Рішення

від 14.12.2016 по справі 916/4592/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2016 р.Справа № 916/4592/15

Господарський суд Одеської області

У складі колегії суддів:

Головуючого судді Желєзної С.П.,

Судді Літвінова С.В., судді Петренко Н.Д.

Секретаря судових засідань ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» до приватного підприємства „Еверест-2010В» про розірвання договору, стягнення 993 245,68 грн. та зобов'язання передати майно, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» (далі по тексту - ТОВ „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» ) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до приватного підприємства „Еверест-2010В» (далі по тексту - ПП „Еверест-2010В» ) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 993 245,68 грн., яка складається із заборгованості за лізинговими платежами у розмірі 812 517,43 грн., пені у розмірі 169 874,63 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 10 853,62 грн., про розірвання договору фінансового лізингу № UA88L-13-02 від 23.05.2013р. та зобов'язання передати екскаватор-навантажувач Caterpillar 444F, серійний номер CATO444FELJJ00215.

Позовні вимоги ТОВ „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе за договором фінансового лізингу № UA88L-13-02 від 23.05.2016р. зобов'язань щодо сплати лізингових платежів.

Представник відповідача заперечував проти позовних вимог ТОВ „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» , з огляду на їх незаконність та необґрунтованість.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

23.05.2013р. між ТОВ „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» (Лізингодавець) та ПП „Еверест-2010В» (Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № UA88L-13-02, у відповідності до умов п. п. 2.1, 6.1 якого Лізингодавець зобов'язується придбати у Продавця у власність предмет лізингу, зазначений у додатку №1 до цього договору, і надати його Лізингоодержувачу в тимчасове володіння і користування для підприємницьких цілей, за плату, на строк і на інших умовах, зазначених у цьому договорі і загальних умовах (загальні умови договорів фінансового лізингу №88L-12 від 07.09.2012р., підписані представниками сторін по справі), з переходом права власності на предмет лізингу до Лізингоодержувача за умови дотримання відповідних вимог, встановлених загальними умовами. Строк лізингу для цілей цього договору становить 36 місяців.

Відповідно до п. 2.2 загальних умов договорів фінансового лізингу №88L-12 від 07.09.2012р., погоджених між ТОВ „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» та ПП „Еверест-2010В» , сторони встановили, що загальні умови застосовуються до всіх договорів фінансового лізингу, які будуть укладені між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем, і в тексті яких буде прямо міститися відповідне посилання на ці загальні умови. При виконанні договорів сторони керуються цими загальним умовами таким чином, ніби положення загальних умов були б безпосередньо включені до тексту конкретного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 806, ч. 1 ст. 807 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України „Про фінансовий лізингВ» від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту -Закон України „Про фінансовий лізингВ» ) фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Суб'єктами лізингу можуть бути зокрема: лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу; лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця.

Положеннями ст. 2 Закону України „Про фінансовий лізингВ» передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Положеннями ч. 3 ст. 292 Господарського кодексу передбачено, що об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

У п. 3.1 договору фінансового лізингу № UA88L-13-02 від 23.05.2013р. визначено, що характеристики й дані, які дозволяють визначити предмет лізингу, що передається Лізингодавцем у лізинг Лізингоодержувачу за цим договором, зазначені у специфікації, що є додатком №1 до цього договору. Так, з додатку №1 до договору фінансового лізингу № UA88L-13-02 від 23.05.2016р. вбачається, що предметом лізингу є екскаватор-навантажувач фірми Caterpillar, модель 444F.

З матеріалів справи вбачається, що 23.05.2013р. між ТОВ „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» (Покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Цеппелін Україна ТОВВ» було укладено договір купівлі продажу екскаватора-навантажувача фірми Caterpillar, модель 444F.

Згідно зі ст. 10 Закону України „Про фінансовий лізингВ» лізингодавець зобов'язаний зокрема у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.

Загальними умовами договорів фінансового лізингу №88L-12 від 07.09.2012р. передбачено, зокрема, що після передачі предмета лізингу Лізингодавцем Лізингоодержувачу, представники сторін також негайно підписують відповідний акт приймання (п. 7.2.1 загальних умов).

12.09.2013р. між ТОВ „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» та ПП „Еверест-2010В» було підписано акт №179 прийому передачі обладнання, з якого вбачається, що у відповідності до умов договору № UA88L-13-02 від 23.05.2013р., на підставі видаткової накладної сторонами по справі було здійснено прийом передачу наступного обладнання: екскаватор-навантажувач Caterpillar 444F, серійний номер CATO444FELJJ00215.

Відповідно до п. п. 4.1, 4.5 договору фінансового лізингу № UA88L-13-02 від 23.05.2013р. загальна сума лізингових платежів за договором складається з відшкодування вартості предмета лізингу (основного боргу) та процентів, збільшених відповідно до п. 4.4 цього договору. Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі у розмірі, передбачено додатком №3 до цього договору, збільшеному відповідно до п. 4.4 договору, не пізніше кінцевої дати сплати лізингових платежів. За п'ять банківських днів до кінцевої дати сплати у відповідному періоді нарахування (не включаючи кінцеву дату сплати) Лізингодавець надсилає Лінзигоодержувачеві рахунок-фактуру на вказану в цьому договорі електронну адресу Лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв'язку. Рахунок-фактура, виставлений Лізингодавцем, повинен зазначати окремо суму відшкодування вартості предмета лізингу та суму процентів, що підлягають сплаті за відповідний період нарахування, збільшену/зменшену відповідно до п. 4.4 цього договору.

Приписами ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізингВ» передбачено, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

При цьому, додатком №3 до договору фінансового лізингу № UA88L-13-02 від 23.05.2013р. сторонами по справі було погоджено загальний графік сплати лізингових платежів, який відповідно до додаткової угоди №1 від 12.09.2013р. до договору фінансового лізингу № UA88L-13-02 від 23.05.2013р. був уточнений сторонами.

В подальшому додатковою угодою №2 від 31.07.2014р. до договору фінансового лізингу № UA88L-13-02 від 23.05.2013р. сторонами по справі було викладено в новій редакції уточнений загальний графік платежів до договору, відповідно до умов якого ПП „Еверест-2010В» зобов'язався здійснити остаточний розрахунок щодо сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу № UA88L-13-02 від 23.05.2013р. у строк до 01.09.2016р.

Розділом 3, п. 3.2 та 3.4 загальних умов договорів фінансового лізингу №88L-12 від 07.09.2012р. визначено обов'язки сторін, до яких, зокрема, належать обов'язок Лізингодавця прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу, передати по закінченню строку лізингу Лізингоодержувачу у власність предмет лізингу за викупною ціною відповідно до п. 6.5 загальних умов; в свою чергу Лізингоодержувач зобов'язаний, зокрема, відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані, своєчасно сплачувати лізингові платежі, у разі дострокового розірвання або припинення договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу в стані, в якому його було одержано у володіння і користування відповідно до договору лізингу та загальних умов, з урахуванням нормального зносу, якщо інше не обумовлено договором лізингу.

В свою чергу, з метою отримання лізингових платежів за користування предметом лізингу, ТОВ „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» було виставлено відповідачу до сплати, зокрема, наступні рахунки-фактури №ЛП-317 від 23.02.2015р., №ЛП-611 від 25.03.2015р., №ЛП-891 від 24.04.2015р., №ЛП-1140 від 25.05.2015р., №ЛП-1367 від 23.06.2015р., №ЛП-1588 від 27.07.2015р., №ЛП-1803 від 25.08.2015р., №ЛП-2022 від 24.09.2015р., №ЛП-2240 від 26.10.2015р. /а. с. 90-104/, які не були оплачені ПП „Еверест-2010В» .

23.10.2015р. ТОВ „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» було надіслано на адресу ПП „Еверест-2010В» вимогу про виплату заборгованості по лізинговим платежам, пені та 3% річних за договором фінансового лізингу № UA88L-13-02 від 23.05.2013р., яка станом на 23.10.2015р. становила 665 382,59 грн. Вимога про погашення заборгованості за договором не була погашена ПП „Еверест-2010В» , у зв'язку з чим, ТОВ „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» було змушене звернутись до господарського суду для захисту порушених прав.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно зі ст.ст. 11, 16 Закону України „Про фінансовий лізингВ» лізингоодержувач зобов'язаний зокрема своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як свідчать матеріали справи та пояснення представників сторін, ПП „Еверест-2010В» , в порушення прийнятих на себе грошових зобов'язань, не здійснило оплату лізингових платежів, визначених умовами договору фінансового лізингу № UA88L-13-02 від 23.05.2013р. та відображених у відповідних рахунках -фактурах. В результаті викладеного, на момент вирішення даного спору за ПП „Еверест-2010В» рахується заборгованість з лізингових платежів перед ТОВ „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» в сумі 812 517,43 грн., розмір якої заявлений до стягнення останнім відповідно до виставлених рахунків-фактур.

Проте, вирішуючи питання про розмір лізингових платежів, які підлягають до сплати ПП „Еверест-2010В» на користь позивача та приймаючи до уваги заявлені в межах даної справи позовні вимоги про розірвання договору та повернення предмета лізингу, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями ч. ч. 3,4 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки загальними умовами договорів фінансового лізингу №88L-12 від 07.09.2012р. передбачено право Лізингодавця вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу (п. 3.1.3), що матиме наслідком неможливість переходу права власності на предмет лізингу до відповідача, а, отже, безпідставність стягнення із відповідача такої складової лізингового платежу як відшкодування вартості предмета лізингу, господарський суд доходить висновку про необхідність та доцільність першочергово встановлення наявності або відсутності правових підстав для розірвання договору та повернення предмета лізингу.

У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

В силу положень ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

В той же час, згідно з положеннями ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Як вбачається із змісту ч. 2 ст. 651 ЦК України, чинним законодавством України під істотним розуміється таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.

Як зазначено у постанові судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. у справі N 6-75цс13, оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Суд зауважує, що у спірних правовідносинах відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань зі сплати лізингових платежів відповідно до умов договору фінансового лізингу № UA88L-13-02 від 23.05.2013р. на протязі значного періоду часу, а саме не перерахував на користь позивача лізингові платежі за лютий у 2015р., квітень-жовтень 2015р. За переконанням суду, така протиправна поведінка відповідача значною мірою позбавила ТОВ „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» того, на що вказане товариство розраховувало при укладенні договору, у зв'язку з чим, суд визнає допущене відповідачем порушення власних зобов'язань у спірних правовідносинах істотним та таким, що дозволяє суду зробити висновок про правомірність розірвання договору фінансового лізингу № UA88L-13-02 від 23.05.2013р. з передбачених ч. 2 ст. 651 ЦК України підстав.

Оскільки ТОВ „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» було заявлено позовну вимогу про зобов'язання ПП „Еверест-2010В» передати позивачу екскаватор-навантажувач Caterpillar 444F, серійний номер CATO444FELJJ00215, яке було передано відповідачеві відповідно до умов договору фінансового лізингу № UA88L-13-02 від 23.05.2013р., укладеного між сторонами по справі, господарський зазначає наступне.

Відповідно до п. 6.2 договору загальних умов договорів фінансового лізингу №88L-12 від 07.09.2012р. право володіння і користування кожним предметом лізингу належать Лізингоодержувачу протягом усього строку лізингу, за винятком випадків, коли відповідний договір був достроково припинений відповідно до положень загальних умов, договору та/або законодавства України, а також у інших випадках, встановлених цими загальними умовами, договором та/або законодавством України.

Господарський суд зауважує, що приписами ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі, оскільки, як зазначалось вище по тексту рішення, відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Підсумовуючи вищезазначене, господарський суд доходить висновку про необхідність задоволення позовної вимоги ТОВ „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» до ПП „Еверест-2010В» в частині зобов'язання відповідача повернути на користь позивача екскаватор-навантажувач Caterpillar 444F, серійний номер CATO444FELJJ00215.

З огляду на висновки суду, зроблені по тексту рішення, щодо необхідності розірвання договору фінансового лізингу № UA88L-13-02 від 23.05.2013р. та повернення предмета лізингу на користь ТОВ „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» , у зв'язку з наявністю відповідних правових підстав, господарський суд вважає за доцільне вирішити питання про визначення розміру лізингових платежів, які підлягають до сплати ПП „Еверест-2010В» на користь позивача.

Як було зазначено по тексту рішення вище, неможливість переходу права власності на предмет лізингу до відповідача, у зв'язку з розірванням договору по зобов'язанням відповідача повернути предмет лізингу, свідчить про безпідставність стягнення із ПП „Еверест-2010В» такої складової лізингового платежу як відшкодування вартості предмета лізингу. Вказана правова позиція суду кореспондується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 29.10.2013р. по справі № 7/5005/2240/2012.

Так, Верховним Судом України було зроблено висновок, з якого вбачається, що наслідком розірвання договору фінансового лізингу є відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. При цьому, Верховним Судом України було зазначено, що оскільки право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, є безпідставними.

Підсумовуючи вищевикладені обставини, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» про стягнення з відповідача заборгованості із лізингових платежів у розмірі 588 115,56 грн., які включають в себе лише відсотки по договору фінансового лізингу № UA88L-13-02 від 23.05.2013р., розмір яких був розрахований господарським судом відповідно до виставлених рахунків-фактур.

У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо сплати лізингових платежів, позивачем в порядку ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу до сплати 3% річних у розмірі 10 853,62 грн. за період з жовтня 2013р. по вересень 2015р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» від 17 грудня 2013 року N 14 (з наступними змінами і доповненнями) з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку , та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Оскільки в межах даної справи, господарським судом було встановлено порушення прийнятих на себе відповідачем зобов'язань щодо сплати лізингових платежів протягом лютого 2015р., квітня-жовтня 2015р. та враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили, що протягом жовтня 2013р. по лютий 2015р. ПП „Еверест-2010В» було порушено взяті на себе зобов'язання, господарський суд доходить висновку про необхідність задоволення заявлених позовних вимог частково у розмірі 4 887,83 грн., розмір яких був визначений відповідно до суми заборгованості з лізингових платежів за виключенням суми відшкодування вартості предмета лізингу за лютий 2015р. та квітень-жовтень 2015р., що має наслідком часткове задоволення заявлених позовних вимог у вказаній частині.

Відповідно до п. 14.10 загальних умов договорів фінансового лізингу №88L-12 від 07.09.2012р. у випадку прострочення сплати будь-якого платежу Лізингоодержувач буде зобов'язаний сплатити Лізингодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, починаючи з дати сплати, визначеної відповідним договором і по дату фактичної сплати Лізингоодержувачем простроченої суми у повному обсязі.

З посиланням на загальні умови договорів фінансового лізингу №88L-12 від 07.09.2012р. позивачем було нараховано ПП „Еверест-2010В» пеню за порушення строків сплати лізингових платежів у розмірі 169 874,63 грн. за період з жовтня 2013р. по вересень 2015р., нарахування яких, за переконання відповідача суперечить положенням ст. 258 Цивільного кодексу України, якою встановлено позовну давність до вимог про стягнення неустойки в один рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.

Так, згідно ч. ч. 1 - 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

При цьому, відповідно до преамбули 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) вказаний закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін . Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Підсумовуючи вищевикладене та враховуючи висновки зроблені судом при встановлення розміру трьох відсотків річних, які підлягають до стягненню, господарський суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення із відповідача на користь позивача пені за лютий 2015р. та квітень-жовтень 2015р. у загальному розмірі 89 861,12 грн., розмір якої був здійснений господарським судом відповідно до заборгованості із лізингових платежів, яка підлягає стягненню на користь позивача.

При цьому, господарський суд відхиляє доводи позивача в частині посилань на погодження між сторонами по справі збільшеного строку позовної давності щодо нарахування пені, оскільки такі положення не були передбачені загальними умовами договорів фінансового лізингу №88L-12 від 07.09.2012р. та умовами договору фінансового лізингу № UA88L-13-02 від 23.05.2013р.

В силу положень ч. 1 ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується, зокрема, принципом верховенством права.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Разом з тим, ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності часткового задоволення заявлених ТОВ „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» позовних вимог до ПП „Еверест-2010В» шляхом присудження до стягнення із відповідача заборгованості у загальному розмірі 682 864,51 грн., яка складається із основного боргу у розмірі 588 115,56 грн., пені у розмірі 89 861,12 грн., трьох відсотків річних у розмірі 4 887,83 грн., розірвання договору фінансового лізингу №UA88L-13-02 від 23 травня 2013р., укладеного між сторонами по справі, та зобов'язання відповідача передати на користь позивача екскаватор-навантажувач Caterpillar 444F, серійний номер CATO444FELJJ00215 відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 530, 610, 611, 617, 625, 629, 549, 651, 653, 785, 801, 807 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 231, 232, 292 Господарського кодексу України, ст. ст. 1,2,3, 10, 11, 16 Закону України „Про фінансовий лізингВ» , ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Судові витрати зі сплати судового збору судом покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства „Еверест-2010В» /67640, Одеська область, Біляївський район, с. Градениці, вул. Молодіжна, буд. 31, ідентифікаційний код 37260865/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» /03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 34, ідентифікаційний код 35431993/ заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 588 115 грн. 56 коп. /п'ятсот вісімдесят вісім тисяч сто п'ятнадцять грн. 56 коп./, пеню у розмірі 89 861 грн. 12 коп. /вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот шістдесят одна грн. 12 коп./, три відсотки річних у розмірі 4 887 грн. 83 коп. /чотири тисячі вісімсот вісімдесят сім грн. 83 коп./, судовий збір в сумі 12 567 грн. 11 коп. /дванадцять тисяч п'ятсот шістдесят сім грн./ Наказ видати.

3. Розірвати договір фінансового лізингу №UA88L-13-02 від 23 травня 2013р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» /03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 34, ідентифікаційний код 35431993/ та приватним підприємством „Еверест-2010В» /67640, Одеська область, Біляївський район, с. Градениці, вул. Молодіжна, буд. 31, ідентифікаційний код 37260865/ .

4. Зобов'язати приватне підприємство „Еверест-2010В» /67640, Одеська область, Біляївський район, с. Градениці, вул. Молодіжна, буд. 31, ідентифікаційний код 37260865/ передати на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Катерпіллар Файненшл УкраїнаВ» /03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 34, ідентифікаційний код 35431993/ екскаватор-навантажувач Caterpillar 444F, серійний номер CATO444FELJJ00215. Наказ видати.

5. У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текс рішення підписано 19 грудня 2016 р.

Головуючий суддя С.П. Желєзна

Суддя С.В. Літвінов

Суддя Н.Д. Петренко