Рішення

від 16.12.2016 по справі 902/892/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 грудня 2016 р. Справа № 902/892/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Маслія І.В. при секретарі судового засідання Василишеній Н.О.

за участю представників сторін:

позивача: Шкурат Г.В., представник за довіреністю;

відповідача: ОСОБА_2, представник за довіреністю;

присутні: ОСОБА_3 паспорт, ОСОБА_4 паспорт.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу:

за позовом :Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні матеріали Вінничини» (АДРЕСА_3, м. Вінниця, 21034; вул. Пирогова, 146, кв. 1, м. Вінниця, 21037)

до :Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_2, 21034)

про стягнення суми заборгованості 170 267,20 грн. за договором

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельні матеріали Вінничини" заявлено позов про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 170 267,20 грн., з яких: 74898,23 грн. - основного боргу; 4 893,74 грн. - 3% річних; 51 475,23 грн. - інфляційних втрат та 39000,00 грн. - моральної шкоди.

Ухвалою від 20.10.2016 року порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 08 листопада 2016 року.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав викладених у відповідних ухвалах.

30 листопада 2016 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній визнає лише 9677,99 грн. заборгованості, в іншій частині заперечує та просить суд застосувати позовну давність, а щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди просить суд відмовити оскільки вона заявлена безпідставно та не обґрунтована позивачем належними доказами.

В судове засідання 16 грудня 2016 року з'явились усі учасники процесу.

Представником позивача до суду подано заяву про зменшення позовних вимог, а саме просить стягнути з відповідача 120145,69 грн. заборгованості за договорами, з яких: 74898,23 грн. - основної заборгованості, 41036,74 грн. інфляційних втрат, 4210,72 грн. - 3% річних та крім того просить стягнути 39000,00 грн. моральної шкоди.

Суд розглянувши подану представником позивача заяву приймає її на підставі ст. 22 ГПК України.

З огляду на це судом розглядаються вимоги позивача з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд застосувати позовну давність, з огляду на це в задоволені позову відмовити

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

20 жовтня 2009 року між позивачем та відповідачем укладено договір користування майна № 6.

Відповідно до п.1.1 Договору позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, а саме механічну майстерню, надалі майно, загальною площею 722,5 кв.м., яке розміщено за адресою: м. Вінниця, АДРЕСА_3. Майно передається з метою використання під розвиток послуг по ремонту автомобільної та іншої техніки.

Згідно п. 2.1., 2.2. та 2.3. Договору, відповідач вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору. Передача майна не тягне за собою виникнення права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а відповідач користується ним протягом строку дії договору. У разі припинення цього Договору майно повертається позивачу. Відповідач повертає майно позивачу аналогічно порядку, встановленому при передачі майна відповідачу.

Відповідно до п. 3.1. та 3.2. Договору, Плата за користування Майном визначена згідно за домовленістю і за рік становить 78000,00 грн., включно ПДВ - 13000,00 грн. Перерахунок плати з врахуванням індексації здійснюється напрекінці кожного кварталу та сплачується відповідачем за окремими рахунками, що їх виставляє позивач, не пізніше трьох календарних днів з дати виставлення рахунку.

Крім сплати відповідачем оплати за користування майном, відповідач повинен окремо відшкодовувати позивачу витрати за комунальні послуги, якими він користується (електроенергія, водопостачання, вивіз сміття, охорона тощо) - надалі комунальні послуги, протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення позивачем рахунків, зокрема на підставі показників лічильників і угод.

Відповідно до п. 7.1 Договору, цей Договір укладено строком на 1 рік, що діє з 20.10.2009 року по 19.10.2010 року включно.

19 жовтня 2010 року між сторонами укладено Додаткову угоду до договору № 6 від 20.10.2009 р., згідно якої сторони продовжили дію договору № 6 від 20.10.2009 року до 31 грудня 2010 року.

31 грудня 2010 року між сторонами укладено Додаткову угоду до договору № 6 від 20.10.2009 р., згідно якої сторони припинили дію договору № 6 від 20.10.2009 року, в зв'язку з закінченням терміну дії договору 31.12.2010 р.

06 січня 2011 року між сторонами укладено договір зберігання № 4 згідно умов даного договору відповідач (в договорі Поклажодавець) передає, позивач (за договором Зберігач) приймає за плату на зберігання майно за адресою АДРЕСА_3, що нележить Поклажодавцеві і підлягає поверненню. Плата за зберігання товару здійснюється Поклажодавцем на підставі рахунку Зберігача протягом трьох днів з дня його отримання (п. 3.1 Договору). Розмір плати визначається згідно понесених витрат на зберігання майна в розмірі 6500,00 грн. на місяць, включно ПДВ - 1083,33 грн.(п. 3.2 Договору). У випадку користування комунальними послугами Поклажодавець окремо сплачує їх вартість (п. 3.3 Договору). Цей договір набуває чинності з дня його укладення і діє до 31 грудня 2011 року.

03 січня 2012 року між сторонами укладено договір зберігання № 6 згідно умов даного договору відповідач (в договорі Поклажодавець) передає, позивач (за договором Зберігач) приймає за плату на зберігання майно за адресою АДРЕСА_3, що нележить Поклажодавцеві і підлягає поверненню. Плата за зберігання товару здійснюється Поклажодавцем на підставі рахунку Зберігача протягом трьох днів з дня його отримання (п. 3.1 Договору). Розмір плати визначається згідно понесених витрат на зберігання майна в розмірі 6500,00 грн. на місяць, включно ПДВ - 1083,33 грн.(п. 3.2 Договору). У випадку користування комунальними послугами Поклажодавець окремо сплачує їх вартість (п. 3.3 Договору). Цей договір набуває чинності з дня його укладення і діє до 31 березня 2012 року.

30 березня 2012 року між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до договору зберігання № 6 від 03.01.2012 р., згідно якої сторони продовжили дію договору зберігання № 6 від 03.01.2012 року до 31 жовтня 2012 року.

Додатковою угодою № 2 від 31.12.12 року до договору зберігання № 6 від 03.01.2012 р., сторони продовжили дію договору зберігання № 6 від 03.01.2012 року до 31 грудня 2013 року.

Додатковою угодою № 3 від 31.12.13 року до договору зберігання № 6 від 03.01.2012 р., сторони продовжили дію договору зберігання № 6 від 03.01.2012 року до 31 грудня 2014 року.

Крім того Додатковою угодою від 31 січня 2014 року до договору зберігання № 6 від 03.01.2012 р., сторони встановили на період з 01.02.2014 року по 31 серпня .2014 року оплату лише за надані комунальні послуги.

Як зазначено в позовній заяві, позивач щомісяця надавав відповідачу рахунки для оплати на підставі обопільно підписаних актів прийому-здачі виконаних робіт, послуг.

Відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати здійснив не в повній мірі з огляду на це за ним рахується заборгованість в розмірі 74 898,23 грн., дана заборгованість була визнана відповідачем, що стверджується наявним в матеріалах справи обопільно підписаним Актом звірки розрахунків від 20.02.2015 року.

Крім того, для досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача була направлена претензія № 8 від 23.11.2015 року згідно якої позивач просив відповідача погасити заборгованість в розмірі 74898,23 грн. на протязі трьох днів з дня отримання вимоги. Претензію отримано відповідачем 27.11.2015 року (а.с.62).

Відповідач, на день слухання справи, заборгованість в сумі 74898,23 грн. не сплатив, з огляду на це позивач був змушений звернутись до суду.

Суд дослідивши: наявні в матеріалах справи докази, укладені між сторонами договори, заслухавши представників сторін, прийшов до висновку, що між сторонами існували правовідносини щодо оренди майна, даний факт сторонами не заперечується.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відзиві на позовну заяву відповідач фактично визнає заборгованість що виникла перед позивачем, однак зазначає що по кожному з договорів у нього окремо виникла заборгованість, а тому за зобов'язаннями які виникли за три роки до порушення провадження у справі слід застосувати позовну давність.

Позивач в поясненнях та представник позивача в судовому засіданні зазначив, що часткові оплати які здійснював відповідач зараховувались позивачем в попередню заборгованість оскільки відповідач починаючи з 19.03.2013 року в призначенні платежу зазначав лише «за користування майном» не посилаючись на номера рахунків виставлених позивачем.

Не заслуговує на увагу суду твердження відповідача про те, що позивач звернувся до суду за збігом строку позовної давності, визначеної ст. 257 ЦК України тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Як зазначалось вище проплати по спірним договорам оренди здійснювались відповідачем щомісячно, остання проплата була здійснена 30.12.2014 року, крім того підписання відповідачем 20 лютого 2015 року акту звірки розрахунків на суму 74 898,23 грн. свідчить про визнання відповідачем свого боргу, а отже в силу ч.3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі - 74 898,23 грн. підлягають задоволенню і є обґрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення суми основного боргу суд враховує положення ст.ст. 11, 525, 526, 629 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання за узгодженим договором є обов'язковими для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених договором (ст. 610).

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже заявлена позивачем вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми ґрунтується на зазначеній нормі.

Так здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 41036,74 грн. - інфляційних втрат та 4210,72 грн. - 3% річних за період з 01.02.2015 р. по 15.12.2016 р. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) суд приходить до висновку що вони підлягають задоволенню, в сумі 35204,03 грн. - інфляційних втрат та 4087,60 грн. - 3% річних за період з 21.02.2015 р. по 15.12.2016 р.

Оскільки, період виникнення зобов'язання зазначений позивачем мав би підтверджуватись отриманим відповідачем рахунком, однак доказ про отримання останнього рахунку відповідачем в матеріалах справи відсутній, тому суд взяв за початок виникнення зобов'язання наступний день після підписання відповідачем акту звірки розрахунків від 20.02.2015 року.

З огляду на викладене позовні вимоги щодо стягнення інфляційних та 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі розрахованій судом в системі «Ліга Закон».

Щодо вимоги позивача про стягнення 39000,00 грн. моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 Цивільного кодексу України, згідно ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.

Згідно п. 1 Постанови пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із Конституцією та законами України, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (п. 3 Постанови пленуму ВСУ).

Згідно з абз. 2, 3 Постанови пленуму Верховного суду України відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (абз. 2, 3 п. 5 Постанови пленуму ВСУ).

Згідно абз. 1 п. 9 Постанови пленуму ВСУ розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Звертаючись з вимогою про відшкодування 39000,00 грн. моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про приниження честі, гідності, ділової репутації позивача або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації, внаслідок дій відповідача.

Також позивачем в порушення статей 33, 34 ГПК України належними і допустимими доказами не доведено наявність в діях відповідача повного складу цивільного правопорушення для застосування такої міри відповідальності, як стягнення моральної шкоди.

Проаналізувавши положення чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування 39000,00 грн. моральної шкоди в зв'язку з їх безпідставністю та недоведеністю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір підлягає покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 32, 33, 43-44, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_2, 21034, ідент. номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні матеріали Вінничини" (АДРЕСА_3, м. Вінниця, 21034; вул. Пирогова, 146, кв. 1, м. Вінниця, 21037, код 32899726) 74898,23 грн. - основного боргу; 35204,03 грн. - інфляційних втрат; 4087,60 грн. - 3% річних та 1712,85 грн. витрат пов'язаних із сплатою судового збору.

В частині стягнення 5832,71 грн. - інфляційних втрат; 123,12 грн. - 3% річних та 39000,00 грн. - моральної шкоди відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 21 грудня 2016 р.

Суддя Маслій І.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи