Рішення

від 15.12.2016 по справі 917/1698/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.12.2016 Справа № 917/1698/16

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, вул. Ватутіна, 31, м. Кременчук, Полтавська область, 39600

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша продовольча сімейна мережаВ» , вул. Половка, 64Д, м. Полтава, Полтавська область, 36010

про стягнення 11 740,58 грн.

Суддя Мацко О.С.

Представники у судовому засіданні:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: не з'явилися.

Суть спору: розглядається позовна заява Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша продовольча сімейна мережа" 11 740,58 грн. заборгованості, з яких : 1 243,65 грн. 3% річних та 10 496,93 грн. інфляційних втрат за період з за період з 18.10.2013 р. по 13.10.2016 р., що нараховані за несвоєчасну сплату відповідачем заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами 17.12.2010 р. Договору купівлі-продажу товарів та присудженої до стягнення згідно рішення Господарського суду Полтавської області від 25.12.2012 р. у справі № 18/2307/12.

Сторони представництво у судове засідання не забезпечили, останні відповідно до пп. 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України та пп. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, про що свідчать матеріали справи.

Ухвали від 27.10.2016р. та від 23.11.2016р., що надсилалися судом на адресу відповідача, повернулися до суду без вручення адресату. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадских формувань, юридичною адресою відповідача станом на час розгляду справи є: м.Полтава. вул.Половка,64-д. Смае на цю адресу відправлялася кореспонденція судом для відповідача, отже, останній вважається належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи.

Відповідно до пп. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, суд не оцінює вказану обставину як підставу для відкладення розгляду справи. Спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Позивач надіслав суду лист вх. № 15589 від 15.12.2016 р., в якому повідомляє, що під час вирішення всіх процесуальних питань у даній справі покладається на розсуд суду та просить суд розглянути справу за відсутності його представників за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд, встановив :

17.12.2010 року між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1, (надалі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Перша продовольча сімейна мережа", (надалі - Відповідач) укладено договір купівлі-продажу товарів (надалі -Договір).

У відповідності до умов вищевказаного Договору Продавець (Позивач) зобов'язується передати у власність Покупцю (Відповідачу), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар за ціною, що вказана у накладних.

16.08.2011 року Позивачем та Відповідачем було підписано Додаток до Договору про зміну строку оплати за товар. Пунктом 2.2. Договору встановлено, що Відповідач зобов'язується прийняти товар і розрахуватися за нього не пізніше 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту здійснення поставки.

У пункті 3.1 Договору зазначається, що датою поставки товару за Договором вважається день передачі Товару ФОП ОСОБА_1 ТОВ "Перша продовольча сімейна мережа", згідно накладної, в якій представник ТОВ "Перша продовольча сімейна мережа" засвідчує факт передачі товару власним підписом або печаткою.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що оплата Товару здійснюється ТОВ В«Перша продовольча сімейна мережа" за визначеною п. 1.1 цього Договору ціною та у визначений п. 2.2. цього Договору строк шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ФОП ОСОБА_1 або готівкою.

Пунктом 4.6 Договору передбачено: "Щомісячно сторони проводять звірку взаєморозрахунків. При надходженні до Покупця від Постачальника акту взаємних розрахунків, Покупець зобов'язаний підписати акт та відправити його Продавцю".

На виконання умов Договору Позивач поставив товар Відповідачу, виконавши взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, що підтверджується наступними видатковими накладними: № ЛГ000001789 від 16.03.2012 р. на суму 377,24 грн.; № ЛГ000001792 від 16.03.2012 р. на суму 997,55 грн.; № ЛГ000001807 від 16.03.2012 р. на суму 501,95 грн.; № ЛГ000001824 від 17.03.2012р. на суму 682,43 грн.; № ЛГ000001825 від 17.03.2012 р. на суму 1 122,33 грн.; № ЛГ000001827 від 17.03.2012 р. на суму 3 705,12 грн.; № ЛГ000001831 від 17.03.2012 р. на суму 1 404,03 грн.; № ЛГ000001949 від 22.03.2012 р. на суму 772,14 грн.; № ЛГ000001957 від 22.03.2012 р.; № ЛГ000002140 від 29.03.2012 р. на суму 644,24 грн. Всього на суму 11 222,44 грн..

Відповідач свої зобов'язання щодо проведення своєчасних оплат за отримані товари не виконував, в зв'язку з чим позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 12 312,56 грн. заборгованості, з яких :11 222,44 грн. основний борг, 895,41 грн. пеня та 194,71 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Полтавської області у справі № 18/2307/12 від 25.12.2012 р. позов було задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша продовольча сімейна мережа" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 основний борг в сумі 11 222,44 грн., пеню в сумі 846,28 грн., 3% річних в сумі 194,71 грн. та витрати на сплату судового збору у сумі 1603, 08 грн.. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 9-10).

Рішенням Господарського суду Полтавської області у справі № 18/2307/12 від 25.12.2012 р. було встановлено факт поставки позивачем товарів та факт прострочення оплати цих товарів відповідачем.

Дане рішення сторонами не оскаржувалося та набрало законної сили, про що свідчать дані Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти встановлені рішенням господарського суду не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Суд приймає як преюдиційні встановлені вищезазначеним судовим рішенням факти щодо дати виникнення у відповідача зобов'язань з оплати отриманого ним товару, а також розміру та строків прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань.

За даними позивача відповідач виконав свої зобов'язання зі сплати присудженої до стягнення вказаним рішенням заборгованість 13.10.2016 р., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення.

В зв'язку з викладеним позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 11 740,58 грн. заборгованості, з яких : 1 243,65 грн. 3% річних за період з за період з 18.10.2013 р. по 13.10.2016 р. та 10 496,93 грн. інфляційних втрат за період з за період з 18.10.2013 р. по 01.10.2016 р., що нараховані за несвоєчасну сплату відповідачем заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами 17.12.2010 р. Договором купівлі-продажу товарів та присудженої до стягнення згідно рішеннями Господарського суду Полтавської області від 25.12.2012 р. у справі № 18/2307/12.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У розділі 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За приписами п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до висновків Верховного суду України за постановами від 20.12.2010 р. № 10/25, від 04.07.2011 р. № 13/210/10, від 12.09.2011 р. № 6/433-42/183, від 14.11.2011 р. № 12/207, від 23.01.2012 р. № 37/64, що відповідно до положень ст. 111 28 ГПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Відповідно до п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої ст. 550 Цивільного кодексу України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткову правомірність заявлених вимог позивача, щодо стягнення з відповідача 1 243,65 грн. 3% річних за період з 18.10.2013 р. по 13.10.2016 р та 10 496,93 грн. інфляційних втрат за період з 18.10.2013 р. по 01.10.2016 р., а саме : в частині стягнення з відповідача 10 496,93 грн. інфляційних нарахувань за період з 18.10.2013 р. по 01.10.2016 р. та 1 082,22 грн. - 3% річних за період з 18.10.2013 р. по 12.10.2016 р. на стягнуті за рішенням суду від 25.12.2012 р. у справі № 18/2307/12 суму основного боргу та на суму пені, оскільки останні сплачені відповідачем лише 13.10.2016 р. (розрахунок здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Законодавство" та "Ліга:Еліт 9.1.3" та залучено до матеріалів справи). При цьому суд наголошує, що день фактичної сплати заборгованості (13.10.2016р.) не включається до періоду, за який проводиться нарахування.

В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на стягнуті за рішенням суду суми 3% річних, інфляційних втрат та судового збору, суд приходить до висновку, що останні задоволенню не підлягають за наступного мотивування:

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

На суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти (п. 4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Грошовим зобов'язанням, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України. (п. 1.1 та п. 1.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Отже, оскільки стягнуті за рішенням суду інфляційні втрати, 3% річних та судові витрати не є грошовим зобов'язанням в розумінні статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, суд приходить до висновку, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму інфляційних втрат, на суму 3% річних та судових витрат стягнутих за судовим рішенням у справі № 18/2307/12 суперечить вимогам чинного законодавства, а тому задоволенню не підлягають.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що допущені позивачем помилки при визначенні заявленої до стягнення суми інфляційних нарахувань не вплинули на розмір інфляційних втрат, які за висновком суду підлягають до стягнення, оскільки за розрахунком суду інфляційні на суму 12 068,72 грн (11 222,44 грн основного боргу +846,28 грн пені) за період 18.10.2013р. - 01.10.2016р. становить 11 079,08 грн. Проте суд не вправі виходити за межі позоіних вимог, тому задовольняє позовні вимоги про стягнення інфляційних в сумі 10 496,93 грн., як про це просить позивач.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Допустимих доказів в спростування вищевикладеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

Враховуючи викладене та приписи ст. 49 ГПК України понесені позивачем при зверненні з позовом покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 35, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша продовольча сімейна мережа" (адреса: вул. Половка, б. 64-Д, м. Полтава, Полтавська обл., 36000, код 37439732, р/р 26005060474494 в КБ "Приватбанк", МФО 331401) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вул. Набережна, 102, с. Кривуші, Кременчуцький район, Полтавська обл., Україна, р/р 26004145378 в "ОСОБА_2 Аваль", м. Київ, МФО 380805, ІПН НОМЕР_1) - 3% річних в сумі 1 082,22 грн., 10 496,93 грн. інфляційних втрат та витрати на сплату судового збору у сумі 1359,05 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Суддя О.С.Мацко

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.