Рішення

від 14.12.2016 по справі 916/2839/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" грудня 2016 р.Справа № 916/2839/16

За позовом : ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ЕЛВИК»

До відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення

Суддя Оборотова О.Ю.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: 21.10.2016р. ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ЕЛВИК» звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором поставки в загальній сумі 27638,00грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.10.2015р. позовну заяву ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ЕЛВИК» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №916/2839/16, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

08.11.2016р. позивач, до канцелярії господарського суду Одеської області надав клопотання про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.11.2016р. задоволено клопотання ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ЕЛВИК» про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції; доручено господарському суду Харківської області забезпечити проведення наступного судового засідання у справі №916/2839/16 в режимі відеоконференції.

12.12.2016р. до господарського суду Одеської області позивач, на виконання ухвали господарського суду Одеської області від 28.11.2016р. надав клопотання про приєднання оригіналів документів до матеріалів справи та додаткових пояснень; також просив суд розгляд справи призначений на 14.12.2016р.провести без участі позивача та його представника.

12.12.2016р. позивач надав до суду Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідача.

Відповідач в засідання суду не з`явився, правом на відзив в порядку ст. 59 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області направлялись відповідачу за належною адресою, зазначеною в позовній заяві та безкоштовному запиті з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07.12.2016р.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до п. 32 Інформаційного листа ВГСУ від 29 вересня 2009 року № 01-08/350 В«Про деякі питання, порушені в доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу УкраїниВ» викладена правова позиція, згідно якої відмітка про відправку процесуального документа суду на зворотньому аркуші у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам у справі та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначено про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Враховуючи викладене, справа розглядається без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

У судовому засіданні 14.12.2016р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

01 травня 2015 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ЕЛВИК» (Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Покупець) був укладений договір поставки № 0105/01

У відповідності до положень п. 1.1 договору № 0105/01, Постачальник взяв на себе зобов'язання передати у власність Покупцеві, а Покупець в свою чергу зобов'язався прийняти та оплатити продукцію. Кількість, асортимент та ціна продукції визначалася на підставі видаткових накладних, підписаних Сторонами, які є невід'ємною частиною договору.

Як зазначає позивач, на виконання взятих на себе зобов'язань Постачальник здійснив поставку продукції Покупцю на загальну суму 27638 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- № ELV: S17: 2230398 від 29 червня 2015 року на суму 10275,20 грн.;

- № ELV: S17: 2252250 від 6 серпня 2015 року на суму 8298 грн.;

- № ELV: S17: 2278276 від 26 серпня 2015 року на суму 2580 грн.;

- № ELV: S17: 2356425 від 20 жовтня 2015 року на суму 1885, 80 грн.;

- № ELV: S17: 2356367 від 20 жовтня 2015 року на суму 4599 грн.

Відповідно до п. 4.2 Договору поставки №0105/1 від 01.05.2015 року сума цього Договору складається із сум вартості партій Продукції, постановленої протягом строку дії Договору та вказаних у накладних.

Згідно п. 5.1. Покупець розраховується за товар через тридцять днів з моменту його отримання.

Відповідно до п.2.6 постачання продукції виконано у повному обсязі, якщо протягом 3 діб від Покупця не надійшло письмових зауважень.

Таким чином, посилаючись на наявність заборгованості відповідача перед позивачем ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ЕЛВИК» звернулось до господарського суду Одеської області за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між позивачем та відповідачем договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Суд встановив, що ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ЕЛВИК» належним чином виконало зобов'язання по договору поставки № 0105/01, а саме передало у власність, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 продукцію на загальну суму 27638 грн., що підтверджується належними та допустимими доказами а саме: видатковими та податковими накладними, оригінали яких оглянуто в засіданні суду 14.12.2016р.

Також матеріали справи не містять, письмових претензій стосовно якості поставленого товару, що відповідно до п. 2.6. договору № 0105/01 свідчить про те, що постачання продукції виконано у повному обсязі.

Отже, саме прийняття замовником за договором № 0105/01 обумовленої продукції від позивача є підставою виникнення у замовника зобов'язання оплатити цей товар відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, з огляду на вищенаведені обставини, суд доходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ЕЛВИК» як обґрунтованих та підтверджених належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відтак, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору та покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 50, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов - задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Десантників, 24, код ЄДРПОУ: НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ЕЛВИК» (61072, м. Харків, вул. 23 Серпня, 31-Б, офіс 407 код ЄДРПОУ: 37575332 п/р 26002052313290 ОСОБА_3 «Приватбанк» м. Харкова МФО 351533) основну заборгованість у розмірі 27638 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378 грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 19.12.2016р.

Суддя Оборотова О.Ю.