Рішення

від 12.12.2016 по справі 910/19629/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2016Справа №910/19629/16 За позовом Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес логістікс»

про стягнення заборгованості 185 124,46 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Вітошко В.О., за довіреністю

від відповідача: Савченко О.В., за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес логістікс» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості 185 124,46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем були виконані роботи за Договором № 373 від 07.07.2015, а відповідачем не було їх оплачено, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) штраф у розмірі 131000,00 грн. за використання стапельного місця, 4674,59 грн. пені та 449,87 грн. 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2016 порушено провадження у справі № 910/19629/16, розгляд справи призначено на 28.11.2016.

28.11.2016 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача було подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

У судове засідання 28.11.2016 представник позивача з'явився та подав заяву про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача у судове засідання 28.11.2016 з'явився.

У судовому засіданні 28.11.2016 судом, в порядку ст. 77 ГПК України, та в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, було оголошено перерву до 12.12.2016.

Розглянувши у судовому засіданні 12.12.2016 заяву позивача про уточнення позовних вимог, судом встановлено, що зазначена заява за своєю природою є заявою про зменшення розміру позовних вимог, а тому господарський суд приймає її до розгляду, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Судом встановлено, що подана позивачем заява про зменшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому приймається до розгляду.

У судовому засідання 12.12.2016 представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.12.2016 з'явився, надав суду усні пояснення по суті спору, просив зменшити суму позовних вимог на підставі ст. 83 ГПК України.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 12.12.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

07.07.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гермес логістікс» (далі - замовник, відповідач) та Публічним акціонерним товариством "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" (далі - виконавець, позивач) укладено Договір № 373 від 07.07.2015 (далі - Договір), відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи по щомісячному огляду технічного стану підводної частини плав ресторану «Київський версаль», в обсязі та в строк згідно цього Договору, розмірами: довжиною 46,0 м., шириною 10,0 м., осадкою 1,8 м., вагою 260 тонн.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2.1 Договору вартість щомісячного огляду технічного стану підводної частини плав ресторану починаючи з 07.07.2015 складає 12 000,00 грн. з ПДВ в місяць.

Згідно з п. 3.1.2 Договору роботи згідно п. 2.1 сплачуються кожний місяць, не пізніше 25 числа кожного поточного місяця за наступний місяць.

Пунктом 4.2 Договору визначено, що замовник зобов'язаний своєчасно прийняти та оплатити роботи в порядку та на умовах визначених цим Договором.

У відповідності до пунктів 4.2.8 та 4.2.9 Договору замовник зобов'язаний своєчасно підписати Акти виконаних робіт протягом п'яти днів з дати вручення або отримання поштою. Акт вважається врученим, якщо він отриманий уповноваженою особою представника замовника або надісланий поштою рекомендованим листом із врученням з описом поштового відкладення.

Якщо протягом п'яти календарних днів від замовника не надходять зауваження або рекламації стосовно якості та обсягів робіт наведених в Акті, - він вважається таким, що прийнятий до оплати без зауважень.

Замовник зобов'язаний своєчасно повернути підписані Акти протягом п'яти календарних днів з дати вручення або отримання. Неповернуті Акти вважаються такими, що прийняті без застережень та зауважень.

Завершені роботи оформлюються «Актом виконаних робіт» та підписуються уповноваженими представниками сторін.

08.07.2016 сторонами було підписано Додаткову угоду №2 до Договору, якою сторони, зокрема виклали пункти 2.1 та 3.1.2 Договору в новій редакції.

Відповідно до п. 2.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 2) вартість щомісячного огляду технічного стану підводної частини плав ресторану починаючи з 08.07.2016 складає 16 000,00 грн. з ПДВ на місяць попередньої оплати.

Згідно з п. 3.1.2 Договору (в редакції Додаткової угоди № 2) роботи згідно п. 2.1 сплачуються кожний місяць, не пізніше 8-го числа кожного поточного місяця за наступний місяць. Після виконання робіт згідно п. 2.1 Сторони підписують проміжні Акти виконаних робіт.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору сторонами було підписано повноважними представниками сторін без заперечень та скріплені печатками підприємств наступні Акти:

- № 112.16 від 30.06.2016 на суму 12000,00 грн.;

- № 134.16 від 08.08.2016 на суму 16000,00 грн.;

- № 147.16 від 08.09.2016 на суму 16000,00 грн.;

- № 167.16 від 07.10.2016 на суму 16000,00 грн.

Як вбачаться з позовної заяви, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 76000,00 грн. за період з 01.06.2016 по 07.11.2016, які в подальшому були сплачені відповідачем під час розгляду справи, в зв'язку з чим позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 131000,00 грн. (використання стапельного місця за період з 09.07.2016 по 16.11.2016) штрафу, 4674,59 грн. пені та 449,87 грн. трьох відсотків річних.

В свою чергу, сторонами не заперечується факт неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків за Договором.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Дії відповідача є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення з відповідача сум 3% річних та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних в розмірі 449,76 грн.

Відповідно до п. 5.1 Договору за невиконання або не своєчасне виконання зобов'язань по цьому Договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та даного Договору.

Згідно з п. 5.2 Договору за несвоєчасну оплату (затримку платежу) робіт замовник сплачує виконавцю пеню розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від сум боргу, за кожен день прострочення, а також неустойку у розмірі 0,1 % від суми грошового зобов'язання за кожен день затримки платежу.

Крім того, Додатковою угодою № 2 від 08.07.2016 до Договору, сторони дійшли згоди доповнити Договір пунктом 8.7 наступного змісту:

« 8.7 У разі неналежного виконання п.п. 3.1.2 та 2.1 Договору № 373 від 07.07.2015 замовником, він оплачує виконавцю використання зайнятого плавзасобу стапельного місця в розмірі 1 000,00 грн. з ПДВ за кожну добу.».

Таким чином, пунктом 8.7 Договору (з урахуванням Додаткової угоди) сторонами фактично визначено розмір штрафу за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань замовником.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України).

Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

У пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексу України" зазначено, що спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини першої статті 232 ГК України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 ЦК України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).

При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.

За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб'єктів господарювання за порушення господарських зобов'язань.

В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання.

Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов'язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як "зобов'язання", "грошова сума".

Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов'язання, а не лише грошового.

При цьому, аналізуючи частину 3 статті 549 Цивільного кодексу України у контексті меж свободи договору, визначених абзацом 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що сторони в договорі можуть змінити її положення та забезпечити за допомогою пені не лише грошове зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, проте законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Як зазначалось судом вище, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Так, Верховний Суд України неодноразово наголошував про можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11.

Крім того, Конституція України у ст. 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вказана норма міститься у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", а тому положення ст. 61 Конституції України стосуються в першу чергу фізичних осіб.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі смислу цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно з ст. 61 Конституції не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 ГК України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 р. у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 р. у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 р. у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 р. у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 р. у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені, судом встановлено, що позивачем було не вірно здійснено розрахунок, в зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4660,76 грн. пені.

Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 131000,00 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення суми позовних вимог, суд зазначає наступне.

Так, частиною 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Таким чином, суд наділений правом у виняткових випадках зменшувати саме розмір неустойки (штрафу, пені), а не розмір будь-якої заборгованості, включаючи судовий збір, як про це просить суд відповідач.

При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення закріплені також у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При цьому, визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України (п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Дослідивши подані матеріали, суд вважає, що оскільки розмір штрафу, нарахований позивачем, значно перевищує розмір основного боргу, а також, беручи до уваги те, що відповідачем було в добровільному порядку сплачено розмір основного боргу, суд вважає за можливе скористатися правом, передбаченим статтею 83 ГПК України та зменшити розмір штрафу на 50% виходячи з розміру штрафу, встановленого судом.

При цьому, визначена судом сума штрафу є співрозмірною з вищезазначеним порушенням, допущеним відповідачем.

В свою чергу, підстав для зменшення пені суд не вбачає.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з покладенням витрат по сплаті судового збору на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому судом враховано, що згідно з ч. 4 п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес логістікс» (01025, м. Київ, вулиця Стрітенська, будинок 10, офіс 520; ідентифікаційний код: 39210507) на користь Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" (04071, м. Київ, вулиця Набережно-Лугова, будинок 8; ідентифікаційний код: 03149949) пеню в розмірі 4 660 (чотири тисячі шістсот шістдесят) грн. 76 коп., штраф в розмірі 65 500 (шістдесят п'ять тисяч п'ятсот) грн. 50 коп., 3 % річних в розмірі 449 (чотириста сорок дев'ять) грн. 76 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 041 (дві тисячі сорок одна) грн. 66 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 19.12.2016.

Суддя О.А. Грєхова