Рішення

від 15.12.2016 по справі 910/19253/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.12.2016Справа №910/19253/16

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Нова Лайт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Е-Лєктра" простягнення 33 716,79 грн. Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін:

Від позивача - Таран М.В., представник за довіреністю;

Від відповідача - не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Нова Лайт" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Е-Лєктра" про стягнення 19 280,93 грн. заборгованості з оплати за отриманий відповідачем товар, а також 1 233,77 грн. 3 % річних та інфляційних втрат в розмірі 13 202,09 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та договору не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 19 280,93 грн., крім того у зв'язку з неналежним виконання зобов'язань позивачем нараховано 13 202,09 грн. інфляційних втрат та 1 233,77 грн. 3 % річних.

Ухвали суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи були надіслані за адресою місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02140, м. Київ, вул. Лариси Руденко, буд. 21.

Відповідно до статті 64 ГПК України судом вчинені дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Проте, за зазначеною адресою відповідача не було розшукано, а тому конверт з вказаною ухвалою суду було повернуто назад до суду, із відповідною відміткою про це органу поштового зв'язку.

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачем на замовлення відповідача було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму загальну суму 108 867,14 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін видатковими накладними №3111 від 11.07.2014 на суму 38 416,26 грн., №3125 від 14.07.2014 на суму 7 104,36, №3190 від 18.07.2014 на суму 8 950,42 грн., №3204 від 21.07.2014 на суму 17 322,58 грн., №3219 від 22.07.2014 на суму 2 774,26 грн., №3238 від 23.07.2014 на суму 20 435,03 грн., №3242 від 24.07.2014 на суму 3 589,73 грн., №3343 від 31.07.2014 на суму 1 349,94 грн., №3344 від 31.07.2014 на суму 331,44 грн., №3352 від 31.07.2014 на суму 37,86 грн., №3353 від 31.07.2014 на суму 1 001,09 грн., №3364 від 01.08.2014 на суму 600,00 грн., №3375 від 04.08.2014 на суму 1 948,80 грн., №3376 від 04.08.2014 на суму 1 740,01 грн., №3439 від 11.08.2014 на суму 694,98 грн., №3638 від 29.08.2014 на суму 1 658,02 грн., №3874 від 23.09.2014 на суму 192,36 грн., №4100 від 10.10.2014 на суму 720,00 грн. (належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи).

Повноваження представника відповідача на отримання поставленого позивачем товару підтверджується належним чином оформленими довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей № 130 від 11.07.2014, №142 від 22.07.2014, №157 від 31.07.2014, №156 від 31.07.2014, №162 від 01.08.2014, №163 від 04.08.2014, №175 від 11.08.2014, №197 від 29.08.2014, №218 від 10.10.2014.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до норм частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Норми статті 181 Господарського кодексу України встановлюють загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до норм статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Строк виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах визначається за правилами статті 692 Цивільного кодексу України, тобто оплата товару пов'язана з моментом його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, через те що іншого строку оплати сторони не визначили.

Вказана правова позиція закріплена у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 925/1332/13 (№ 3-78гс14) та від 30.09.2014 у справі № 927/1232/13 ( № 3- 121гс14).

Статтею 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Таким чином, видані позивачем видаткові накладні містять пропозицію (оферту) на укладення договору, а фактичне прийняття відповідачем товару свідчить про прийняття цієї пропозиції. Підписання накладних сторонами свідчить про погодження істотних умов договору, зокрема, предмету договору, суми та строку оплати за товар.

Судом встановлено, що відповідач в порушення норм чинного законодавства належним чином не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем за отриманий товар у розмірі 19 280,93 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів оплати отриманого від позивача товару на дану суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати товару, поставленого позивачем, вимоги позивача про стягнення з відповідача 19 280,93 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 13 202,09 грн. інфляційних втрат та 1 233,77 грн. - 3 % річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Суд погоджується з розрахунками 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з чим суд задовольняє вимогу позивача про стягнення 1 233,77 грн. 3% річних та 13 202,09 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Е-Лєктра" (02140, м. Київ, вул. Лариси Руденко, буд. 21, ідентифікаційний код 38473989) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Нова Лайт" (02660, м. Київ, проспект Визволителів, буд. 6, кв. 1, ідентифікаційний код 37035128) заборгованість у розмірі 19 280 (дев'ятнадцять тисяч двісті вісімдесят) грн. 93 коп., 1 233 (одну тисячу двісті тридцять три) грн. 77 коп. 3% річних, 13 202 (тринадцять тисяч двісті дві) грн. 09 коп. інфляційних втрат та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. судового збору.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 20.12.2016

Суддя І.І. Борисенко