Рішення

від 07.12.2016 по справі 911/3467/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-12

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2016 р. Справа № 911/3467/16

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

при секретарі Литовці А.С.

розглянувши справу № 911/3467/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма « 777 ЛТД», м. Біла Церква

до товариства з обмеженою відповідальністю «Агровал»,

с. Соколівка, Васильківський район

про стягнення 58581,22 грн.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № 1 від 01.03.2008;

ОСОБА_2 - довіреність № 16/11-03 від 16.11.2016 ;

від відповідача: не з’явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма « 777 ЛТД» (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агровал» (відповідач) про стягнення 58581,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № 09/2015-ОПТ від 06.07.2015, в частині своєчасної оплати отриманого товару, у зв’язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 8000,00 грн., з огляду на наявність якої позивачем нараховані 15922,50 грн. пені, 6050,10 грн. штрафу, 11489,12 грн. 36 % річних, 15922,50 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1197,00 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 27.10.2016 порушено провадження у справі № 911/3467/16 та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 07.11.2016 розгляд справи був відкладений.

07.12.2016 через канцелярію суду від позивача надійшла заява № 07/12-01 від 07.12.2016, в порядку ст. 22 ГПК України, в якій позивач зменшує розмір позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача заборгованості у розмірі - 8000,00 грн., пеню - 15922,50 грн., штраф - 6050,10 грн., 3 % річних - 962,41 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами - 15922,50 грн., інфляційних втрат - 1197,00 грн.

Відповідно до ч. 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 № 01-8/2351 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року», під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з ч. 3 ст. 55 ГПК України, ціну позову вказує позивач.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Таким чином, судом розглядуються вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі - 8000,00 грн., пеню - 15922,50 грн., штраф - 6050,10 грн., 3 % річних - 962,41 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами - 15922,50 грн., інфляційних втрат - 1197,00 грн.

В судових засіданнях 16.11.2016 та 07.12.2016 представником позивача підтримані позовні вимоги, з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача в судові засідання 16.11.2016 та 07.12.2016 не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча відповідач належним чином був повідомлений про місце і час судових засідань, про що свідчить відбиток штампу канцелярії суду на звороті у нижньому лівому куті ухвал суду від 27.10.2016 та 16.11.2016 про направлення їх копій відповідачу, а також наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомленням про вручення поштового відправлення відповідачу. При цьому, суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу місцезнаходження відповідача, що підтверджується матеріалами справи.

Вимоги ухвал суду від 27.10.2016 та від 16.11.2016 відповідач не виконав, витребувані документи, в тому числі відзив на позов, до суду не надіслав.

Дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

06.07.2015 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладений Договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № 09/2015-ОПТ, відповідно до умов п.п. 1.1, 1.2 якого продавець зобов’язався передавати у власність покупця сільськогосподарську продукцію (товару), у кількості та асортименті, згідно з оформленими специфікаціями, які є невід’ємними частинами договору, а покупець зобов’язався прийняти продукцію та своєчасно здійснювати його оплату на умовах, визначених договором та специфікацією. Загальна вартість даного договору становить загальну вартість специфікацій до даного договору.

Вартість одиниці, загальна вартість товару та порядок його оплати, визначаються у специфікації, яка є невід’ємною частиною договору. Покупець здійснює 100 % оплату товару, в день отримання товару, згідно з рахунком-фактурою, накладної на товар, податкової накладної на відвантажену партію товару (п.п. 3.1, 3.2 договору).

Датою поставки товару, вважається дата вказана у видатковій накладній або акті приймання-передачі товару (п. 4.4 договору).

06.07.2015 між позивачем та відповідачем підписаний Додаток № 1 до договору «Специфікація», згідно з якою продавець передає, а покупець приймає товар, зокрема, жмих екструдований кормовий, у загальній кількості 5,762 тон, загальною вартістю 60501,00 грн.

Умовами специфікації визначено, що покупець зобов’язаний оплатити партію товару в безготівковій формі на розрахунковий рахунок продавця на умові 100 % передплати в день відвантаження товару.

Так, на виконання умов договору та взятих на себе зобов’язань, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар, зокрема, жмих екструдований кормовий, всього на загальну суму 60501,00 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи копія видаткової накладної № 34 від 06.07.2015.

Також, в якості доказу передання відповідачеві товару, позивачем надано податкову накладну, яка підтверджує сплату позивачем податку на додану вартість, згідно з зазначеною видатковою накладною.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.4., 201.6., 201.7. статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Зважаючи не викладене, судом оцінена вищезазначена податкова накладна, як доказ відображення позивачем господарських операцій за спірною видатковою накладною.

Претензій щодо якості чи кількості переданого позивачем товару, матеріали справи не містять.

Проте, відповідач, в порушення умов договору неналежним чином та не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов’язання за умовами договору, сплативши лише частково вартість отриманого товару в сумі 52501,00 грн., вартість товару в сумі 8000,00 грн. залишена відповідачем не сплаченою.

В порядку досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача із листом-вимогою № 2 (вих. № 17/06/04 від 06.04.2016), в якій вимагав від відповідача здійснити оплату отриманого ним товару.

Однак претензія позивача, залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

У відповідності до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Представник відповідача в судові засідання 16.11.2016 та 07.12.2016 не з’явився, доказів оплати товару не надав, а отже судом встановлений факт порушення зобов’язань, що не спростовано відповідачем.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки заборгованість відповідача, в частині оплати переданого позивачем на підставі Договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № 09/2015-ОПТ від 06.07.2015 товару, на час прийняття рішення не сплачена, а розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 8000,00 грн. визнається судом правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У зв’язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати товару, позивач, на підставі підпунктів 5.5, 5.6 договору, просить суд стягнути з відповідача 6050,10 грн. штрафу та 15922,50 грн. пені, нарахованих з урахуванням часткових оплат відповідачем суми заборгованості.

Умовами п.п. 5.5, 5.6 договору визначено, що у разі не оплати партії товару, або за порушення строків оплати більш ніж на 1 день, покупець сплачує на користь продавця штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення оплати товару. У випадку несвоєчасної оплати товару, протягом 3 календарних днів, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 10 % вартості несвоєчасно оплаченої партії товару.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

На підставі вказаних норм права, враховуючи, що розрахунок штрафу, наявний в матеріалах справи, є арифметично вірним, вимога позивача про стягнення з відповідача 6050,10 грн. штрафу визнається судом правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення пені, судом встановлено.

За умовами п. 5.5 договору визначено, що за несвоєчасну оплату отриманого товару, покупець зобов’язаний сплатити на користь продавця штраф. Однак як вбачається з умов договору, вказаний розмір штрафу обчислюється за кожний день прострочення виконання зобов’язань, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Тобто вказаний пункт договору передбачає відповідальність за невиконання грошового зобов’язання у вигляді сплати пені.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Таким чином, згідно з вірним арифметичним розрахунком, проведеним судом, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 15494,99 грн., нарахована з додержанням норм ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України від суми заборгованості, з урахуванням її часткового погашення.

Також, у зв’язку із неналежним виконанням відповідачем зобов’язань щодо оплати отриманого товару, позивач, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 1197,00 грн. інфляційних втрат та 962,41 грн. 3 % річних, нараховані на суму заборгованості, з урахуванням її часткової оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаної норми права, враховуючи, що розрахунок позивача, наявний в матеріалах справи є арифметично вірним, суд приходить до висновку про задоволення вимог щодо стягнення з відповідача 1197,00 грн. інфляційних втрат та 962,41 грн. 3 % річних.

Крім того, позивач, у зв’язку із несвоєчасним виконанням відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати отриманого товару, просить суд, на підставі п. 5.7 договору, стягнути 15992,50 грн. 36 % річних за користування чужими грошовими коштами.

Умовами п. 5.7 договору визначено, що у випадку затримки покупцем оплати товару, більш ніж на 3 календарні дні, покупець сплачує на користь постачальника пеню, у розмірі 36 % річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частинами 1, 3 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 5 ст. 694 Цивільного кодексу України визначено, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Частиною 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» визначено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Таким чином, оскільки при укладені договору, між сторонами не погоджена відповідальність особи у вигляді користування чужими грошовими коштами за приписами ст. 536 Цивільного кодексу України, оскільки пунктом 5.7 договору визначена відповідальність покупця у вигляді сплати пені за кожний день прострочення виконання зобов’язань, вимога про стягнення якої вже була розглянута судом, а також неможливістю застосування ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки з вказаного пункту також не вбачається зміна процентів річних, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 15922,50 грн. 36 % за користування чужими грошовими коштами.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову покладаються на сторін, пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агровал» (08666, Київська область, Васильківський район, с. Соколівка, вул. Леніна, 1, код ЄДРПОУ 36385105) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма « 777 ЛТД» (09113, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 20006654) 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп. заборгованості, 6 050 (шість тисяч п’ятдесят) грн. 10 коп. штрафу, 15 494 (п'ятнадцять тисяч чотириста дев’яносто чотири) грн. 99 коп. пені, 1 197 (одну тисячу сто дев’яносто сім) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 962 (дев’ятсот шістдесят дві) грн. 41 коп. 3 % річних та 909 (дев’ятсот дев’ять) грн. 15 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення вступає в законну силу після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання, відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено - 21.12.2016

Суддя О.О. Христенко