Рішення

від 13.12.2016 по справі 914/2911/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2016р. Справа№ 914/2911/16

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Сало О.А.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільного Українсько-канадського підприємства «РосанПак», Львівська область, Пустомитівський район, с.Сокільники,

до Відповідача: Приватного підприємства «Фірма Граніт-М», Львівська область, м.Львів,

про стягнення заборгованості та пені

ціна позову: 336726,61 грн.

Представники:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: не з'явився

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільного Українсько-канадського підприємства «РосанПак» до Приватного підприємства «Фірма Граніт-М» про стягнення заборгованості та пені; ціна позову 336726,61 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 16.11.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 29.11.2016р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі суду від 29.11.2016р. у даній справі., зокрема у зв'язку із неявкою повноважного представника Відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду у справі, зокрема, щодо подання відзиву на позовну заяву. В судовому засіданні 13.12.2016 року оголошувалась перерва в межах робочого дня до 15:00 год. 13.12.2016 року, про що представник Позивача повідомлялась в судовому засіданні під розписку.

Представнику Позивача по явці оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах суду по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання після перерви не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.

Відповідач явку особисто чи повноважного представника в судове жодного разу засідання не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; вимог ухвал Господарського суду Львівської області, належним чином не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалі про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 -3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Сторонам щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судових засіданнях впродовж розгляду справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Крім того, з врахуванням вимог ч.ч.1, 3 ст.69 ГПК України суд зазначає про відсутність правових підстав для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

02.06.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спільним Українсько-канадським підприємством «РосанПак» (надалі - Позивач, Покупець) та Приватним підприємством «Фірмою Граніт-М» (надалі - Відповідач, Постачальник) укладено Договір постачання продукції №02/06-2016 (надалі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник протягом терміну дії Договору зобов'язувався поставляти будматеріали в кількості та номенклатурі і по цінах згідно погоджених Сторонами накладних, а Покупець - приймати та оплачувати їх згідно умов Договору.

Відповідно до пункту 2.1. Договору поставка товару здійснюється окремими партіями залізничним або автомобільним транспортом по домовленості Сторін силами та за рахунок Постачальника на територію Покупця за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с.Сокільники, вул.Львівська бічна 3.

Пунктом 2.2. Договору Сторонами встановлено, що датою поставки вважається дата накладної, підписаної Сторонами.

Термін поставки обумовлюється Сторонами додатково та не може перевищувати 30 календарних днів з дати оплати Покупцем (п.2.3. Договору).

Згідно пунктів 4.1. та 4.2. Договору ціни на будматеріали вказуються в накладних. покупець зобов'язується проводити передоплату в розмірі 100 відсотків за кожну партію будматеріалів на розрахунковий рахунок Постачальника згідно виставленого Постачальником рахунку.

Відповідно до пункту 5.3 Договору за порушення термінів поставки будматеріалів Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставлених будматеріалів за кожен день прострочення поставки.

Пунктом 6.4. Договору встановлено, що Договір вважається укладеним та набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін та діє до 31.12.2016 року, якщо за тридцять днів до закінчення терміну його дії ні одна зі сторін не заявить в письмовій формі про своїх наміри припинити дію Договору, то термін вважається продовженим ще на один рік.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

На виконання умов укладеного між Сторонами Договору Позивач, на підставі виставлених Відповідачем ОСОБА_1 від 02.06.2016 року №02/06-01 на суму 199502,28 грн. та №02/06-02 на суму 103997,40 грн. Платіжним дорученням від 03.06.2016 року №1406 перерахував на користь Відповідача 303499,68 грн. передоплати за будівельні матеріали.

Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з поставки будівельних матеріалів у встановлені договором строки не виконано, докази повного або часткового їх виконання в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлені та не подані.

З метою досудового врегулювання спору Позивач звертався до Відповідача ОСОБА_2 від 26.10.2016 року вих. №530 із вимогою про поставку оплачених Платіжним дорученням від 03.06.2016 року №1406 будматеріалів або повернення Позивачу сплачених коштів та пені за порушення встановленого Договором строку поставки. Відповідачем вказану претензію отримано 28.10.2016 року, що підтверджується долученим до матеріалів справи витягом з сайту УДППЗ «Укрпошта» (http://services.ukrposhta.ua/bardcodesingle/DownloadInfo.aspx?id=7903103399390) про вручення поштового відправлення №7903103399390, проте, залишено без відповіді та реагування.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 303499,68 грн. суми попередньої оплати та 33226,93 грн. пені за прострочення поставки будматеріалів.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У ч.1 ст.509 ЦК України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Приписами ч.4 ст.693 ЦК України передбачено, що, у випадку, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару, або повернення суми попередньої оплати.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням вищенаведеного, в тому числі здійснення Позивачем переплати за непоставлений згідно Договору товар в розмірі 303499,68 грн., беручи до уваги факт звернення Позивача до Відповідача із претензією про повернення коштів, залишення Відповідачем вказаної ОСОБА_2 без реагування, невчинення Відповідачем жодних дій щодо врегулювання спору між Сторонами в порядку, встановленому п.п. 5.1. Договору, а також відсутності заперечень Відповідача щодо факту здійснення Позивачем передоплати будматеріалів в розмірі 303499,68 грн. за непоставлений товар, враховуючи наявність у Позивача права на повернення здійсненої передоплати, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 303499,68 грн. суми передоплати є підставними та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо стягнення 33226,93 грн. пені.

Позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 33226,93 грн. пені. за порушення порядку і строку поставки будматеріалів за Договором.

Відповідно до пункту 5.3 Договору за порушення термінів поставки будматеріалів Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставлених будматеріалів за кожен день прострочення поставки.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 199 Господарського кодексу України, виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Відповідно до вимог ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У рази, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Таким чином, ці види штрафної договірної відповідальності мають подвійну правову природу, які одночасно з тим, що стимулюють сторони дотримуватися умов договору, як спосіб забезпечення, ще й повинні мати компенсаційний характер санкції за порушення господарсько-правових зобов'язань. Норми господарського права не визначають, який саме характер (майновий чи грошовий) носить зобов'язання, при порушенні строків виконання якого до боржника застосовуються штрафні санкції. Згідно ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим кодексом. Тому в даному випадку слід керуватися нормами господарського права та частини 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, що передбачають можливість застосування такого виду як пеня за прострочку виконання не грошового договірного зобов'язання в розмірі, обумовленому сторонами в договорі згідно норм ст. 627 Цивільного кодексу України, яка передбачає свободу договору. Аналогінчу правову позицію викладено в Постанові Верховного Суду України від 03.12.2016 року №3-35гс13 (справа №908/43/13-г).

Відповідно до ч.1 ст. 111 -28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно приписів статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 627 встановлено, що відповідно до статті 6 цього кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. №01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», що спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини першої статті 232 ГК України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 ЦК України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка). При цьому слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.

Таким чином суд дійшов до висновку про те, що погоджене сторонами у договорі нарахування пені за порушення строку виконання взятих на себе договірних зобов'язань з поставки товару за Договором не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Перевіривши правильність розрахунку пені, беручи до уваги доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення суми основного боргу, суд дійшов встановив, що Позивачем не враховано приписів ч.5 ст.254 ЦК України щодо закінчення строку поставки товару, а відтак прострочення поставки наступило у Відповідача не 04.07.2016 року, а 05.07.2016 року, і сума пені за прострочення виконання взятих на себе договірних зобов'язань з поставки товару за Договором становить 32862,55 грн.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги в частині стягнення Відповідача на користь Позивача 33226,93 грн. пені підлягають до задоволення частково шляхом стягнення 32862,55 грн.

Відповідно до вимог ст.4 -7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

13.12.2016р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 19.12.2016р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 5045,43 грн. судового збору, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

При цьому суд зазначає, що ціною позову Позивачем визначено 336726,61грн.; позов майнового характеру. З врахуванням вимог п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», Позивачу належало сплатити 1,5 відсотка ціни позову, тобто 5050, 90грн. (336726,61/100*1,5=5050,90). Проте, відповідно до платіжного доручення від 11.11.2016р. №2986, Позивачем сплачено 5050,8 9грн. судового збору; розмір недоплаченого судового збору складає 0,01грн. Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.49 ГПК України, обираючи правову позицію, аналогічну викладеній у п.2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року №7 (із змінами та доповненнями), суд вважає за необхідне стягнути з Позивача на користь Державного бюджету України 0,01грн. недоплаченого судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4 -5 , 4 -7 , 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 111 -28 , 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 173, 193, 199, 230, 231, 232, Господарського кодексу України, ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, 530, 549, 610, 625, 626, 627, 629, 631, 655, 693, 712 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Фірма Граніт-М» (79017, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 39882944) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільного Українсько-канадського підприємства «РосанПак» (81130, Львівська область, Пустомитівський район, с.Сокільники, вул.Львівська бічна, буд.3; ідентифікаційний код 22412950) 303499,68 грн. суми основного боргу 32862,55 грн. пені та 5045,43 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільного Українсько-канадського підприємства «РосанПак» (81130, Львівська область, Пустомитівський район, с.Сокільники, вул.Львівська бічна, буд.3; ідентифікаційний код 22412950) 0,01грн. недоплаченого судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.