Рішення

від 20.12.2016 по справі 910/21321/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2016Справа №910/21321/16

За позовом: Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської

державної адміністрації) «Київреклама»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Довіра»

про стягнення заборгованості 980 108,42 грн.

Суддя Андреїшина І.О.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Куць О.Т., за довіреністю № 196-2560/КР від 27.05.2016

Від відповідача : не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Довіра" про стягнення заборгованості 980 108,42 грн., у тому числі: 770 394,60 грн. основного боргу, 115 558,79 грн. 15 відсотків штрафу, 10 047,11 грн. трьох відсотків річних, 30 692,51 грн. інфляційних втрат та 53 415,41 грн. пені, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 130/12 від 25.04.2012 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2016 порушено провадження у справі № 910/21321/16 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14.12.2016, зобов'язано сторін надати певні документи.

Через відділ діловодства суду 14.12.2016 від позивача надійшло клопотання, в якому позивач повідомив, що позивачем погашено суму основного боргу у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні 14.12.2016 надав суду на виконання вимог ухвали суду оригінали документів, для огляду у судовому засіданні та повідомив суду про сплату позивачем суму основного боргу, проте доказів на підтвердження даної інформації не представив.

Відповідач уповноважених представників до судового засідання не направив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, вимог ухвали суду не виконав. 05.12.2016 до Господарського суду міста Києва 25.11.2016 з юридичної адреси відповідача повернувся поштовий конверт з ухвалою про порушення провадження у справі з відміткою відділення поштового зв'язку "адресат не розшуканий та не зареєстрований".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 відкладено розгляд справи до 20.12.2016, у зв'язку з неявкою представника відповідача у призначене судове засідання та для витребування у позивача додаткових доказів у справі.

Через відділ діловодства суду 15.12.2016 від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду.

Представник позивача у судовому засіданні 20.12.2016 підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Відповідач уповноважених представників до судового засідання 20.12.2016 не направив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, вимог ухвали суду не виконав.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення сторін про час і місце судового засідання та про наслідки ненадання ними витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

У судовому засіданні 20.12.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши подані матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ :

Між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (далі - позивач, підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Довіра» (далі - відповідач, розповсюджувач ) було укладено договір № 130/12 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 25.04.2012 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, на підставі відповідного наказу Головного управління з питань реклами виконавчого органу Київради (Київська міська державна адміністрація) про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволу на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) розповсюджувачу надається право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів (далі - РЗ), що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, за умов повного дотримання розповсюджувачем умов цього договору та Порядку розміщення реклами в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року №37/6253, з наступними змінами та доповненнями (далі - порядок), а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданими йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати своїх обов'язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Згідно з п. 5.2.3. договору, розповсюджувач зобов'язаний, не пізніше 25 числа місяця, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету

Таким чином, неотримання відповідачем рахунків-фактур від позивача для здійснення оплати, є обов'язком відповідача.

За умовами п. 6.8. договору, плата за право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше двадцять п'ятого числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача від здійснення плати за право тимчасового користування.

Відповідно до п. 6.9. договору, акт приймання-передачі до договору, із наведеним в ньому розрахунком плати за право тимчасового користування, підтверджує факт надання права тимчасового користування у відповідному розрахунковому періоді.

Згідно з п. 7.2. договору, підприємство має право застосувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення плати - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент сплати пені, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також три відсотки від простроченої суми; у разі нерозміщення розповсюджувачем соціальної реклами - штраф у розмірі 500,00 грн. за кожний день затримки розміщення соціальної реклами.

Відповідно до п. 7.3. договору, крім штрафних санкцій, підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше 1 (одного) місяця - штаф у розмірі 15 (п'ятнадцять) відсотків простроченої суми.

З матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що в порушення зазначених вище умов договору відповідач не здійснив з позивачем розрахунків за право тимчасового користування місцями для розміщення ОЗР згідно рахунків-фактур, відповідно до довідки про стан розрахунків (додано до позовної заяви) за період з 07.07.2016 до 03.10.2016 на загальну суму 1 027 192,80 грн.

Позивач також зазначив, що відповідач 11.11.2016 здійснив часткову оплату боргу на суму 256 798,20 грн.

За таких обставин, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Довіра» про стягнення 980 108,42 грн. (з яких: 770 394,60 грн. основного боргу, 30 692,51 грн. інфляційних нарахувань, 10 047,11 грн. трьох відсотків річних, 53 415,41 грн. пені та 115 558,79 грн. штрафу), у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 130/12 від 25.04.2012 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносини повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Так, статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 934 ЦК України, за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач виконав належним чином свої зобов'язання за договором № 130/12 від 25.04.2012, а також позивач повідомив суд та надав належні докази оплати відповідачем зобов'язань за даним договором, що підтверджується випискою з банку.

Враховуючи наведене, на момент порушення провадження у справі основний борг відповідача був сплачений, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» просить суд також стягнути з відповідача 30 692,51 грн. інфляційних втрат за період з 25.07.2016 до 11.11.2016 та 10 047,11 грн. 3 % річних за період з 25.07.2016 до 11.11.2016, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 130/12 від 25.04.2012.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування 3 % річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

У пункті 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Згідно з п. 7.2. договору, підприємство має право застосувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення плати - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент сплати пені, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також три відсотки від простроченої суми; у разі нерозміщення розповсюджувачем соціальної реклами - штраф у розмірі 500,00 грн. за кожний день затримки розміщення соціальної реклами.

Відповідно до п. 7.3. договору, крім штрафних санкцій, підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше 1 (одного) місяця - штаф у розмірі 15 (п'ятнадцять) відсотків простроченої суми.

При цьому, у позові позивач виклав умови п. 7.3. в іншій редакції, зокрема: «Відповідно до п. 7.3. договору, за прострочення внесення платежів за тимчасове користування місцем для розміщення рекламних засобів, що складає більше 1 місяця, розповсюджувач зовнішньої реклами додатково сплачує штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) відсотків простроченої суми.».

Враховуючи наведене, оскільки сторонами було визначено в договорі розмір 15% штрафу за прострочення виконання зобов'язань за договором № 130/12 від 25.04.2012, то господарський суд вважає за доцільне задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача 115 558,79 грн. 15 % трафу.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Таким чином за розрахунком позивача, перевіреним судом, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 30 692,51 грн. інфляційних втрат за період з 25.08.2016 до 11.11.2016 та 10 047,11 грн. 3 % річних, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 130/12 від 25.04.2012.

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» просить суд стягнути з відповідача 53 415,41 грн. пені за період з 25.07.2016 до 11.11.2016, у зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 130/12 від 25.04.2012.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 7.2. договору, підприємство має право застосувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення плати - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент сплати пені, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення; у разі нерозміщення розповсюджувачем соціальної реклами - штраф у розмірі 500,00 грн. за кожний день затримки розміщення соціальної реклами.

За розрахунком позивача, перевіреним судом, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 53 415,41 грн. пені за період з 25.07.2016 до 11.11.2016, у зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 130/12 від 25.04.2012.

За таких обставин, позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Довіра» підлягають задоволенню частково.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Матеріалами справи підтверджується, що при зверненні до суду з позовними вимогами в розмірі 980 108,42 грн., позивач сплатив судовий збір в сумі 18 045,71 грн., а потрібно було сплатити 14 701,63 грн., тобто, переплата за платіжним дорученням від 16.11.2016 № 789 становила 3344,08 грн.

Зважаючи на викладене вище, судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Довіра», що сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законодавством, підлягає поверненню лише за заявою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама».

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 22, 32,33, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Довіра» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14285236) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (04070, м. Київ, Боричів Узвіз, 8, код ЄДРПОУ 26199714) 115 558 (сто п'ятнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 79 коп. 15% штрафу, 30 692 (тридцять тисяч шістисот дев'яносто дві) грн. 51 коп. інфляційне збільшення, 10 047 (десять тисяч сорок одна) грн. 11 коп. 3 % річних, 53 415 (п'ятдесят три тисячі чотириста п'ятнадцять) грн. 41 коп. пені та 3 150 (три тисячі сто пядесят) грн.73 коп. витрат на сплату судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 21.12.2016.

Суддя І.О. Андреїшина