Постанова

від 13.12.2016 по справі 904/4248/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2016 року Справа № 904/4248/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Подобєд І.М., Широбокова Л.П.

при секретарі судового засідання : Мацекос І.М.

представники сторін:

від відповідача: ОСОБА_1, довіреність № 2309/16 від 23.09.2016 р., представник;

представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСОЦІАЦІЯ ДИТЯЧОГО ХАРЧУВАННЯ" м. Дніпро на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2016 року у справі № 904/4248/16

за позовом Дочірнього підприємства "ВІЛЬД-УКРАЇНА", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСОЦІАЦІЯ ДИТЯЧОГО ХАРЧУВАННЯ", м. Дніпро

про стягнення 1 237 335,04 грн.,

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою звернулось Дочірнє підприємство "ВІЛЬД-УКРАЇНА" до Товариства з обмеженою відповідальністю В«АСОЦІАЦІЯ ДИТЯЧОГО ХАРЧУВАННЯВ» про стягнення 1 253 453,02 грн. за договором поставки №1001 від 10.01.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконання Відповідачем вимог діючого законодавства та умов згаданого договору, а саме - порушення строків оплати за поставлений товар.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2016 року (головуючий суддя Соловйова А.Є.) позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АСОЦІАЦІЯ ДИТЯЧОГО ХАРЧУВАННЯ" на користь Дочірнього підприємства "ВІЛЬД-УКРАЇНА" 1 192 267,28 грн. - основного боргу, 3 182,94 грн. - 3% річних, 41 884,82 грн. - пені, 18 560,03 грн. - судового збору.

Рішення мотивовано тим, що відповідачем зобов'язання щодо погашення заборгованості за поставлений товар здійснено не в повному обсязі, та з порушенням строку, встановленого Додатковою угодою №1 від 05.02.2016 року.

Не погодившись з зазначеним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "АСОЦІАЦІЯ ДИТЯЧОГО ХАРЧУВАННЯ" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та зобов'язати відповідача прийняти у позивача товар: концентрат сік мультифрукт 2000 кг; концентрат сік мультифрукт 250 кг; концентрат сік мультивітамін 1380 кг; суміш концентрованих соків банан-яблуко-полуниця 36600010281435 4000 кг., суміш концентрованих соків банан-яблуко-полуниця 36600010281435 1000 кг.; суміш концентрованих соків білий виноград-яблуко 00010261435 845 кг. На загальну суму 598 967,10 грн. та на цю суму зменшити розмір боргу.

При цьому скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що при винесенні рішення господарський суд не взяв до уваги заперечення та клопотання Відповідача про зупинення провадження по справі.

Зазначає, що частина умов Договору, а саме п. 4.1. потребує зміни, оскільки даний пункт спірного Договору змушує купувати сировину за цінами, прив'язаними до Євро, а з моменту укладення договору курс гривні до Євро виріс в три рази, а саме станом на 13.01.2013р. курс складав 1048,12 н. за 100,00 Євро, а на сьогоднішній день складає 2875,69 грн., за 100,00 Євро. Відповідач вважає, що ціна сировини також виросла пропорційно курсу та подорожчала три рази, але Постанова КМУ №1548 від 25 12.1996 р. «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» не дає змоги підвищувати вартість кінцевого продукту в три рази.

На думку Відповідача, таке подорожчання є істотною умовою для зміни п.4.1 договору, тому рішення господарського суду підлягає скасуванню.

Дочірнє підприємство "ВІЛЬД-УКРАЇНА" у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення як таке, що було винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а подачу апеляційної скарги розцінює як спробу затягнути виконання законного рішення суду. Звертає увагу суду, що умовами договору не передбачено підстав та умов, обставин для повернення товару покупцем постачальнику у зв'язку із зміною вартості товару через зміну курсу Євро до Гривні, що узгоджено сторонами при укладенні договору поставки у п.4.1 договору.

В судовому засіданні 13.12.2016 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

10.01.2013 року між дочірнім підприємством "ВІЛЬД-УКРАЇНИ" та товариством з обмеженою відповідальністю "АСОЦІАЦІЯ ДИТЯЧОГО ХАРЧУВАННЯ" було укладено договір поставки №1001 (а.с.16-21).

Відповідно до п.1.1 договору Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити ОСОБА_2 в асортименті, кількості та по цінах, викладених в додатках №1, №2 до цього Договору, які є невід'ємною частиною.

При цьому ОСОБА_2 - це харчові інгредієнти (ароматизатори, емульсії, екстракти, концентрати, основи, барвники) в асортименті згідно Додатків до Договору.

Відповідно до п.п.13.1, 13.2. Договору, він вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками Сторін і діє до 31 грудня 2013 року. Якщо за 30 календарних днів до завершення строку дії даного Договору жодні із сторін не повідомила іншу про намір припинити строк дії даного Договору, Договір вважається автоматично продовженим на кожен наступний рік.

12.03.2015 року між Позивачем та Відповідачем було укладено додаток №9 до Договору, яким затвердили ціни та обсяги на продукти. При цьому ціна в гривнях вказана згідно курсу НБУ на 12.03.2015 - 22,799746. При зміні курсу Євро до української гривні, ціни, вказані в даному додатку, можуть змінюватися відповідно до курсу НБУ на день виписки рахунку-фактури.

Пунктом 4.1. Договору Сторони встановили, що при зміні курсу Євро встановленого Національним банком України на дату виставлення рахунку Постачальником, порівняно з курсом, який існував на дату підписання Додатку, ціна на ОСОБА_2 підлягає перерахунку шляхом множення на відповідний коефіцієнт, що не потребує укладення між Сторонами додаткових угод за формулою: Ц= Ц1 х К, де Ц - ціна на дату виставлення рахунку, Ц1 - ціна, що встановлюється у Додатках до Договору, К - коефіцієнт, що визначається за формулою: К = Курс гривні до Євро, встановлений НБУ на дату виставлення рахунку/ Курс гривні до Євро, що встановлений у Додатках до Договору.

В період з 25.06.2015 по 30.11.2015, на виконання умов Договору та Додатку №9 до нього, Позивач поставив Відповідачу ОСОБА_2 загальною вартістю 1 745 267,28 грн., що підтверджується видатковими накладними №0000000163 від 25.06.2015, №0000000186 від 31.07.2015, №0000000214 від 27.08.2015, №0000000266 від 30.10.2015, №0000000292 від 30.11.2015, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей №174 від 25.06.2015, №232 від 31.07.2015, "269 від 26.08.2015, №354 від 29.10.2015, №387 від 30.11.2015.

Для оплати поставленого ОСОБА_2 Позивач виставив Відповідачу рахунки-фактури №0000000163 від 25.06.2015, №0000000186 від 31.07.2015, №0000000214 від 27.08.2015, №0000000266 від 30.10.2015, №0000000292 від 30.11.2015.

Відповідно до п.п.5.1., 5.2. Договору, в редакції Додатку №7 від 03.02.2014, Покупець здійснює оплату ОСОБА_2 шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника на умовах відстрочення платежів за порядком, визначеним у п.5.2. Сторони погодили, що встановлюється максимальний термін відстрочення платежу, який складає 75 днів, та мінімальний термін відстрочення платежу, який складає 60 календарних днів. Максимальний термін відстрочення платежу застосовується до рахунків, виставлених згідно підтверджених Сторонами заявок, за якими доставка ОСОБА_2 на склад Покупця здійснюється у період з першого числа кожного місяця по п'ятнадцяте календарне число кожного місяця включно. Мінімальний термін відстрочення платежу застосовується до рахунків, виставлених згідно підтверджених Сторонами заявок, за якими доставка ОСОБА_2 на склад Покупця здійснюється у період з шістнадцятого числа кожного місяця по тридцяте (тридцять перше) календарне число кожного місяця включно.

Проте Відповідач порушив строки оплати поставленого ОСОБА_2, встановлені п.п. 5.1., 5.2. Договору, в зв'язку з чим станом на 05.02.2016 заборгованість Відповідача перед Позивачем складала 1 700 267,28 грн.

Додатковою угодою №1 від 05.02.2016 до Договору, з метою погашення Відповідачем основної заборгованості, Сторони узгодили графік її погашення на період з 11.02.2016 (перший платіж) по 26.05.2016 (останній платіж).

Згідно з п.2 додаткової угоди №1 від 05.02.2016, Відповідач зобов'язався здійснювати оплату поставленого ОСОБА_2 Позивачем згідно графіку погашення Основної заборгованості у беззаперечному порядку.

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору поставки, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом попередньої інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору поставки № 1001 від 10.01.2013 року за період з 25.06.2015 по 30.11.2015, на виконання умов Договору та Додатку №9 до нього, Позивач поставив Відповідачу ОСОБА_2 загальною вартістю 1 745 267,28 грн., що підтверджується видатковими накладними №0000000163 від 25.06.2015, №0000000186 від 31.07.2015, №0000000214 від 27.08.2015, №0000000266 від 30.10.2015, №0000000292 від 30.11.2015, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей №174 від 25.06.2015, №232 від 31.07.2015, "269 від 26.08.2015, №354 від 29.10.2015, №387 від 30.11.2015, які підписані представниками відповідача без будь-яких зауважень, скріплені печаткою відповідача і наявні в матеріалах справи.

Відповідач доказів, які б спростували твердження позивача про виконання ним своїх обов'язків за вищенаведеним договором поставки № 1001 від 10.01.2013 року не надав.

Враховуючи умови договору, положення ч.1 ст. 692 ЦК України строк оплати товару, поставленого позивачем відповідачу, поставка якого підтверджується зазначеними вище видатковими накладними, є таким, що настав.

Станом на дату розгляду справи Відповідач здійснив оплату всього на суму 508 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку Позивача за період з 05.11.2015 по 09.06.2016, а починаючи з 4-го платежу порушив порядок оплати поставленого ОСОБА_2, визначеного графіком. Отже сума заборгованості Відповідача перед Позивачем складає 1 192 267,28 грн. (1 700 267,28 грн. - 508 000,00 грн. = 1 192 267,28 грн.).

У зв'язку з відсутністю доказів повної оплати, позовні вимоги Дочірнього підприємства "ВІЛЬД-УКРАЇНА" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АСОЦІАЦІЯ ДИТЯЧОГО ХАРЧУВАННЯ" заборгованості за поставлений товар в розмірі 1 192 267,28 грн. є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підставно задоволені господарським судом.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою. Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Згідно з п. 9.2. Договору, у випадку порушення строку оплати ОСОБА_2, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період, за який сплачується пеня), від вартості несплаченої суми ОСОБА_2 за весь період прострочення оплати. Нарахування пені здійснюється протягом усього періоду невиконання зобов'язання Покупцем та припиняється у момент надходження простроченої суми грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

За розрахунком Позивача розмір пені за порушення графіку погашення заборгованості за поставлений ОСОБА_2 складає 41 884,82 грн. (загальний період нарахування з 04.03.2016 року по 13.06.2016 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач в позовній заяві просить суд стягнути з Відповідача 3% річних в сумі 3 182,94 грн. за загальний період прострочення з 04.03.2016 року по 13.06.2016 року.

На підставі викладеного, враховуючи розрахунок позивача (межі зазначеного ним періоду), положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування 3% річних та пені прийшла до висновку, що місцевий господарський суд, правомірно задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 41 884,82 грн. за період з 04.03.2016 року по 13.06.2016 року та 3 % річних в сумі 3 182,94 грн. за період з 04.03.2016 року по 13.06.2016 року, оскільки прострочення оплати вартості поставленого товару з боку відповідача мало місце.

Доводи апеляційної скарги про те, що п. 4.1. Договору потребує зміни, оскільки даний пункт змушує купувати сировину за цінами, прив'язаними до Євро, а з моменту укладення договору курс гривні до Євро виріс в три рази, і таке подорожчання є істотною умовою для зміни п.4.1 договору, на думку колегії суддів є безпідставними з огляду на наступне.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ст. 179 ГК України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 189 ГК України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі в гривнях.

Аналогічне міститься і в положеннях статті 533 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Оскільки гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є законним платіжним засобом в Україні (стаття 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»), то й ціна у договорі зазначається у гривнях.

Однак, при визначенні ціни у договорі слід враховувати положення частини 2 статті 524 ЦК України, відповідно до якої сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Ця стаття міститься в главі 47 «Поняття зобов'язання» ЦК

Зазначена норма кореспондується з частиною 2 статті 533 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положеннями чинного законодавства сторонам надано право визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.

Крім того, чинним законодавством України передбачено, що незалежно від фіксації грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, виконання такого зобов'язання є можливим виключно в гривнях за офіційним курсом іноземної валюти на день платежу, якщо інший порядок не встановлений сторонами в договорі або не закріплений нормативно-правовими актами (ст. 533 ЦК України).

Відповідно до ч. 1ст. 3 ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, але якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюта на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (пункти 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України).

Отже, чинне законодавство хоч і визначає національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №12/149 та судовій практиці Вищого господарського суду України по аналогічних справах, зокрема у постановах №5011-3/14538-2012 від 20.03.2013р., № 5011-30/16984-2012 від 28.05.2013р., № 910/8841/13 від 14.10.2013р.

З огляду на зазначене вище, під час укладення спірного договору сторонами дотримано вимоги щодо фіксації грошового еквіваленту зобов'язання в гривні із її еквівалентом в іноземній валюті.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про Національний банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют установлюється Національним банком України.

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів Україн «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», встановлюються Національним банком України за погодженням із Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до інших валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 496, офіційний курс гривні до інших валют, зокрема до Євро, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Пунктом 4 частини першої статті 44 ГК України встановлено, що підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

На підставі викладеного, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для зміни п. 4.1. договору.

Крім того, відсутність підстав для зміни п. 4.1. договору підтверджується рішенням господарського суду м. Києва від 06.07.2016р. у справі №910/9875/16, яким відмовлено в задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Асоціація дитячого харчування» про зміну частини умов договору поставки № 1001 від 10.01.2013 та зобов'язання прийняти товар.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вимога апеляційної скарги про повернення товару покупцем постачальнику у зв'язку із зміною вартості товару через зміну курсу Євро до Гривні є безпідставною, оскільки така вимога не була предметом розгляду в суді першої інстанції, а відповідно до ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги проте, що при винесенні рішення господарський суд не взяв до уваги заперечення та клопотання Відповідача про зупинення провадження по справі, з огляду на наступне.

Ухвалою від 14.06.2016р. господарський суд розглянув клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі, в обґрунтування якого останній посилався на наявність в провадженні господарського суду міста Києва справи №910/9875/16, яка є пов'язаною зі справою 904/4248/16. За наслідками розгляду даного клопотання, господарський суд прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі, оскільки зміна п.4.1. договору поставки №1001 від 10.01.2013 року та зобов'язання прийняти товар не впливають на виконання зобов'язання Відповідача щодо оплати поставленого товару за договором поставки №1001 від 10.01.2013 року, як наслідок не можуть бути враховані в подальшому під час розгляду господарського спору у справі 4/4248/16.

14.07.2016 року повторно Відповідач подав клопотання про зупинення провадження у справі, у задоволенні якого господарський суд правомірно відмовив з тих самих підстав.

В судовому засіданні представником відповідача було заявлено клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи товару - концентрату в асортименті на відповідність вимогам стандартів, ТУ, ДСТУ, а також про призначення судової економічної експертизи для встановлення загальної вартості договору поставки №1001 від 10.01.2013р. На думку відповідача для з'ясування обґрунтованості нової ціни поставленого товару необхідні спеціальні знання і зазначена експертиза дозволить з'ясувати загальну вартість договору, що може вплинути на дійсність договору, оскільки відповідно до п. 10.4.13., 10.17.2 Статуту ТОВ «Асоціація дитячого харчування» угода яка перевищує 1 500 000,00 грн., повинна затверджуватися зборами Учасників Товариства.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суд України від 23 березня 2012 року N 4 В«Про деякі питання практики призначення судової експертизиВ» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Господарським судам необхідно також враховувати, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу, що призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Заслухавши доводи представників сторін щодо заявленого клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи, дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що воно задоволенню не підлягає, оскільки доводи відповідача ґрунтуються на сумнівах в якості поставленого позивачем товару, та припущеннях, які в розумінні ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу не підтверджені.

Крім того, умовами укладеного між сторонами договору, визначено умови приймання-здачі товару, та дії сторін при виявленні покупцем при прийманні товару невідповідності якості встановленим вимогам (п.п..6.5.-6.8. Договору).

Доказів виявлення покупцем неякісного товару, складання відповідного а повідомлення постачальника про виявлені недоліки, як це передбачено домовленістю сторін відповідно до договору, відповідачем не надано.

Також, відповідача був не позбавлений можливості провести власну товарознавчу експертизу та надати висновок експерта в обґрунтування своєї позиції.

Якість поставленого позивачем товару підтверджується сертифікатами якості виробника:

- сертифікат якості на концентроване пюре абрикоса, виробнича партія 320009. ( ВН 186 від 31.07.15).

- сертифікат якості на концентроване пюре персика, виробнича партія 320009. ( ВН 214 від 27.08.15).

- сертифікат якості на концентроване пюре абрикоса, виробнича партія 320010, концентроване пюре персика, виробнича партія 320009 (ВН 266 від 31.07.15).

- сертифікат якості на концентроване пюре абрикоса, виробнича партія 320010, концентроване пюре персика, виробнича партія 320009 (ВН 292 від 30.10.15).

Таким чином, на дату поставки товару якість поставленого товару відповідала сертифікату якості виробника, товар відповідав терміну його придатності.

Заявляючи клопотання про призначення судової економічної експертизи відповідач фактично просить надати правову оцінку документальної обґрунтованості заборгованості відповідача перед позивачем, а отже, і отримати правову оцінку правовідносин, які скалились між сторонами по справі, що є неприпустимим, оскільки, у розумінні ст. 43 Господарського процесуального кодексу України саме суд за своїм внутрішнім переконанням повинен надати оцінку наявним в матеріалах справи доказам і встановити обставину наявності чи відсутності заборгованості однієї сторони перед іншою, а не експерт.

Предметом розгляду даної справи в суді першої інстанції було стягнення заборгованості за договором, а не правомірність внесення змін до договору в частині ціни товару.

Додатковою угодою №1 від 05.02.2016р. сторони прийшли до згоди визначити розмір основної заборгованості відповідача, щодо оплати поставленого товару за договором, яка складається з вартості поставленого товару у розмірі 1 700 267,28 грн., а також узгодили графік погашення заборгованості у період з 11.02.2016р. по 26.05.2016р.

Вказана угода №1 підписана директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Асоціація дитячого харчування» ОСОБА_3 та скріплена печаткою підприємства без будь-яких зауважень.

Таким чином, відповідач в повному розумінні умов додаткової угоди №1 визнав розмір основної заборгованості перед позивачем у сумі вартості поставленого товару.

Отже, потреба у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування при вирішенні саме даного спору - у суду відсутня, оскільки відсутні об'єкти дослідження, у зв'язку з чим відсутні й підстави для призначення у справі як судової товарознавчої експертизи, так і судової економічної експертизи.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарський суд в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив, встановив та надав юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення зустрічних позовних вимог.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів. З огляду на обґрунтованість рішення господарського суду, відповідність висновків, викладених в рішенні, обставинам справи та чинному законодавству, вимоги скаржника про скасування рішення є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника скарги.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСОЦІАЦІЯ ДИТЯЧОГО ХАРЧУВАННЯ" м. Дніпро - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2016 року у справі № 904/4248/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 16.12.2016 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя І.М. Подобєд

Суддя Л.П. Широбокова