Рішення

від 12.12.2016 по справі 911/3463/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2016 р. Справа № 911/3463/16

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«Науково-Виробниче підприємство В«ФакторВ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю В«Компаньон групВ»

про стягнення 63 657,01 грн.

за участю представників сторін:

позивач - ОСОБА_1, предст. за дов. від 05.05.2014 № 124/1-05/14;

відповідач - ОСОБА_2, предст. за дов. від 24.11.2016.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю В«Науково-Виробниче підприємство В«ФакторВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю В«Компаньон групВ» про стягнення 63 657,01 грн. за Договором поставки №78о-03-14 від 20.03.2014, які складаються з 15 625, 44 грн. основного боргу,5 284,43 грн. 25% річних в порядку ст. 625 ЦК України, 2 825, 34 грн. пені, 2015,44 грн. інфляційних втрат, 34000,00 грн. штрафу за кожен факт порушення умов договору, 3 906, 82 грн. штрафу в розмірі 25%.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.10.2016 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 28.11.2016.

02.11.2016 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

В обґрунтування поданої заяви, позивач зазначає, що ТОВ «Компаньон груп» знаходиться в скрутному матеріальному становищі та не бажає повертати борг. При цьому, у позивача є підстави вважати, що відповідач намагатиметься відчужити майно або зняти кошти, що зробить неможливим виконання рішення.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову».

З урахуванням вищенаведених норм, суд зазначає, що позивач повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Розглянувши заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, суд зазначає, що позивачем не надано суду належних доказів, які підтверджували б обставини на які посилається позивач.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову з огляду на її недоведеність.

Ухвалою суду від 28.11.2016 розгляд справи було відкладено на 12.12.2016, у зв'язку з неявкою представника відповідача та поданим клопотанням про відкладення.

08.12.2016 від відповідача на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечує та зазначає, що нараховані позивачем штрафні санкції занадто високі порівняно з існуючою сумою боргу, яка складає 15625,44 грн., тоді як застосовані санкції дорівнюють 48032,03 грн. Також відповідачем надано власний розрахунок штрафу та пені.

12.12.2016 через канцелярію суду до суду надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача: 15 625, 44 грн. основного боргу, пеню за період з 01.04.2016 по 30.09.2016 в сумі 1267,22 грн., 2 015, 44 грн. інфляційних втрат, 34 000,00 грн. штрафу за кожен факт порушення зобов'язання, 3 906, 82 грн. штрафу в розмірі 25% від суми заборгованості, 5 284,43 грн. 25% річних за користування чужими грошовими коштами у порядку застосування ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Розглянувши подану заяву, суд зазначає, що в частині стягнення 15 625, 44 грн. основного боргу, пені в сумі 1267,22 грн., 2 015, 44 грн. інфляційних втрат, 34 000,00 грн. штрафу за кожен факт порушення зобов'язання, 3 906, 82 грн. штрафу в розмірі 25% від суми заборгованості, заява про зменшення позовних вимог відповідає нормам господарського процесуального законодавства та приймається до розгляду.

Що ж стосується заяви в частині вимоги про стягнення 5 284,43 грн. 25% річних за користування чужими грошовими коштами у порядку застосування ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України, слід зазначити, що в прохальній частині позовної заяви, позивачем були заявлені до стягнення 5 284,43 грн. 25% річних в порядку ст. 625 ЦК України, тобто в цій частині заяви про зменшення позовних вимог позивачем змінено предмет і підставу позову.

При цьому, слід зазначити, що зміна предмету або підстави позову допускається до розгляду спору по суті. У відповідності до протоколу судового засідання, що також відображено і в ухвалі про відкладення від 28.11.2016, розгляд справи по суті розпочався 28.11.2016.

Таким чином, суд відмовляє в розгляді вимоги про стягнення 5 284,43 грн. 25% річних за користування чужими грошовими коштами у порядку застосування ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України та розглядає зазначену вимогу у відповідності до п. 2 прохальної частини (як вимоги про стягнення 25% річних згідно ст. 625 ЦК України).

Враховуючи викладене та те, що у відповідності до вищезазначених норм законодавства, ціну позову вказує позивач, суд зазначає, що має місце нова ціна позову - 62 099,35 грн., виходячи з якої й вирішується спір.

У судовому засіданні 12.12.2016 року представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити з підстав викладених у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог.

Згідно з ч. 2 статті 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Відповідно до ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

12.12.2016 року у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

20 березня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю В«Науково-Виробниче підприємство В«ФакторВ» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю В«Компаньон групВ» (покупець) було укладено договір поставки № 78о-03-14, відповідно до умов якого на умовах, передбачених Договором, постачальник зобов'язується поставляти покупцю Товар, а покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його вартість.

Поставка Товару за цим Договором здійснюється партіями. Партія Товару визначається кількістю Товару на суму не менше 1000,00 грн. Поставка товару здійснюється на підставі узгодженого з постачальником замовлення покупця. Замовлення має містити найменування, артикул із бази постачальника або штрих-код, кількість, ціну Товару.

За період з 24.03.2014 року по 01.08.2015 року постачальник поставив, а покупець прийняв товар (згідно товарних накладних) на загальну суму 51 185,49 (п'ятдесят шість тисяч чотириста вісімдесят вісім) грн. 20 коп., за наступними товарними накладними: № 50-992 від 24.03.2014 на суму 4 914,00 грн.; № 90-990 від 24.03.2014 на суму 405, 60 грн.; № 50-228 від 07.04.2014 на суму 245,70 грн.; № 90-1125 від 24.04.2014 на суму 240,38 грн.; № 90-1126 від 24.04.2014 на суму 81,12 грн.; № 50-1121 від 24.04.2014 на суму 2 640,04 грн.; № 50-172 від 08.05.2014 на суму 491,40 грн.; № 50-1062 від 26.05.2014 на суму 1 411,28 грн.; № 50-948 від 24.06.2014 на суму 98,28 грн.; № 50-1212 від 27.06.2014 на суму 154,44 грн.; № 50-1213 від 27.06.2014 на суму 673,92 грн.; № 50-836 від 17.07.2014 на суму 1 031,94 грн.; № 50-401 від 11.08.2014 на суму 98,28 грн.; № 50-370 від 11.08.2014 на суму 1 081,08 грн.; № 50-635 від 14.08.2014 на суму 147,42 грн.; № 50-244 від 08.09.2014 на суму 1 326,78 грн.; № 50-673 від 15.09.2014 на суму 2 702,70 грн.; № 90-1246 від 26.09.2014 на суму 234,96 грн.; № 50-1230 від 26.09.2014 на суму 419, 76 грн.; № 90-836 від 20.10.2014 на суму 121,68 грн.; № 50-837 від 20.10.2014 на суму 1 031,94 грн.; № 90-1374 від 24.11.2014 на суму 404,88 грн.; № 50-1373 від 24.11.2014 на суму 1 749,02 грн.; № 90-600 від 08.12.2014 на суму 353,04 грн.; № 50-599 від 08.12.2014 на суму 1 018, 68 грн.; № 50-1772 від 24.12.2014 на суму 1 494,48 грн.; № 50-754 від 18.02.2015 на суму 1 431,13 грн.; № 9-768 від 19.03.2015 на суму 2 306,51 грн.; № 9-1029 від 26.03.2015 на суму 331,50 грн.; № 9-660 від 19.05.2015 на суму 2 855,41 грн.; № 9-137 від 02.07.2015 на суму 2 048,14 грн.; № 9-280 від 02.09.2015 на суму 7318,19 грн.; №9-396 від 09.10.2015 на суму 5 282,41 грн.; № 9-1399 від 18.12.2015 на суму 5 039,40 грн.

Зазначені накладні підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Пунктом 3.3 Договору встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити вартість товару в строк 90 календарних днів з дати поставки товару.

Згідно пункту 6.1 Договору, договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2014 року, але в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором. Договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не попередила іншу сторону про припинення його дії за один календарний місяць до закінчення зазначеного строку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В порушення договірних зобов'язань та норм законодавства, відповідач в повному обсязі та своєчасно за отриманий товар не розрахувався, здійснивши лише часткову оплату в сумі 35 560,05 грн., у зв'язку з чим станом на момент подачі позову та розгляду справи заборгованість склала 15 625, 44 грн.

Таким чином, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 15 625,44 грн. за товар, отриманий на підставі договору поставки № 78о-03-14, на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, відповідачем не спростований та проти якої останній не заперечував, вимога позивача про стягнення з відповідача 15 625,44 грн. заборгованості підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач з урахуванням умов договору просить стягнути з відповідача 1 267,22 грн. пені (п. 4.1 договору), 34 000,00 грн. штрафу (п.4.3 договору), 3906,82 грн. штрафу в розмірі 25% від суми боргу (п. 4.1).

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

У відповідності до п. 4.1 договору, за порушення строків оплати товару покупець, на вимогу постачальника, сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення , від суми заборгованості, а за прострочення оплати більш ніж на 10 календарних днів, додатково штраф у розмірі 25% від суми заборгованості.

Тобто, умовами договору поставки передбачено застосування разом пені та штрафу як видів цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за порушення строків оплати товару.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція щодо неможливості одночасного стягнення пені та штрафу за один вид порушення зобов'язання викладена в постанові Верховного суду України від 21.10.2015 по справі № 6-2003цс15.

Відповідно до ст. 111 28 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З огляду на вказані обставини, суд прийшов до висновку, що в задоволенні штрафу в розмірі 3906,82 грн. слід відмовити та з відповідача підлягає до стягнення лише пеня за несвоєчасну оплату товару, яка з урахуванням поданої позивачем заяви про зменшення позовних вимог за період з 01.04.2016 по 01.10.2016 склала 1267,22 грн.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 1 Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Суд, перевіривши розрахунок пені за допомогою калькулятора штрафів системи В«Ліга-ЗаконВ» , з урахуванням норм чинного законодавства та умов договору, застосовуючи подвійну облікову ставку НБУ за період заявлений позивачем з 01.04.2016 по 01.10.2016 встановив, що розмір пені є значно вищим, ніж зазначено позивачем, та за розрахунком суду складає 2 739,15 грн. Однак, зважаючи на відсутність у суду права виходити за межі позовних вимог з огляду на приписи ст. 83 ГПК України, до стягнення підлягає сума пені, заявлена позивачем в розмірі 1267,22 грн.

З приводу заявленого до стягнення штрафу в розмірі 34 000,00 грн. з урахуванням п. 4.3 договору, слід зазначити наступне:

У разі двократного порушення покупцем п.п. 2.3; 2.5; 3.3 Договору, постачальник має право в односторонньому порядку відмовитися від подальшого виконання зобов'язань за договором та/або вимагати його розірвання. В цьому разі, покупець, якщо інше не погоджено з постачальником, зобов'язаний в строк, не більше 7 календарних днів з дати направлення повідомлення постачальника про відмову від подальшого виконання зобов'язання та/або вимоги про розірвання договору, надати акт звіряння взаєморозрахунків, оформлені товаросупровідні документи, довіреності і здійснити повний розрахунок за товар. При невиконанні вимог цього пункту, в строки зазначені в ньому, покупець на вимогу постачальника, сплачує штраф у розмірі 2 000 грн. за кожне таке порушення.

Тобто, необхідною передумовою застосування відповідальності у вигляді штрафу, визначеної в п. 4.3 договору, є направлення на адресу відповідача повідомлення про відмову від подальшого виконання зобов'язання або вимоги про розірвання договору.

При цьому, матеріали справи не містять вищезазначених повідомлень, направлених на адресу ТОВ «Компаньон груп», а отже у відповідача не виникла відповідальність у вигляді сплати штрафу в розмірі 34 000,00 грн. з урахуванням п. 4.3 договору, а у позивача вимога про його застосування, у зв'язку з чим в задоволенні зазначеної вимоги слід відмовити.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 5284,43 грн. 25% річних за період з 25.07.2014 по 01.10.2016 року та інфляційні втрати у сумі 2015,44 грн. за період з 25.07.2014 по 01.10.2016 року.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон» за період визначений позивачем з 25.07.2014 по 01.10.2016 року, суд встановив, що зазначений позивачем розрахунок є арифметично вірним, у зв'язку з чим 2 015,44 інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що стосується заявлених до стягнення 25% річних в розмірі 5 284, 43 грн., нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд зазначає, що позивач посилається при здійсненні зазначеного розрахунку на п. 4.4 договору.

Так, відповідно до п. 4.4 договору, у разі невиконання зобов'язань, незалежно від сплати штрафних санкцій, покупець на вимогу постачальника, зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 25% річних від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Тобто, зазначена норма містить пряму вказівку на застосування відповідальності у розмірі 25% лише за користування чужими грошовими коштами, передбаченими ст. 536 ЦК України.

Зважаючи на те, що розмір заявлених до стягнення 3% річних (в бік збільшення), змінений договором не був, судом було здійснено власний розрахунок річних, з урахуванням розміру визначеного ст. 625 ЦК України та встановлено, що вимога про стягнення 25% річних в розмірі 5 284, 43 грн. підлягає частковому задоволенню у вигляді 3% річних в сумі 1 027,43 грн. (з 25.07.2014 по 01.10.2016 року).

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в розмірі 15 625, 44 грн. основного боргу, 1027,43 грн. 3% річних, 2015,44 грн. інфляційних втрат, 1276,22 грн. пені. В іншій частині позову суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 ГПК України, розподіляються судом на сторін пропорційно розміру задоволених вимог та з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача 442,37 грн. судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«Компаньон групВ» (09025, Київська обл., Сквирський р-н, с. Безпечна, вул. Ордаша, 19, код ЄДРПОУ 23708247) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Науково-виробниче підприємство В«ФакторВ» (61002, м. Харків, вул. Сумська, 106а, код ЄДРПОУ 14057601) - 15 625 (п'ятнадцять тисяч шістсот двадцять п'ять) грн. 44 коп. основного боргу, 1027 (одну тисячу двадцять сім) грн.43 коп. 3% річних, 2015 (дві тисячі п'ятнадцять) грн. 44 коп. інфляційних втрат, 1276 (одну тисячу двісті сімдесят шість) грн. 22 коп. пені, 442 (чотириста сорок дві) грн. 37 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення: 20.12.2016р.

Суддя О.В. Щоткін