821018, код установи 37955989, призначення платежу: код доходу 22080300, символ звітності банку 094) 19 911 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот одинадцять) грн. 64 коп. - заборгованості зі сплати орендної плати, 3 346 (три тисячі триста сорок шість) грн. 58 коп. - пені, 4 181 (чотири тисячі сто вісімдесят одну) грн. 44 коп. - штрафу.

3. Розірвати Договір № 1701 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.05.15., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 15; ідентифікаційний код 19028107) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрфасадсервіс» (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 1-А, офіс 5; ідентифікаційний код 37403994).

4. Повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській області (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 15; ідентифікаційний код 19028107) нерухоме майно, що належить до державної власності: нежитлової будівлі площею 85,1 кв.м, яка розташована за адресою: Київська область, Броварський район, с. Зазим'я, вул. Пролетарська, 17-б, шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфасадсервіс» (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 1-А, офіс 5; ідентифікаційний код 37403994) з нерухомого майна, що належить до державної власності: нежитлової будівлі площею 85,1 кв.м, яка розташована за адресою: Київська область, Броварський район, с. Зазим'я, вул. Пролетарська, 17-б, та підписання акту приймання-передачі нерухомого майна, що належить до державної власності: нежитлової будівлі площею 85,1 кв.м, яка розташована за адресою: Київська область, Броварський район, с. Зазим'я, вул. Пролетарська, 17-б.

5. В іншій частині в позові відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфасадсервіс» (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 1-А, офіс 5; ідентифікаційний код 37403994) в доход Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) 4 134 (чотири тисячі сто тридцять чотири) грн. 00 коп. судового збору.

7. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.12.16.

Суддя Т.М. Ващенко