Постанова

від 21.12.2016 по справі 918/948/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2016 р. Справа № 918/948/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Розізнана І.В. ,

судді Олексюк Г.Є.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 - прокурор;

ОСОБА_2 освіти і науки України - не з`явився

відповідача 1 - ОСОБА_3, директор;

відповідача 2 - ОСОБА_4, директор.

Розглянувши апеляційну скаргу - Заступника прокурора Рівненської області на рішення господарського суду Рівненської області від "31" жовтня 2016 р. у справі № 918/948/16 (суддя Войтюк В.Р.)

за позовом: Заступника керівника Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ОСОБА_2 освіти і науки України

до відповідача 1: Вищого професійного училища №25 смт. Демидівка

до відповідача 2: Малого підприємства "Співдружність"

про визнання недійсним договору про співпрацю та зобов'язання звільнити займану земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 31.10.2016 у справі № 918/948/16 (суддя Войтюк В.Р.) у позові Заступника керівника Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ОСОБА_2 освіти і науки України до Вищого професійного училища №25 смт. Демидівка до Малого підприємства "Співдружність" визнання недійсним договору про співпрацю та зобов'язання звільнити займану земельну ділянку, відмовлено.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що матеріали справи не містять доказів передання МП "Співдружність" земельної ділянки у володіння і користування. Більше того умови спірного договору містять саме положення про надання земельної ділянки, а не передання в користування, відтак аналіз правовідносин сторін договору свідчить про ведення ними саме спільної діяльності. Разом з тим, саме ВПУ №25 надано земельну ділянку в постійне користування, тобто навчальний заклад має відповідні права на володіння та користування земельною ділянкою, а оскільки передання (відчуження) права володіння та користування в даному випадку не відбулося, матеріали справи не містять доказів що свідчать про перевищення директором ВПУ №25 повноважень при укладенні спірного договору, суд не вбачає підстав для визнання договору недійсним згідно ч. 2 ст. 203 ЦК України. Відтак і позовна вимога про зобов'язання Малого підприємства "Співдружність" звільнити займану ним земельну ділянку площею 95 га, яку він займає на підставі договору від 13 грудня 2013 року суд не підлягає до задоволення, слід зазначити, що позивачем взагалі не надано доказів зайняття МП "Співдружність" земельної ділянки площею 95 га, матеріали справи не містять доказів передання такої земельної ділянки МП "Співдружність".

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач - Заступника керівника Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ОСОБА_2 освіти і науки України звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 31.10.2016 у справі № 918/948/16 та прийняти нове, яким задовольнити повністю позов заступника керівника Дубенської місцевої прокуратури.

Вважає, що дане рішення суду прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до того, що судом першої інстанції однобічно та не повно досліджено обставини, що мають значення для справи. Зокрема відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов хибного висновку про те, що спірний договір про співпрацю №5 від 13.12.2013 є саме договором про спільну діяльність, який укладено у відповідності до вимог чинного законодавства, а земельна ділянка навчального закладу згідно даного договору підприємству у користуванні не передавалась. Скаржник переконаний, що зі змісту спірного договору вбачається, що ВПУ№25 вчинено удаваний правочин, оскільки училищем фактично передало МП «Співдружність» у платне користування земельну ділянку, при цьому не уклавши договору оренди земельної ділянки у відповідності до вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі». Те що спірний договір є удаваним правочином підтверджується наступним: договором чітко передбачено передачу ВПУ №25 належної йому земельної ділянки сільськогосподарського призначення для МП «Співдружність», визначено її площу, мету для якої вона надається у користування ( ведення товарного сільськогосподарського виробництва), строк користування, розмір плати за користування земельною ділянкою; умовами договору визначено зобов'язання ВПУ №25 не втручатись у виробничу діяльність МП «Співдружність» і не створювати йому будь-яких перешкод при виконанні умов цього договору; МП «Співдружність» зобов'язується не допускати погіршення екологічного стану й родючості земельної ділянки; договір ґрунтується на використанні корисних властивостей землі, оскільки ведення сільськогосподарського виробництва може здійснюватись лише на земельній ділянці, земля є основним предметом цього договору; фактичним власником вирощеної продукції є МП «Співдружність»; МП «Співдружність» зобов'язане щорічно проводити розрахунки з ВПУ №25 за використання землі у розмірі 5% від вартості землі, що використовується за кожен рік співпраці.

Крім того, скаржник вважає, що земельна ділянка яка перебуває у ВПУ №25 на праві постійного користування не може бути об'єктом будь-яких правочинів, у тому числі договору про співпрацю. Навіть договір оренди вказаної земельної ділянки не може бути укладено до припинення права постійного користування ВПУ №25 (ч.5 ст. 116 ЗК України)

Скаржник зазначає, що всупереч вимогам передбачених Постановою КМ України №296 від 11.04.2012 якою затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, ВПУ №25 жодних передбачених згаданою вище постановою дій щодо погодження укладення спірного договору не здійснено.

Також вважає, що використання земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка надана ВПУ№25 для ведення учбового господарства (згідно цільового призначення, вказаного в державному акті на право постійного користування земельною ділянкою) порушує визначений ст.ст. 22, 96 Земельного кодексу України принцип цільового використання землі.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України, ст.ст. 16, 203, 215, 216, 235 1130, 1131, 1134 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 4, 9, 22, ч.1 ст.92, ст. 93, ч.1 ст. 95, ст. 96, ч.2 ч.5 ст. 116 Земельного кодексу України, п.64.6 ст. 64 Податкового кодексу України, ст.ст. 1, 4, 15 Закону України «Про оренду землі», ст. 8 Закону України «Про професійно-технічну освіту», ст. 1, 4, п.п. «л» п.18 ч.2 ст.5, п.20 ч.1 ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності».

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 07.12.2016 о 10:00 год.

07.12.2016 на адресу суду від Вищого професійного училища №25 надійшов відзив в якому відповідач 1 зазначає, що жодного нецільового використання земельної ділянки в даному випадку не має і не може мати, адже цільове призначення земельної ділянки - «учбове господарство», а тому саме для досягнення цієї мети і укладений спірний договір. Просить суд залишити рішення господарського суду Рівненської області від 31.10.2016 у справі №918/948/16 без змін, а апеляційну скаргу заступника прокурора Рівненської області від 11.11.2016 без задоволення.

07.12.2016 на адресу суду від Малого підприємства «Співдружність» надійшов відзив в якому відповідач просить суд залишити рішення господарського суду Рівненської області від 31.10.2016 у справі №918/948/16 без змін, а апеляційну скаргу заступника прокурора Рівненської області від 11.11.2016 без задоволення.

Прокурор в судовому засіданні 07.12.2016 підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому просить його скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні 07.12.2016 апеляційну скаргу заперечив в повному обсязі з підстав викладених у відзиві, вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим, просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні 07.12.2016 апеляційну скаргу заперечив в повному обсязі з підстав викладених у відзиві, вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим, просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 розгляд справи відкладено на 21.12.2016.

16.12.2016 на адресу суду від Вищого професійного училища №25 на виконання ухвали суду від 07.12.2016 надійшли для долучення до матеріалів справи належним чином завірені копії виписок Управління державної казначейської служби України у Демидівському районі Рівненської області про надходження коштів до ВПУ№25, наказів директора ВПУ№25, договорів про надання робочих місць для проходження стажування майстрами виробничого навчання ВПУ№25, плану-графіка проходження учнями виробничого навчання у МП «Співдружність».

16.12.2016 засобами електронного зв'язку на адресу суду від позивача ОСОБА_2 освіти і науки України надійшли пояснення в яких ОСОБА_2 апеляційну скаргу заступника прокурора Рівненської області підтримує повністю, вважає її обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам законодавства та просить суд апеляційну скаргу на рішення господарського суду Рівненської області від 31.10.2016 у справі №918/948/16 задовольнити в повному обсязі.

21.12.2016 на адресу суду від МП «Співдружність» на виконання ухвали суду від 07.12.2016 надійшли для долучення до матеріалів справи платіжні доручення на оплату за користування землею.

Прокурор в судовому засіданні 21.12.2016 підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому просить його скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні 21.12.2016 апеляційну скаргу заперечив в повному обсязі з підстав викладених у відзиві, вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим, просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні 21.12.2016 апеляційну скаргу заперечив в повному обсязі з підстав викладених у відзиві, вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим, просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні 07.12.2016, 21.12.2016 обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області задоволити частково, рішення господарського суду Рівненської області від 31.10.2016 у справі № 918/948/16 слід скасувати, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи , пунктом 1.1 статуту Вищого професійного училища №25 смт Демидівка, затвердженого Наказом ОСОБА_2 освіти і науки України від 03.06.2014 №675, вище професійне училище є підпорядкованим ОСОБА_2 освіти і науки України державним професійно-технічним навчальним закладом третього атестаційного рівня, що здійснює підготовку робітників високого рівня кваліфікації з технологічно складних, наукоємних професій та спеціальностей або робітників, діяльність яких пов'язана зі складною організацією праці, з числа випускників загальноосвітніх навчальних закладів (а.с. 35-46).

Пунктом 1.6 статуту передбачено, що ОСОБА_2 освіти і науки, Управління освіти Рівненської обласної адміністрації здійснюють контроль за дотримання вимог статуту та приймають відповідні рішення в разі їх порушення.

Згідно пункту 1.8 статуту Вище професійне училище №25 смт Демидівка є правонаступником професійно-технічного училища №25 смт Демидівка, яке реорганізоване Наказом ОСОБА_2 освіти і науки від 07.05.2001 №371 «Про реорганізацію ПТУ №25 смт Демидівки Рівненської області у вище професійне училище».

Відповідно до п.6.1 статуту управління вищим професійним училищем здійснюється ОСОБА_2 освіти і науки та структурним підрозділом з питань професійно-технічної освіти, створеним Рівненською обласною державною адміністрацією, відповідно до їх повноважень, визначених законодавством України та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 7.10 статуту передбачено, що об'єкти права власності: навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, житло, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно вищого професійного училища є державною власністю, що закріплене ОСОБА_2 освіти і науки за вищим професійним училищем і перебуває в оперативному управлінні вищого професійного училища. Функції управління майном, закріпленим за вищим професійним училищем, контроль за ефективністю його використання і збереження здійснює ОСОБА_2 освіти і науки.

Згідно п. 7.11 статуту вище професійне училище несе відповідальність перед ОСОБА_2 освіти і науки за збереження та використання за призначенням закріпленого за ним майна.

Відповідно до ОСОБА_4 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Вище професійне училище №25 смт Демидівка є державною організацією (установа, заклад), засновником якого є ОСОБА_2 освіти і науки України, види діяльності: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, вирощування овочів і баштанних культур коренеплодів і бульбоплодів, інші спеціалізовані будівельні роботи, професійно-технічна освіта(основний), забір, очищення та постачання води (а.с. 48-52).

Як вбачається з Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії І-РВ № 001749 Демидівське професійно-технічне училище №25 смт Демидівка (правонаступник - Вище професійне училище №25 смт Демидівка) на підставі рішення Млинівської районної ради народних депутатів від 06.09.1992 № 254 є постійним користувачем земельної ділянки площею 101,65 га, що розташована в межах території Рогізненської сільської ради, Демидівського району, Рівненської області, цільове призначення якої - ведення учбового господарства(а.с.58-61).

Відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у Демидівському районі Рівненської області (лист вих. № 03-13/35 від 19.01.2016), за Вищим професійним училищем №25 обліковуються в постійному користуванні на території Рогізненської сільської ради за межами населеного пункту: земельна ділянка загальною площею 101,5 га, в тому числі: 95,0 га ріллі (грошова оцінка 4122126 грн.); 4,0 га пасовищ (грошова оцінка - 34344 грн.); 0,5 га під господарськими шляхами (грошова оцінка - 18754 грн.); 1,0 га відкритих земель та 1,0 га інших с/г земель (грошова оцінка не проведена). Категорія земель = землі сільськогосподарського призначення (а.с. 64).

13.12.2013 між Малим підприємством «Співдружність» (відповідач 2) та Вищим професійним училищем №25 смт Демидівка (відповідач 1) було укладено договір №5 про співпрацю. За умовами якого відповідач 1 надає земельну ділянку сільськогосподарського призначення для спільного ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 95 гектарів за інтенсивними технологіями (а.с.34).

За результатами вивчення вищевказаного договору Дубенська місцева прокуратура дійшла висновку, що Мале підприємство «Співдружність» незаконно користується зазначеною земельною ділянкою, чим порушуються вимоги земельного законодавства та інтереси держави, що є підставою для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору про співпрацю та зобов'язання звільнити займану земельну ділянку.

Свої позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що договір про співпрацю №5 від 13.12.2013 був укладений особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності та з метою приховання фактичного надання Малому підприємству «Співдружність» в оренду земельної ділянки.

Як вбачається із предмету вказаного договору, спільна господарська діяльність відповідача 1 і відповідача 2 полягає у тому що Мале підприємство «Співдружність» як власною сільськогосподарською технікою, так і належною навчальному закладу, буде здійснювати ведення товарного сільськогосподарського виробництва на земельній ділянці, що належить навчальному закладу, а Вище професійне училище №25 смт Демидівка надає земельну ділянку сільськогосподарського призначення для спільного ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 95 гектарів за інтенсивними технологіями. Результати даної співпраці розглядатимуться в майбутньому як основа для заключення угоди про утворення навчально-виробничого комплексу (розділ «умови договору» договору №5 про співпрацю).

Згідно договору відповідач 2 зобов'язався: протягом дії договору не змінювати цільове призначення земельної ділянки; не допускати погіршення екологічного стану й родючості земельної ділянки; не перешкоджати проведення уроків виробничого навчання учнів; надавати можливість майстрам виробничого навчання проходити стажування на сільськогосподарській техніці.

В свою чергу відповідач 1 зобов'язався не втручатися у виробничу діяльність Малого підприємства «Співдружність» і не створювати йому будь-яких перешкод при виконанні умов цього договору; проводити виробниче навчання учнів під керівництвом майстрів виробничого навчання на сільськогосподарській техніці даного підприємства; сприяти належному режиму експлуатації та обслуговування сільськогосподарської техніки Малого підприємства «Співдружність» та виключити можливість доступу до неї некомпетентних осіб; використовувати власну сільськогосподарську техніку для виконання необхідних об'ємів робіт.

Додатком №2 до договору №5 від 13.12.2016 сторони передбачили, що відповідач 2 виплачує відповідачу 2 - 5% вартості землі площею 95 га у розмірі 129566 грн. (а.с.30)

Відповідно до розділу «строк дії договору» договору №5 про співпрацю, він вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами. Договір складено терміном на 5 років.

Розділом «Порядок розподілу результатів співпраці» договору про співпрацю №5 передбачено, що прибуток, одержаний у результаті спільної діяльності сторін, за цим договором розподіляється між сторонами договору у такому співвідношенні: Мале підприємство «Співдружність» залишає за собою право розпоряджатися вирощеною продукцією, що є результатом спільного ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом реалізації по цінах, що складаються на ринку на даний момент. Крім того дане підприємство зобов'язане провести розрахунки за використання землі навчального закладу у розмірі, розрахунок якого наведено в додатку 1 до 24 грудня кожного року співпраці.

Договір №5 про співпрацю від 13.12.2013 підписано представниками МП «Співдружність» та Вищого професійного училища №25 та скріплено печатками підприємства та навчального закладу.

Колегія суддів, проаналізувавши норми законодавства, дослідивши всі обставини справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, становила, що договір про співпрацю №5 від 13.12.2013 є удаваним правочином, оскільки за своєю суттю є договором оренди землі та містить ознаки такого договору.

Відповідно до ч. 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом положень ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

За приписами п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статей 626, 627 Цивільного кодексу України).

Так, згідно ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Згідно з ч.2 ст. 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Відповідно до ст. 1132 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Згідно з ч. 1 ст. 1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі, грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Колегією суддів, проаналізовано зміст оспорюваного договору №5 про співпрацю та документи на його виконання та встановлено, що умови вказаного договору не містять ні мети спільної діяльності, ні жодного посилання на зобов'язання сторін, спрямованих на досягнення спільної мети цієї діяльності. Також, умовами договору та первинними документами на виконання цього договору не підтверджується наявність спільної мети сторін на спільний обробіток земельної ділянки, об'єднання зусиль та певних внесків сторін для досягнення певних господарських цілей, наведених в предмету договору, кінцевої мети та діяльності сторін в досягненні результату співпраці, внаслідок якого сторони отримують прибуток від спільної діяльності, що підлягає розподілу відповідно до умов договору, розмір його та пропорційні частки, право спільної власності на плоди, продукцію, доходи від ведення спільної власності.

Таким чином, дослідження умов договору №5 про співпрацю дає підстави вважати, що основною його ознакою є платне володіння та користування МП «Співдружність» протягом певного строку земельною ділянкою.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що фактично зобов'язання Вищого професійного училища №25 смт Демидівка відповідно до договору №5 про співпрацю, полягають в наступному:

- по-перше, надати МП «Співдружність» земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 95 га., з метою виконання умов договору №5 про співпрацю від 13.12.2013;

- по-друге, не втручатися у виробничу діяльність МП «Співдружність» і не створювати йому будь-яких перешкод при виконанні умов цього договору.

В свою чергу, зобов'язання Малого підприємства «Співдружність» полягають:

- в тому, щоб не змінювати цільове призначення земельної ділянки, не допускати погіршення екологічного стану й родючості земельної ділянки;

- в здійсненні розрахунків за використання землі Вищого професійного училища №25 смт Демидівка, що підтверджується умовами розділу «Порядок розподілу результатів співпраці» договору №5 про співпрацю та платіжними дорученнями, долученими до матеріалів справи (а.с. 224-228).

Саме такі правовідносини підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами, зокрема: договором №5 про співпрацю від 13.12.2013; додатками №1 і №2 до договору №5 про співпрацю; додатковою угодою №1 від 13.01.2014; додатковою угодою №2 від 01.04.2016; платіжними дорученнями про плату за користування землею згідно договору №5 від 13.12.2013.

Вищезазначене свідчить про те, що Мале підприємство «Співдружність» фактично користується та володіє, експлуатує земельну ділянку площею 95 га., за рахунок власної та начального закладу техніки, інвенторя, робочої сили та сплачує за її експлуатацію та користування Вищому професійному училищу №25 смт Демидівка. При цьому, колегією суддів встановлено, що договором №5 про співпрацю від 13.12.2013, фактично відповідач 1 передав відповідачу 2 для експлуатації земельну ділянку строком на 5 років надавши останньому доступ до землі та право використовувати цю земельну ділянку для комерційної діяльності на умовах строковості та платності, що є елементом правовідносин оренди землі.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що виходячи з положень спірного договору №5 про співпрацю, що регулюють в тому числі предмет договору, права та обов'язки сторін, вказаний договір є договором оренди землі, укладення якого регулюється Законом України «Про оренду землі» та Земельним кодексом України.

Окрім того, докази щодо використання земельної ділянки в начально-виробничому процесі, які надані відповідачами на виконання вимог ухвали суду від 07.12.2016, а саме належним чином завірені копії виписок Управління державної казначейської служби України у Демидівському районі Рівненської області про надходження коштів до ВПУ№25, наказів директора ВПУ№25, договорів про надання робочих місць для проходження стажування майстрами виробничого навчання ВПУ№25, плану-графіка проходження учнями виробничого навчання у МП «Співдружність» та платіжні доручення на оплату за користування землею, не спростовують факту укладання удаваного правочину, яким фактично училище передало МП «Співдружність» у платне користування земельну ділянку, тобто уклало договір оренди земельної ділянки.

Тобто, укладаючи договір №5 про співпрацю, Вище професійне училище №25 смт Демидівка та Мале підприємство «Співдружність» мали намір приховати правовідносини оренди землі.

Колегія суддів вказує на те, що відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Згідно з ч. 2 ст. 235 ЦК України, якщо буде установлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадку та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України унормовано, що недодержання в момент вчинення правочину стороною, сторонами, вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 вказаного Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним.

За частиною 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Удаваний правочин як неправомірний може бути визнаний недійсним на підставі ч.1 ст.215, ч.3 ст.203 ЦК України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.

Обов'язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було оформлено.

Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним в матеріалах справи доказам, колегією суддів встановлено, що оспорюваний договір є удаваним правочином, оскільки за своєю суттю є договором оренди землі та містить ознаки такого договору.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди, строк дії договору оренди, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, умови збереження стану об'єкта оренди, умови і строки передачі земельної ділянки орендарю, умови повернення земельної ділянки орендодавцеві, існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини, відповідальність сторін, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Водночас колегія суддів встановила, що спірний договір не містить всіх істотних умов, що передбачені ст. 15 Закону України "Про оренду землі". Також встановлено і те, що укладаючи договір, сторонами не було дотримано порядку передачі земельної ділянки у тимчасове користування, передбаченого приписами ст. 123 ЗК України.

У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. №9 зазначено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст.235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Аналогічні правова позиція у п. 3.11 постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними"(із змінами).

Згідно із ст.ст. 1, 8 Конституції України зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст.92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Згідно ст. 95 ЗК України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі (п."а" ч.1).

Право самостійного господарювання на землі означає, що землекористувачі мають право без втручання інших осіб використовувати земельні ділянки в межах їх цільового призначення.

Суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Так, власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками, а постійні користувачі такої можливості позбавлені.

Отже, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, у тому числі щодо надання її в оренду. При цьому земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Згідно з ч.4 ст.4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Позивач повноваженнями на надання земельної ділянки в оренду не наділений, оскільки остання належить йому на праві постійного користування, яке передбачає лише повноваження на володіння і користування земельною ділянкою.

Оспорюваний договір також не відповідає ч.2 ст.16 Закону України "Про оренду землі", якою визначено порядок укладення договору оренди землі (зокрема, укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону). Відповідні рішення не приймалися, аукціон не проводився.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що Вище професійне училище №25 смт Демидівка є державним професійно-технічним навчальним закладом із 100-відсотковою часткою державного майна, засноване на державній власності і підпорядковане ОСОБА_2 освіти і науки України і є підзвітним йому, що, в свою чергу, свідчить про специфіку регулювання його господарської діяльності, яка здійснюється, зокрема, і Законом України "Про управління об'єктами державної власності"(із змінами та доповненнями) .

Згідно зі ст.1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

В силу положень ст. 4 цього Закону суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління).

Відповідно до п. 20 ч.1 ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань погоджують підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери їх управління, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких він здійснює, договори про спільну діяльність , договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них та контролюють виконання умов цих договорів.

Згідно з пп. "л" п.18 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296 затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (далі - Порядок), який визначає механізм і процедуру укладення такими підприємствами договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Відповідно до приписів пунктів 2, 3 зазначеного Порядку суб'єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить (далі - орган управління), звернення щодо погодження укладення договору разом з відповідним пакетом документів, а орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб'єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін'юстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України, до якого додаються: звернення суб'єкта господарювання до органу управління щодо погодження укладення договору разом з документами, що передбачені підпунктами 2 - 6 пункту 2 цього Порядку, а також погоджений органом управління проект договору; висновок органу управління щодо відсутності встановлених законодавством заборон та обмежень на використання майна суб'єкта господарювання, якщо таке використання передбачається договором; висновок органу управління про відповідність галузевим концепціям і програмам розвитку пропозицій суб'єкта господарювання, який планує укласти договір.

В подальшому, відповідно до пунктів 4, 5 Порядку орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абзацах четвертому - шостому пункту 3 цього Порядку. У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення суб'єктом господарювання відповідно до вимог законодавства.

Отже, встановлення зазначеними законодавчими приписами особливого порядку укладення певних видів господарських договорів з державними установами, свідчить про відповідний обов'язок сторін бути обізнаним з його положеннями та неухильно його дотримуватися.

Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією прокурора, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження дотримання всіх необхідних визначених Порядком процедур, необхідних для укладення договору про спільну діяльність із державним підприємством, зокрема, погодження Кабінету Міністрів України, що в силу вимог зазначеного вище Порядку, є обов'язковим.

У відповідності до ч. 2 ст. 141 ГК України управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти.

Крім того, з пояснень №9.1-10 від 16.12.2016 департаменту правового забезпечення ОСОБА_2 освіти та науки України, наданих суду, вбачається, що у ОСОБА_2 апеляційну скаргу заступника прокурора Рівненської області підтримує повністю, вважає її обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам законодавства (а.с. 220-221).

Матеріалами справи підтверджується, що спірний договір укладений з порушенням вимог встановлених Порядком укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого поставою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №296, оскільки відповідачами не доведено та не підтверджено належними доказами, в розумінні ст.ст. 33-34 ГПК України, вчинення відповідних дії, які передбачені зазначеним вище Порядком, зокрема його погодження.

Положеннями ст. 181 ЦК України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, земельна ділянка, яка була закріплена за Вищим професійним училищем №25 смт Демидівка у відповідності до акту постійного користування земельною ділянкою, є складовою частиною визначення «майна» в розумінні ч. 1 ст. 3 Закон України «Про управління об'єктами державної власності» .

На необхідність включення в визначення «майна», закріпленого частиною 1 статті 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» й земельної ділянки вказує також той факт, що Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого поставою Кабінету Міністрів України, прийнятий на виконання даного закону, передбачає аналіз центральним органом виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, інформації про земельні ділянки, які передбачається використовувати за договором про спільну діяльність .

Відтак, колегія суддів дійшла висновку про те, що укладення договору №5 про співпрацю, а також розподілу результатів співпраці як встановлено з аналізу даного договору у визначених пропорціях (ВПК №25 - 0%, МП «Співдружність) - 100%) суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки вчинене за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Крім того, колегія суддів не погоджується з твердженням МП «Співдружність» у відзиві на позовну заяву, що договором про спільну діяльність з обробітку частини земельної ділянки ВПУ №25 ніяким чином не були порушені права ОСОБА_2 освіти і науки України, адже, його діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та жодного відношення до земельних питань, доводи про які наведені в позові прокурора, ОСОБА_2 не має, враховуючи наступне.

З матеріалів справи та з положень п.1.1., п.7.10 Статуту Вищого професійного училища №25 смт Демидівка вбачається, що відповідач 1 є державним професійно-технічним навчальним закладом з підпорядкуванням ОСОБА_2 освіти і науки України, об'єкти права власності: навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, житло, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно вищого професійного училища є державною власністю, що закріплене ОСОБА_2 освіти і науки за вищим професійним училищем і перебуває в оперативному управлінні вищого професійного училища, функції управління майном, закріпленим за вищим професійним училищем, контроль за ефективністю його використання і збереження здійснює ОСОБА_2 освіти і науки, а тому колегія суддів вважає що право ОСОБА_2 освіти і науки порушено та необхідно для вирішення спору застосувати Постанову Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 року №296, якою затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Отже, зі змісту оспорюваного договору випливає, що позивач фактично передав земельну ділянку державної форми власності, якою не мав права розпоряджатися.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у ст. 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи з положень ст. 215 ЦК України та згідно з п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Як зазначалось вище, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності на укладення договору. Разом з тим, з огляду на специфіку законодавчого регулювання процедури укладення договорів про спільну діяльність державними підприємствами, предметом яких є використання держаного майна, такі підприємства не мають право без спеціального погодження (дозволу) Кабінету Міністрів України здійснювати укладення відповідних договорів.

З огляду на той факт, що відповідачем 1 не було дотримано спеціальної процедури укладення договору про спільну діяльність, а саме не отримано погодження Кабінету Міністрів України на укладення оскаржуваного договору, у останнього були відсутні правові підстави для передання в користування відповідача 2 державного майна, а відтак і відсутній повний обсяг цивільної дієздатності на таке укладення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуваний договір укладений з порушенням норм чинного законодавства, Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого поставою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №296, а тому підлягає визнанню недійсним.

Щодо позовних вимог прокурора про зобов'язання Малого підприємства «Співдружність» звільнити займану ним земельну ділянку площею 95 га, яку воно займає на підставі договору від 13.12.2013, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів встановила, що у даному випадку прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження перебування земельної ділянки державної форми власності площею 95 га саме у користуванні відповідача 2, не надано акт приймання-передачі, акт обстеження земельної ділянки, будь-яких інших доказів передачі земельної ділянки та її використання Малим підприємством «Співдружність» в господарській діяльності, у зв'язку з чим вимога в цій частині задоволенню не підлягає.

Враховуюче викладене, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга заступника прокурора Рівненської області підлягає задоволенню частково, а рішення господарського суду Рівненської області від 31.10.2016 у справі № 918/948/16 підлягає скасуванню частково, у зв'язку з невірним висновком місцевого господарського суду щодо відмови у задоволені позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору №5 про співпрацю від 13.12.2013, укладеного між Вищим професійним училищем №25 смт Демидівка та Малим підприємством «Співдружність». В частині зобов'язання Малого підприємства «Співдружність» звільнити займану ним земельну ділянку площею 95 га, яку воно займає на підставі договору від 13.12.2013, відмовити.

Згідно з ст. 49 ГПК України стороною понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати по сплаті судового збору, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до вимог ст. 49 ГПК України, покладається судом на відповідачів пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103,104,105 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Рівненської області на рішення господарського суду Рівненської області від 31 жовтня 2016 року у справі №918/948/16 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Рівненської області від 31.10.2016 у справі №918/948/16 скасувати, прийняти нове.

«Позов заступника керівника Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ОСОБА_2 освіти і науки України задовольнити частково.

Визнати недійсним договір №5 від 13.12.2013 про співпрацю, укладений між Вищим професійним училищем №25 смт. Демидівка (вул. Миру, смт. Демидівка, Рівненська область, 35200, код ЄДРПОУ 02547027) та Малим підприємством "Співдружність" (вул. Набережна, 5 с.Тарасове, Луцький район, Волинська область, код ЄДРПОУ 13345031).

В решті позову відмовити.

Стягнути з Державного навчального закладу "Вище професійне училище №25" (вул. Миру, смт. Демидівка, Рівненська область, 35200, код ЄДРПОУ 02547027) на користь Дубенської місцевої прокуратури (р/р 35214079015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, Банк-Державна казначейська служба України, м.Київ, КЕКВ-2800) судовий збір в сумі 689,00 за подачу позовної заяви.

Стягнути з Малого підприємства "Співдружність" (вул. Набережна, 5 с.Тарасове, Луцький район, Волинська область, код ЄДРПОУ 13345031) на користь Дубенської місцевої прокуратури (р/р 35214079015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, Банк-Державна казначейська служба України, м.Київ, КЕКВ-2800) судовий збір в сумі 689,00 грн. за подачу позовної заяви.»

Стягнути з Державного навчального закладу "Вище професійне училище №25" (вул. Миру, смт. Демидівка, Рівненська область, 35200, код ЄДРПОУ 02547027) на користь Дубенської місцевої прокуратури (р/р 35214079015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, Банк-Державна казначейська служба України, м.Київ, КЕКВ-2800) судовий збір в сумі 757,90 за подачу апеляційної скарги.

Стягнути Малого підприємства "Співдружність" (вул. Набережна, 5 с.Тарасове, Луцький район, Волинська область, код ЄДРПОУ 13345031) на користь Дубенської місцевої прокуратури (р/р 35214079015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, Банк-Державна казначейська служба України, м.Київ, КЕКВ-2800) судовий збір в сумі 757,90 грн. за подачу апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду Рівненської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в

касаційному порядку

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Олексюк Г.Є.