Рішення

від 29.11.2016 по справі 910/20108/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2016Справа №910/20108/16

За позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудпостачання"

про стягнення 131 519,53 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Мезенцев О.О. - за довіреністю №2485 від 01.07.2016 року;

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудпостачання" про стягнення 131 519,53 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повернення вартості оплаченого та частково повернутого позивачем відповідачу товару, відповідно до умов Договору №94 від 10.04.2015 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 115 776,00 грн. - повернення зайво отриманих від покупця коштів, 5 043,00 грн. - інфляційних втрат, 10 700,53 грн. - 3% річних, 1 972,79 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2016 року порушено провадження по справі та призначено розгляд справи на 29.11.2016 року.

В судове засідання 29.11.2016 року представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Провадження у справі порушено ухвалою від 07.11.2016 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні 29.11.2016 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 29.11.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.04.2015 року між Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" (далі по тексту - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецбудпостачання" (далі по тексту - постачальник, відповідач) укладено Договір №94 (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) Постачальник зобов'язується передати, а Покупець - прийняти й оплатити комплектуючі, вказані у видаткових Специфікаціях, надалі - "Продукція", на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору кількість, ціна, номенклатура Продукції вказується у Специфікаціях, що є невід'ємною частиною Договору.

Якість, комплектація, пакування й маркування Продукції повинні відповідати нормам, чинним стандартам (ТУ, ГОСТ, технічною документацією) для даного виду Продукції (п. 2.4. Договору).

09.04.2015 року на виконання умов Договору позивачем здійснено передоплату за товар в розмірі 10 268 820,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №561 від 09.04.2015 року на суму 10 268 820,00 грн. (належним чином завірена копію платіжного доручення міститься в матеріалах справи).

14.04.2015 року відповідачем поставлено та передано, а позивачем прийнято товар на суму 10 268 820,00 грн.

08.05.2015 року позивачем повернуто відповідачу товар на суму 115 776,00 грн., що підтверджується накладною про повернення постачальнику №6 від 08.05.2015 року на суму 115 776,00 грн.

Відповідно до п. 5.5. Договору Постачальник зобов'язаний перерахувати зайво отримані від Покупця кошти на поточний рахунок Покупця негайно, але не пізніше трьох банківських днів з моменту відповідної вимоги Покупця.

Листом від 25.05.2016 року №2085 позивач направив відповідачу Претензію №1 про повернення зайво отриманих коштів в розмірі 115 776,00 грн. (докази направлення претензії містяться в матеріалах справи). Однак, претензія залишене без відповіді, а грошові кошти не повернуті.

У зв'язку з поверненням позивачем відповідачу товару на суму 115 776,00 грн., у позивача виникла переплата за Договором на вказану суму.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення зайво отриманих від Покупця коштів, відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 115 776,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін .

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, здійснив передоплату за товар, а відповідач в порушення умов Договору не повернув позивачу вартість повернутого товару, в зв'язку з чим має перед позивачем заборгованість в розмірі 115 776,00 грн. з повернення зайво отриманих від покупця коштів.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 115 776,00 грн. (повернення зайво отриманих від покупця коштів), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився невиконання зобов'язання з повернення зайво отриманих від покупця коштів, а тому позивач, просить суд стягнути з відповідача: 5 043,00 грн. - інфляційних втрат, 10 700,53 грн. - 3% річних.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача: 5 043,00 грн. - інфляційних втрат, 10 700,53 грн. - 3% річних, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУДПОСТАЧАННЯ" (01033, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЖИЛЯНСЬКА, будинок 55, Н/П №2 ЛІТ А; ідентифікаційний код 35702376) на користь Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська обл., Житомирський район, селище міського типу Новогуйвинське, ВУЛИЦЯ ДРУЖБИ НАРОДІВ, будинок 1; ідентифікаційний код 07620094) 115 776 (сто п'ятнадцять тисяч сімсот сімдесят шість) грн. 00 коп. - повернення зайво отриманих від покупця коштів, 5 043 (п'ять тисяч сорок три) грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 10 700 (десять тисяч сімсот) грн. 53 коп. - 3% річних, 1 972 (одну тисячу дев'ятсот сімдесят дві) грн. 79 коп. - судового збору.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 16.12.2016 року.