Рішення

від 22.12.2016 по справі 902/1055/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 грудня 2016 р. Справа № 902/1055/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до : Вінницької обласної дитячо-юнацької спортивної школи "Колос", м. Вінниця

про стягнення 7 764,76 грн

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

За участю представників:

відповідача: ОСОБА_1, довіреність № 01-11-148 від 21.12.2016 р., паспорт серії СМ № 874987 виданий Ленінським ВМ ВМВ УМВС України у Вінницькій області 22.09.2006 р.

ОСОБА_2, довіреність № 01-11-149 від 21.12.2016 р., паспорт серії АА № 952140 виданий Томашпільським РВ УМВС України у Вінницькій області 13.08.1999 р.

ОСОБА_3, директор, паспорт серії АА № 218938 виданий Немирівським РВ УМВС України у Вінницькій області 12.05.1996 р.

позивача не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подано позов до Вінницької обласної дитячо - юнацької спортивної школи про стягнення 7 764,76 грн заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 932/14-ТЕ-1 від 20.01.2014 р., з яких 2 168,53 грн пені, 5 074,84 грн інфляційних втрат та 521,39 грн - 3 % річних.

Ухвалою суду від 09.12.2016 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1055/16 та призначено до розгляду на 22.12.2016 р.

22.12.2016 р. до суду надійшов відзив відповідача в якому останній не визнає позов в повному обсязі та просить зменшити розмір нарахованої пені посилаючись на те, що відповідач є неприбутковою організацією та просить суд рекомендувати позивачу укласти договір про реструктуризацію нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних.

Позивач в судове засідання не з'явився, витребуваних доказів не подав, причин неявки та неподання доказів не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання останній повідомлявся належним чином - ухвалою від 09.12.2016 р. надісланою рекомендованою кореспонденцією, факт отримання якої позивачем підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0160125655103.

При цьому суд констатує, що позивачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення позивача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, позивач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

20.01.2014 р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (Продавець) та Вінницькою обласною дитячо-юнацькою спортивною школою "Колос" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 932/14-ТЕ-1 (а.с.10-15, т.1).

За умовами Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2014 році природний газ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах даного Договору. Газ, що продається за даним Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо - комерційної діяльності) (п.п.1.1, 1.2 Договору).

Сторони домовились, що Продавець передає Покупцеві з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р. газ обсягом до 24 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів. Обсяги газу , що планується передати за Договором , можуть змінюватись Сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку (п.п.2.1, 2.1.1 Договору).

Пунктами 5.1, 5.2 Договору сторони погодили, що ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ). При цьому ціна за 1 000 куб.м. газу становить з ПДВ 1 309,20 грн.

Відповідно до п.6.1 Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За умовами договору сторони погоджуються, що при перерахуванні коштів в призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим. Кошти, які надійшли від Покупця будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим Договором (п.6.3 Договору).

Додатковою угодою № 1 від 28.04.2014 р. (а.с.16, т.1) сторони виклали пункт 1.2 статті 1 "Предмет договору" у наступній редакції: "Газ, що продається за цим договором, використовується цим Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням".

Як вбачається з матеріалів справи, за період з січня по березень 2014 року позивач на умовах Договору купівлі-продажу природного газу № 932/14-ТЕ-1 від 20.01.2014 р. передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 21 751,07 грн, що стверджується обопільнопідписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу (а.с. 19-21, т.1).

Із наданих сторонами документів вбачається, що відповідач протягом всього періоду отримання природного газу на умовах Договору купівлі-продажу № 932/14-ТЕ-1 від 20.01.2014 р. здійснював платежі з простроченням строків сплати, а саме сплативши 6 419,00 грн 30.12.2014 р. та змінивши призначення платежів відповідно до листів від 31.12.2014 р. на суму 15 332,06 грн.

З огляду на те, що відповідач невчасно здійснював розрахунки за отриманий природний газ, позивачем заявлено до стягнення 2 168,53 грн пені (за період з 15.02.2014 р. по 14.08.2014 р., з 15.03.2014 р. по 14.09.2014 р., з 15.04.2014 р. по 14.10.2014 р.), 5 074,84 грн інфляційних втрат (за період з лютого 2014 р. по грудень 2014 р., з березня 2014 р. по грудень 2014 р., з квітня 2014 р. по грудень 2014 р.) та 521,39 грн - 3 % річних (за період з 15.02.2014 р. по 31.12.2014 р., з 15.03.2014 р. по 31.12.2014 р., з 15.04.2014 р. по 31.12.2014 р.).

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення між сторонами Договору купівлі-продажу природного газу № 932/14-ТЕ-1 від 20.01.2014 р. між сторонами виникли зобов'язання, які мають правову природу договору купівлі-продажу.

Згідно ст.655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось судом вище, за умовами пункту 6.1 Договору № 932/14-ТЕ-1 від 20.01.2014 р., остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця (включно), наступного за місяцем поставки газу .

Тобто, починаючи з 14 числа місяця, наступного за розрахунковим відповідач вважається тами що прострочив сплату за отриманий природний газ на умовах Договору по позову та є боржником.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3,4 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею ) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Розділом 7 Договору сторони передбачили відповідальність за неналежне виконання зобов'язань.

Зокрема, пунктом 7.2 сторони передбачили, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1. Договору він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ , що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми , якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги викладене, а також те, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення боржника по сплаті отриманого природного газу суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та нормам чинного законодавства.

Провівши перевірку наданого позивачем розрахунку судом виявлено ряд помилок, які спричинені невірним визначенням кінцевої суми за вказаними вимогами по певним періодам, що спричинено помилками у визначенні суми заборгованості у розрахунку (значення, які не відповідають актам приймання-передачі природного газу).

Зокрема в актах приймання-передачі природного газу за січень, лютий та березень 2014 року вказано 7 061,84 грн, 8 270,22 грн та 6 419,00 грн, в той час як в розрахунку штрафних санкцій зазначено 7 061,82 грн, 8 270,84 грн та 6 419,01 грн відповідно.

Оскільки визначення розміру заборгованості та періоду прострочення належить до виключної прерогативи позивача судом при перевірці розрахунку штрафних санкцій взято до уваги показники розміру заборгованості визначені позивачем коли вони не перевищують, або є меншими від розміру заборгованості вказаної в акті приймання-передачі природного газу, а у випадку такого перевищення судом бралась до уваги сума поставленого газу вказана у відповідному акті.

Зокрема, за зобов'язаннями січня 2014 року судом взято до уваги розмір боргу в сумі 7 061,82 грн як визначив позивач у розрахунку, хоча в акті зазначено 7 061,84 грн; за зобов'язаннями лютого 2014 року судом взято до уваги розмір боргу в сумі 8 270,22 грн, як вказано в акті хоча у розрахунку позивач вказав 8 270,24 грн; за зобов'язаннями березня 2014 року судом взято до уваги розмір боргу в сумі 6 419,00 грн, як вказано в акті хоча у розрахунку позивач вказав 6 419,01 грн.

Окрім того позивачем невірно визначено періоди прострочення боржника, позаяк останнім до періодів прострочення включено дати надходження коштів від відповідача.

Із долученого до матеріалів справи розрахунку вбачається, що в останньому невірно визначалась кінцева дата закінчення періоду прострочення боржника, оскільки п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу , за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Таким чином вірним являється розрахунок, який не включає дату сплати заборгованості відповідачем.

Виходячи з наведеного, суд прийшов до висновку про те, що вірним є наступні періоди прострочення боржника із врахуванням здійснених ним проплат та початкової дати періоду прострочення:

- за зобов'язаннями січня 2014 року по 3 % річних: з 15.02.2014 р. по 29.12.2014 р. (сума заборгованості 7 061,82 грн); з 30.12.2014 р. по 30.12.2014 р. (сума заборгованості 642,82 грн - з врахуванням здійсненої 30.12.2014 р. оплати в сумі 6 419,01 грн). При цьому суд зауважує, що фактично сума заборгованості після оплати становить 642,83 грн (7 061,84 (сума по акту) - 6 419,01 (оплата), однак судом приймається до уваги сума визначена позивачем в розрахунку, позаяк вона є меншою від тієї, що отримана судом;

- за зобов'язаннями лютого 2014 року по 3 % річних: з 15.03.2014 р. по 30.12.2014 р. (сума заборгованості 8 270,22 грн - з врахуванням здійсненої 31.12.2014 р. оплати в сумі 15 332,06 грн);

- за зобов'язаннями березня 2014 року по 3 % річних: з 15.04.2014 р. по 30.12.2014 р. (сума заборгованості 6 419,00 грн - з врахуванням здійсненої 31.12.2014 р. оплати в сумі 15 332,06 грн).

При перерахунку сум пені та 3 % річних з врахуванням допущених позивачем помилок за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора судом отримано 630,53 грн пені за зобов'язаннями січня 2014 року, 831,55 грн за зобов'язаннями лютого 2014 року, 706,44 грн за зобов'язаннями березня 2014 року та 184,57 грн 3 % за зобов'язаннями січня 2014 року, 197,81 грн 3 % за зобов'язаннями лютого 2014 року, 137,17 грн 3 % за зобов'язаннями березня 2014 року та в зв'язку з чим в стягненні 00,01 грн пені та 01,84 грн 3 % річних слід відмовити, як заявлених безпідставно.

В розрахунку інфляційних втрат судом виявлено помилку, яка також полягає у невірному визначенні кінцевої суми, яка спричинена хибною методикою обрахунку інфляційних втрат.

Так, з розрахунку інфляційних втрат долученої до позовної заяви вбачається, що позивачем здійснювалось нарахування інфляційних втрат включно із груднем 2014 року.

Суд зауважує, що інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

При цьому індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу , що існувала на останній день місяця , в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції , визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п.3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

З огляду на вказане вище, а також приймаючи до уваги те, що згідно із наданої позивачем довідки по операціях за договором заборгованість була погашена відповідачем повністю 31.12.2014 р. суд приходить до переконливого висновку про відсутність підстав для нарахування інфляційних втрат заборгованість відповідача за грудень 2014 року (а.с.23, т.1).

При перерахунку за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора сум інфляційних втрат з врахуванням допущених позивачем помилок судом отримано 1 482,32 грн інфляційних втрат за зобов'язаннями січня 2014 року, 1 676,29 грн інфляційних втрат за зобов'язаннями лютого 2014 року, 1 134,88 грн інфляційних втрат за зобов'язаннями березня 2014 року та в зв'язку з чим в стягненні 781,35 грн інфляційних втрат слід відмовити, як заявлених безпідставно

Разом з тим, оцінивши надані сторонами докази наявні в матеріалах справи, стосовно вимог про стягнення пені, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені в зв'язку із важким фінансовим станом, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені враховуючи наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки .

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені, суд взяв до уваги майновий стан відповідача та п.2.1 Статуту відповідача, відповідно до якого останній не є прибутковою організацією та врахував відсутність основного боргу останнього станом на день розгляду даної справи.

Крім того, судом враховано, що газопостачання позивачем здійснювалось в гуртожиток, в якому проживає пільгова категорія населення (багатодітні сім'ї, учасники АТО, пенсіонери та працівники соціальної сфери, до якої відноситься дитяча спортивна школа), а також те, що негативні наслідки заподіяні простроченням відповідача компенсовані заявленням вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, які задоволені судом тощо.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України та п.3 ст.83 ГПК України, зменшує розмір заявленої до стягнення пені до 300,00 грн .

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Заперечення відповідача наведені у його відзиві оцінюються судом критично, оскільки є юридично неспроможними та не спростовують правомірності та обґрунтованості заявленого позову.

Зокрема посилання відповідача про застосування строку позовної давності судом не приймається до уваги з огляду на положення п.9.3 Договору відповідно до якого сторони погодили збільшення строку позовної давності, в т.р. в по пені, штрафам, річним, інфляційним нарахуванням до 5 років.

Вимога відповідача викладена у відзиві про рекомендування позивачу укласти договір про реструктуризацію нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних судом відхиляється, позаяк остання не грунтується на чинному процесуальному законодавстві позаяк її зміст свідчить про необхідність вирішення такого клопотання шляхом пред'явлення в окремому позовному провадженні відповідного позову.

Принагідно суд звертає увагу відповідача на приписи ст.ст.78, 121 ГПК України, які надають сторонам право ініціювати перед судом розгляд заяв про розстрочку, відстрочку виконання рішення, або затвердження мирової угоди тощо.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткового зменшення розміру пені та часткової відмови в стягненні пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача вимог згідно ст.49 ГПК України.

22.12.2016 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 4-6, 22, 31, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 49, 82, п.3 ст.83, ст.ст.84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Вінницької обласної дитячо-юнацької спортивної школи "Колос", вул. Генерала Арабея, 3, м.Вінниця, 21020 (ідентифікаційний код - 20097757) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул.Б.Хмельницького, 6, м.Київ, 01001 (ідентифікаційний код - 20077720) - 300 грн 00 коп. - пені, 4 293 грн 49 коп. - інфляційних втрат, 519 грн 55 коп. - 3 % річних та 1 239 грн 01 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. У стягненні 1 868 грн 53 коп. пені, 01 грн 84 коп. 3 % річних, 781 грн 35 коп. інфляційних втрат відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 23 грудня 2016 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01601.