Постанова

від 14.12.2016 по справі 910/12247/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2016 р. Справа№ 910/12247/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

за участю представників сторін

від позивача: Бойко А.І. - представник за дов. б/н від 23.06.2016 року;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2016 року

у справі № 910/12247/16 (суддя : Мудрий С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі"

про стягнення 115 691,23 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" (далі - відповідач 2) про стягнення солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 основну заборгованість у сумі 61508,11 грн, збитки у сумі 7200,00 грн, штраф у сумі 4870,41 грн, 3 % річних у сумі 3396,10 грн, інфляційні втрати у сумі 38 716,61 грн та суму судового збору.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що відповідач 1 не виконує умови договору щодо сплати лізингових платежів. Станом на дату подачі позовної заяви заборгованість не сплачена. Крім того, між позивачем та відповідачем 2 було укладено договір поруки від 16.02.2011 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2016 року у справі № 910/12247/16 1 позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" основну заборгованість у розмірі 61 508,11 грн, збитки у розмірі 5 000,00 грн, штраф у сумі 3169,50 грн, 3% річних в розмірі 3396,10 грн, індекс інфляції у сумі 38 716,61 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1676,37 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі в частині солідарного стягнення боргу застосувавши позовну давність щодо позовних вимог до відповідача 2, як поручителя.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права,

Крім того, скаржник зазначив про застосування позовної давності, оскільки протягом шести місяців до нього кредитором не були пред'явлені вимоги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 року № 910/12247/16 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" прийнято до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 року розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2016 року по справі №910/12247/16 залишити без змін а апеляційну скаргу Товариства Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" без задоволення.

Представники відповідачів у судове засідання 14.12.2016 року не з'явились. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема, надсиланням ухвали від 29.11.2016 року на відповідні адреси.

Пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 встановлює, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Згідно з п. 3.9.2. Постанови Пленуму, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, відповідачі не скористалися належними їм процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 14.12.2016 року, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників відповідачів за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2016 року підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" -задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Між позивачем (лізингодавець) та відповідачем 1 (лізингоодержувач) був укладений договір про фінансовий лізинг № 00002705 від 16.02.2011 року. Об'єктом лізингу є транспортний засіб VW Golf Plus VI 1.6 I TDI, рік випуску 2011, шасі № WVWZZZ1KZBW520193, двигун № CAY398721. Вартість об'єкту лізингу 26 334,00 доларів США, авансовий платіж на суму 3 950,10 доларів США.

Об'єкт лізингу було передано лізингоодержувачу за актом прийому-передачі від 28.02.2011 року.

Так, укладений між позивачем та відповідачем 2 договір є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями пар. 1 гл. 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно із ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а п. 3 ч. 2 ст. Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Лізингоодержувач відповідно до положень п. 6.1. загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (надалі - умов), зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) та інших положень контракту.

Лізингові платежі та порядок їх сплати передбачені розділом 6 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі - умови).

Відповідно до п. 6.5. умов щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна не пізніше дати, вказаної у плані відшкодування.

Відповідно до п. 12.6.1. умов, позивач має право в односторонньому порядку припинити дію цього контракту, також серед іншого, у наступному випадку: якщо лізингоодержувач не сплатив один наступний лізинговий внесок у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Відповідно до п. 8.3.1. умов, якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, позивач має право: надіслати лізингоодержувачу першу платіжну вимогу в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту отримання першої вимоги щодо сплати, Позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів із заначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умовами нездійснення оплати контракт підлягає розірванню за п. 12.6.1 контракту. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надіслання другої вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, не зважаючи на положення договору щодо виплати щомісячних лізингових платежів, лізингоодержувач порушував його умови починаючи з березня по жовтень 2014 року, а саме несплатив щомісячних платежів:

- у розмірі 6846,14 грн за березень 2014 року відповідно до рахунку-фактури № 00184462 від 03.03.2014 року належного до сплати відповідно до Графіку покриття витрат не пізніше 15.03.2014 року;

- у розмірі 7340,36 грн за квітень 2014 року відповідно до рахунку-фактури №00191936 від 01.04.2014 року, належного до сплати відповідно до Графіку покриття витрат не пізніше 15.04.2014 року;

- у розмірі 7526,10 грн за травень 2014 року відповідно до рахунку-фактури №00198594 від 05.05.2014 року, належного до сплати відповідно до Графіку покриття витрат не пізніше 15.05.2014 року;

- у розмірі 7660,62 грн за червень 2014 року відповідно до рахунку-фактури №00204455 від 03.06.2014 року, належного до сплати відповідно до Графіку покриття витрат не пізніше 15.06.2014 року;

- у розмірі 7622,19 грн за липень 2014 року відповідно до рахунку-фактури №00211303 від 02.07.2014 року, належного до сплати відповідно до Графіку покриття витрат не пізніше 15.07.2014 року ;

- у розмірі 7955,26 грн за серпень 2014 року відповідно до рахунку-фактури №00217738 від 04.08.2014 року, належного до сплати відповідно до Графіку покриття витрат не пізніше 15.08.2014 року;

- у розмірі 8262,71 грн за вересень 2014 року відповідно до рахунку-фактури №00223812 від 04.09.2014 року, належного до сплати відповідно до Графіку покриття витрат не пізніше 15.09.2014 року;

- у розмірі 8294,73 грн за жовтень 2014 року відповідно до рахунку-фактури №00229924 від 01.10.2014 року, належного до сплати відповідно до Графіку покриття витрат не пізніше 15.10.2014 року.

Позивач в свою чергу направив відповідачу 1 нагадування щодо погашення відповідних платежів: перше - від 04.03.2014 року, від 17.03.2014 року, від 17.07.2014 року, друге - 07.04.2014 року, 04.08.2014 року, третє - 17.04.2014 року, 05.05.2014 року, 19.05.2014 року, 15.08.2014 року, 04.09.2014 року, 17.09.2014 року, 03.10.2014 року. Разом з третім нагадуванням від 03.10.2014 року відповідачу направлено вимогу про сплату заборгованості, повернення об'єкту лізингу та відмову від договору, яке вручене Товариству з обмеженою відповідальністю "Ранголі" 14.10.2014 року відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення.

В даному випадку право лізингодавця на відмову від договору в односторонньому порядку було обґрунтовано умовами п. 12.6 укладеного між сторонами правочину та фактом неналежного виконання відповідачем 1 своїх грошових зобов'язань.

Зокрема, пунктом 12.6.1 Договору передбачено, що Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку припинити дію цього контракту у випадку, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 наступний лізинговий внесок у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищую 30 календарних днів.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Як встановлено судом, лізингоодержувач не виконував зобов'язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за Договором. Керуючись частиною 2 статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» та пунктом 12.6 Договору, лізингодавець повідомив лізингоодержувача про відмову від Договору та припинення його дії і вимагав повернення предмета лізингу, який був повернутий позивачу за актом прийому-передачі до Договору від 15.10.2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, основна заборгованість відповідача 1 перед позивачем за невиконання умов договору становить 61 508,11 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині 61508,11 грн основної заборгованості.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення штрафу у розмірі 4 870,41 грн., 3% річних у розмірі 3 396,10 грн. та інфляційних у розмірі 38 716,61 грн. за неналежне виконання грошового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 1 у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача 1 є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 8.2.2 договору передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються штрафні санкції за вимоги щодо сплати Порше Лізинг Україна (пункт 8.3.1 цього контракту): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо Порше Лізинг Україна вирішить надіслати таку третю вимогу).

Із матеріалів справи вбачається, що у період з 04.03.2014 року по 03.10.2014 року позивачем були направлені ТОВ «Кретком» дванадцять нагадувань про несплату, які останнім належним чином виконані не були.

Позивачем до відповідача 1 були застосовані штрафні санкції за вимоги щодо оплати, однак як правильно встановлено судом першої інстанції відповідно до розрахунків позивачем враховано окрім штрафу ще і розмір пені, який незаявлений у позовних вимогах.

Таким чином, розмір штрафу становить згідно рахунків-фактур № 00187794 від 04.03.2014 року на суму 162,75 грн, № 00190005 від 17.03.2014 року на суму 153,15 грн, № 00195300 від 07.04.2014 року на суму 234,00 грн, № 00196316 від 17.04.2014 року на суму 295,00 грн, № 00197426 від 05.05.2014 року на суму 293,75 грн, № 00202564 від 19.05.2014 року на суму 302,25 грн, № 00215139 від 17.07.2014 року на суму 177,45 грн, № 00216350 від 04.08.2014 року на суму 248,40 грн, № 00221284 від 15.08.2014 року на суму 333,75 грн, № 00222613 від 04.09.2014 року на суму 322,50 грн, № 00227491 від 17.09.2014 року на суму 322,75 грн, № 00232735 від 03.10.2014 року на суму 323,75 грн.

Київський апеляційний господарський суд здійснивши розрахунок штрафу відповідно до рахунків позивача, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині штрафу в сумі 3 169,50 грн.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 3 396,10 грн та інфляційні втрати у сумі 38 716,61 грн, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Київський апеляційний господарський суд перевіривши розрахунок позивача погоджується з ним щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 3 396,10 грн та інфляційні втрати у сумі 38 716,61 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 1 збитків, завданих у зв'язку із припиненням та порушенням умов договору, суд відзначає наступне.

Зокрема, позивачем заявлено до стягнення з відповідачів збитків у розмірі 1 200,00 грн (з урахуванням ПДВ), які були понесені ним у зв'язку зі зберіганням вилученого майна, а також 6 000,00 грн (з урахуванням ПДВ) за надання юридичної допомоги для підготування позовної заяви та представництва інтересів в суді

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст. 614 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) розміру збитків;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

На підтвердження факту понесення збитків внаслідок оплати послуг зберігання вилученого у відповідача 1 об'єкту лізингу позивача долучено до матеріалів справи акт Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосоюз» про надання послуг №639 від 18.12.2014 р. на суму 5 600,00 гр.

В той же час, із вказаних документів неможливо встановити який саме транспортний засіб перебував на зберіганні у Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосоюз», а відтак акт надання послуг №639 від 18.12.2014 року не може бути прийнятий судом в якості належного доказу на підтвердження факту перебування на зберіганні у Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосоюз» саме об'єкту лізингу за договором.

Тобто, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України оплати позивачем послуг зі зберігання автомобілів саме об'єкту лізингу, що свідчить про недоведеність ним факту понесення збитків у розмірі 1 200,00 грн.

Наведені обставини свідчать про недоведеність позивачем наявності витрат у розмірі 1 200,00 грн, а також причинно-наслідкового зв'язку між такими витратами та неправомірними діями відповідача 1, що виключає можливість задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачів збитків.

Щодо збитків позивача, понесених за надання юридичної допомоги для підготування позовної заяви та представництва інтересів в суді, Київський апеляційний господарський суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з приписами п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 30 ГПК); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Зазначені витрати не є збитками в розумінні ст. 224 Господарського кодексу України та ст. 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

З огляду на викладене, відсутні підстави для стягнення з відповідача 1 збитків, понесених за надання юридичної допомоги для підготування позовної заяви та представництва інтересів в суді у розмірі 6 000,00 грн.

Таким чином, Господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків.

Щодо вимог позивача про солідарне стягнення з ТОВ «Креткорм» та ТОВ «Ранголі» заборгованості за договором суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки на підставі п. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України .

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення заборгованості з відповідача 2, суд дійшов висновку, що дія поруки припинилась з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як вбачається з матеріалів справи, у договорі сторони не визначили строку дії цієї поруки, а відтак мають застосовуватися приписи зазначеної статті в тій частині, відповідно до якої порука припиняється у разі, якщо кредитор протягом 6 місяців не пред'явить вимоги до поручителя від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Так, у відповідача 1 виникла заборгованість зі сплати лізингових платежів за період з березня по жовтень 2014 року, а тому строк зобов'язання по оплаті останнього лізингового платежу до закінчення дії договору закінчився 15.10.2014 року.

Таким чином, зважаючи на 6-ти місячний строк, передбачений законом, порука відповідача 2 припинилась 15.04.2015 року, оскільки кредитор не звернувся до поручителя протягом цього часу з вимогою про виконання основного зобов'язання (позовну заяву подано 05.07.2016 року, що підтверджується відміткою канцелярії господарського суду на першому аркуші позовної заяви).

Як зазначив Верховний Суд України від 17.09.2014 року у постановах по справах № 6-6цс14-1, № 6-53цс14, а також в Аналізі про застосування судами законодавства, яке регулює поруку, як вид забезпечення виконання зобов'язання, від 01.02.2015 року, з огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань, застосоване в другому реченні частини четвертої ст. 559 Цивільного кодексу України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти, як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Більш того, строк поруки не вважається строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який установили сторони в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки було пред'явлено претензію і поручитель не виконав указаних у ній вимог, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 року у справі №6-1844цс15.

Таким чином, оскільки ТОВ «Порше Лізинг Україна» протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явило вимоги до поручителя - ТОВ «Ранголі», колегія суддів прийшла до висновку, що порука у відповідача 2 перед позивачем за основним зобов'язанням (договором) є припиненою, а відтак - позовні вимоги до відповідача 2 задоволенню не підлягають.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Кретком» на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» основної заборгованості у розмірі 61 508,11 грн, штрафу у сумі 3169,50 грн, 3% річних в розмірі 3 396,10 грн та, індексу інфляції у сумі 38716,61 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України визначені підстави для скасування чи зміни рішення, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, згідно п. 1 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2016 року по даній справі підлягає частковому скасуванню, в порядку п. 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" - підлягає задоволенню.

Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2016 року у справі №910/12247/16 скасувати в частині задоволення позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" та в частині задоволення позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" про стягнення 5000,00 грн збитків. В частині розподілу судових витрат рішення змінити. Викласти резолютивну частину в наступній редакції.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" (01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, будинок 13-б, офіс 305, ідентифікаційний код: 32556336) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, буд.1В, ЄДРПОУ 35571472) основну заборгованість у розмірі 61 508 (шістдесят одна тисяча п'ятсот вісім) грн. 11 коп., штраф у сумі 3169 (три тисячі сто шістдесят дев'ять) грн. 50 коп., 3% річних в розмірі 3 396 (три тисячі триста дев'яносто шість) грн. 10 коп., індекс інфляції у сумі 38716 (тридцять вісім тисяч сімсот шістнадцять) грн. 61 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1601 (одна тисяча шістсот одна) грн. 71 коп.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, буд.1В, ЄДРПОУ 35571472) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" (08324, Київська обл., Бориспільський район, село Гора, вул. Центральна, будинок 21, офіс 10, ідентифікаційний код: 35866777) витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги у розмірі 1845 (одну тисячу вісімсот сорок п'ять) грн 00 коп.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №910/12247/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич