Постанова

від 12.12.2016 по справі 910/9426/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2016 р. Справа№ 910/9426/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Іщенко Д.Ю. (довіреність б/н від 01.11.2016 р.)

від відповідача - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСТА-МОЛОКО»

на рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2016 р.

у справі №910/9426/16 (суддя Балац С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІССЯ-АГРОТРЕЙД»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСТА-МОЛОКО»

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЛІССЯ-АГРОТРЕЙД» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСТА-МОЛОКО» про стягнення 33700,00 грн. основного боргу, 3600,03 грн. пені, 253,01 грн. 3% річних, 1528,30 грн. інфляційних втрат та 3370,00 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.06.2016 р. позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 33700,00 грн. основного боргу, 3600,03 грн. пені, 253,01 грн. 3% річних, 1528,30 грн. інфляційних втрат, 3370,00 грн. штрафу та 1378,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним дослідженням доказів, з порушенням норм матеріального права та при недотриманні норм процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника відповідача.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 01.12.2016 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

16.11.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛІССЯ-АГРОТРЕЙД», як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІСТА-МОЛОКО», як покупцем, укладено договір № 230, відповідно до умов якого позивач у відповідності з вимогами договору бере на себе зобов'язання передавати у власність відповідача, а відповідач відповідно - приймати та оплачувати товар в кількості та асортименті, які обумовлені в даному договорі та замовленнях відповідача (п. 1.1 договору).

Пунктом 2.1 договору визначено, що ціна товару та його кількість вказуються у рахунку позивача на оплату (який формується позивачем після опрацювання заявки відповідача), а також зазначається в накладній по якій здійснюється відпуск кожної конкретної партії товару.

Положеннями п. 2.6 договору передбачено, що строки оплати становлять чотирнадцять календарних днів з моменту поставки (відвантаження товару).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладений між сторонами договір, за своєю правовою природою, є договором поставки.

Приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач, на підставі договору поставив, а відповідач отримав товар загальною вартістю 46700,00 грн., що підтверджується видатковими накладними від 20.01.2016 р. № 101 та від 02.02.2016 р. № 210, які підписані уповноваженими представниками сторін та наявні в матеріалах справи.

Спір між сторонами у даній справі виник внаслідок порушення з боку відповідача грошового зобов'язання за договором. Відповідач вартість отриманого товару на користь позивача сплатив частково в сумі 13000,00 грн., що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 33700,00 грн.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано доказів сплати наявної заборгованості.

Приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Положеннями ч. 3 ст. 692 ЦК України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати здійснити оплату за поставлений товар.

Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю в сумі 33700,00 грн.

Враховуючи, що у правовідносинах сторін спору має місце допущене з боку відповідача порушення у його зобов'язанні за договором, позивач заявив позовні вимоги про застосування до відповідача господарських санкцій у вигляді пені, розмір якої складає 3.600,03 грн. та штрафу в сумі 3.370,00 грн.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.1 договору, за несвоєчасну оплату партій товару за даним Договором відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в момент відповідного прострочення, від суми заборгованості, за кожен день прострочки оплати, а також у зв'язку з простроченням своїх зобов'язань відповідач повинен, на вимогу позивача, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Згідно п. 5.5 договору, в разі затримки оплати отримуваного товару на строк більше, ніж тридцять днів відносно вказаного в п. 2.6 , відповідач додатково до санкцій, передбачених в п. 5.1, сплачує позивачу штраф в розмірі десяти відсотків від суми несплаченого боргу.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3600,03 грн. пені та 3370,00 грн. штрафу є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 253,01 грн. 3% річних та 1528,30 грн. інфляційних втрат.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав своє грошове зобов'язання у строк, встановлений договором, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 253,01 грн. та інфляційних втрат в сумі 1528,30 грн. є обґрунтованими та такими, підлягають задоволенню в повному обсязі, за розрахунками позивача, які, у свою чергу, перевірені і визнані судом вірними.

У своїх апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що в порушення п.п. 2.1 та 2.2 договору позивачем в рахунку зазначено відомості, які не відповідають кількості товару. Колегія суддів оцінює вказані посилання критично, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач вказаний товар прийняв та частково розрахувався за нього, а відтак погодився з відомостями, що були зазначені у рахунку.

Щодо долучених відповідачем до апеляційної скарги платіжних доручень №87 від 05.05.2016 р., №97 від 18.05.2016 р. та №100 від 31.05.2016 р., то колегія суддів зазначає, що грошові кошти сплачені за вказаними платіжними дорученнями були враховані при винесенні рішення судом першої інстанції. Грошові кошти перераховані згідно платіжного доручення №107 від 01.07.2016 р. не можуть бути враховані колегією суддів, оскільки вони були сплачені вже після винесення рішення судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним дослідженням доказів, з порушенням норм матеріального права та при недотриманні норм процесуального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2016 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСТА-МОЛОКО» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2016 р. у справі №910/9426/16 залишити без змін.

Справу №910/9426/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець