Рішення

від 16.11.2016 по справі 911/3088/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2016Справа №911/3088/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ратушенко"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон-Маркет"

про стягнення 20 675,03 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Семенець С.Л. - представник, довіреність б/н від 11.08.2016;

Від відповідача: не з'явились;

В судовому засіданні на підставі частини 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ратушенко" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон-Маркет" про стягнення коштів у розмірі 22 689,35 грн. з яких 10 514,60 грн. - основний борг, 12 174,75 грн. - штраф за прострочення терміну розрахунків з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ та 5 % від невчасно оплаченої продукції та тари, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 450,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки продукції №764 від 14.12.2012 в частині своєчасної та повної плати за отриманий товар в результаті чого творилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано штраф за прострочення терміну розрахунків з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ та 5 % від невчасно оплаченої продукції та тари у зазначених вище розмірах.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.09.16р. на підставі ст. ст. 15, 17 Господарського процесуального кодексу України позовні матеріали надіслано за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва у зв'язку із встановленням в ході розгляду справи, що місцезнаходженням відповідача є: 01015, м. Київ, вул. Цитадельна, 6/8.

За наслідками автоматичного розподілу автоматизованою системою документообігу суду позовні матеріали передані на розгляд судді Селівону А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2016 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 911/3088/16 та призначено справу до розгляду на 26.10.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.10.2016 розгляд справи відкладено на 16.11.2016.

У судовеі засідання 26.10.2016 та 16.11.2016 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у зазначені судові засідання не з'явився.

Копія ухвали суду від 05.10.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: поштовий індекс 01015, м. Київ, вул. Цитадельна, 6/8, на час проведення судового засідання повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою «за закінченням встановленого строку» та адресату не вручено.

Копія ухвали суду від 26.10.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: поштовий індекс 01015, м. Київ, вул. Цитадельна, 6/8, що відповідає місцезнаходженню відповідача за даними Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0103040865202, у якому зазначено, що станом на 07.12.2016 поштове відправлення повернуто за зворотною адресою 16.11.2016 поштове відправлення не вручене під час доставки.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 26.10.2016 через канцелярію суду позивачем подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 18.10.2016, серед яких, зокрема, міститься детальний обґрунтований розрахунок позовних вимог, згідно якого заборгованість за договором № 764 від 14.12.2012р. становить 10 514,60 грн., пеня - 8889,06 грн., штраф - 908,40 грн., всього 20 312,06 грн. Клопотання судом задоволено, документи долучені до матеріалів справи.

До початку судового засідання 16.11.2016 через канцелярію суду позивачем подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 03.11.2016, серед яких, зокрема, міститься детальний обґрунтований розрахунок позовних вимог, згідно якого основна заборгованість за договором №764 від 14.12.2012 р. становить 10 514,60 грн., пеня за період з 06.03.14р. по 15.09.16р. - 9634,71 грн., штраф у розмірі 5% від вартості невчасно оплаченої продукції - 525,72 грн., всього 20 675,03 грн. Клопотання про долучення документів судом задоволено, документи долучені до матеріалів справи.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У відповідності до п. 3.10 Постанови № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Дослідивши в судовому засіданні 16.11.2016 зміст позовної заяви та поданий позивачем до початку судового засіжданння 16.11.2016 розрахунок, судом останній розцінений як заява про зміну розміру позовних вимог, зокрема, в частині зменшення основного боргу, пені та штрафу.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не суперечить законодавству, не порушує процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 ГПК, не суперечить законодавству, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає вищевказаний розрахунок (заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог) до розгляду і спір вирішується з його урахуванням.

При цьому зважаючи на прийняття до розгляду вказаного розрахунку (заяви про зменшення розміру позовних вимог), поданий позивачем до початку судового засідання 26.10.2016 розрахунок залишений судом без розгляду.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 16.11.16 суду не надано.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 05.10.2016 та 26.10.16 відповідачем суду не надано.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача до суду на час проведення судових засідань не надходило.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, останнім не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

В судовому засіданні 16.11.2016р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 03.11.2016, надав пояснення по справі, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 14 грудня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ратушенко» (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіон Маркет» (відповідач у справі, покупець за договором) було укладено Договір поставки продукції № 764 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язаний поставляти продукцію Покупцю згідно з замовленням Покупця, а Покупець зобов'язується своєчасно приймати цю продукцію, оплачувати її вартість на умовах даного Договору та повертати зворотну тару в строк та на умовах, передбачених цим Договором.

Розділами 1-7 Договору сторони узгодили предмет Договору, ціну товару, умови поставки, приймання-передачу товару, умови оплати товару, обов'язки Сторін, відповідальність сторін тощо.

Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2012 року. Якщо за тридцять календарних днів до закінчення строку дії цього Договору жодна із Сторін письмово не повідомить про своє бажання розірвати цей договір або між сторонами не був укладений новий договір, останній вважається кожен раз продовженим на наступний календарний рік і на тих самих умовах. В частині зобов'язання Покупця щодо оплати продукції та повернення (або відшкодування) зворотної тари, цей Договір діє до моменту повного виконання зазначених зобов'язань (пункт 6 Договору).

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками обох підприємств.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до приписів частин 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 3 Договору визначено, що продукція доставляється централізовано транспортом Постачальника або, за бажанням Покупця, шляхом самовивозу зі складу Постачальника. Місце доставки продукції узгоджується Сторонами при прийнятті замовлення. Прийняття Покупцем продукції вважається підтвердженням узгодження кількості, ціни та асортименту продукції. Підтвердженням факту узгодження умов доставки продукції є підписана сторонами товарно-транспортна накладна та/або видаткова накладна.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 10553,13 грн., що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печаткою постачальника та штампом покупця видатковими накладними № ВН-Р1733 від 13.02.2014 на суму 5 740,50 грн., № ВН-Р1937 від 18.02.2014 на суму 1 986,00 грн., № ВН-Р2508 від 28.02.2014 на суму 2 071,99 грн. та № ВН-Р15240 від 07.08.2014 на суму 764,64 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Окрім того, позивачем на підтвердження факту поставки товару відповідачу додатково надані суду копії відповідних податкових накладних.

При цьому як вбачається з наданих доказів, частину поставленої продукції на суму 48,53 грн. було повернено продавцю, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи прибуткова накладна №ПтВ-Р-348 на повернення товару від покупця від 28 лютого 2014р. на вказану суму.

Заперечень щодо факту поставки та отримання товару за вказаними видатковими накладними відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій та зауважень щодо якості та/або кількості товару та/або термінів поставки у відповідності до умов Договору від відповідача до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Ратушенко» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе договірні зобов'язання щодо поставки товару відповідачу, а останнім, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт поставки позивачем товару та прийняття цього товару відповідачем, також повернення частини останнього, належним чином підтверджено матеріалами справи.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За умовами п. 2 розділу IV Договору ціна окрему партію продукції вказується постачальником у накладній, яку покупець повинен розглядати як оферту з боку постачальника. Факт прийомки покупцем від постачальника (або водія - експедитора) продукції означає згодк покупця з запропонованою ціною, сумою транспортних витрат та асортиментом продукції.

Загальну суму Договру складає сума продукції, поставленої покупцю за всіма накладними (п. 4 розділу IV Договору).

Відповідно до частини 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно із частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Як встановлено судом за матеріалами справи, у відповідності до п. 2.2 розділу V Договору, копія якого долучена позивачем до позовної заяви, покупець зобов'язаний повністю оплатити вартість продукції у строк, визначений розділом 3 цього Договору, відповідно до якого Покупець зобов'язується у термін 7 (семи) календарних днів повністю оплатити всю отриману продукцію з моменту відвантаження продукції.

При цьому згідно наданої позивачем до початку судового засідання 26.10.16 р. копії Договору, вказаний розділ містить термін оплати товару покупцем, визначений як 21 (двадцять один) календарний день.

Суд зазначає, що згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Письмовими доказами у відповідності до ст. 36 Господарського процесуального кодексу України визнаються документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1 Закону України "Про інформацію" документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 ГПК).

Відповідно до п. 2.2 Постанови № 18, якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала.

При цьому, представником позивача в судовому засіданні 16.11.2016 наданий для огляду суду підписаний обома сторонами оригінал Договору поставки продукції № 764 від 14.12.12 р., за результатом огляду якого судом встановлено зазначення терміну оплати 21 календарний день, який приймається судом як такий, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, а також засвідчені печаткою позивача та штампом відповідача.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість переданого газу.

Отже, підписання покупцем (відповідачем) видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем природний газ.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно визначень частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача у судовому засіданні, відповідач свої грошові зобов'язання належним чином не виконав та кошти за поставку товару в сумі 10514,60 грн. позивачу не перерахував, у зв'язку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон-Маркет» утворилась заборгованість за Договором у вказаному розмірі.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно приписів ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, відповідач свої зобов'язання щодо сплати грошових коштів в сумі 10514,60 грн. за поставку товару у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон Маркет» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки продукції №764 від 14.12.2012 або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов Договору на час його підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань в сумі 10514,60 грн. за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 10514,60 грн. за поставлений за вказаним Договором товар підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до визначення ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 1 розділу V Договору передбачено, що в разі прострочення терміну розрахунків за відвантажену продукцію, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла в період розстрочення) від вартості неоплаченої продукції за кожен календарний день прострочення платежу за відвантажену продукцію та штраф у розмірі 5% від вартості невчасно оплаченої продукції.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано пеню в сумі 9634,71 грн. за період з 06.03.14 р. по 15.09.16 р. та штраф в розмірі 5% від вартості невчасно оплаченої продукції у розмірі 525,72 грн., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначено в пункті 2.5 Постанови №14 щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення пункту 1 розділу V Договору щодо нарахування пені за кожен день прострочення виконання грошових зобов'язань не дає іншого (більшого або меншого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постановою № 14, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

Згідно п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно - правової системи «ЛІГА: Закон» перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, в межах визначеного з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України періоду становить 1083,07 грн. пені, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за Договором підлягають частковому задоволенню в розмірах визначених судом, а саме 1083,07 грн. пені.

Щодо нарахованої позивачем та заявленої до стягнення на підставі п. 1 розділу IV Договору суми штрафу в розмірі 5% від вартості неоплаченої продукції суд зазначає, що відповідно до п.2.1 Постанови № 14 застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Як зазначено в п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13 р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011.

За результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем 5% штрафу судом встановлено, що заявлений позивачем до стягнення розмір штрафу в сумі 525,72 грн. відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірним, а тому вказана вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 525,72 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 1постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон Маркет» (01015, м. Київ, вулиця Цитадельна, 6/8, код ЄДРПОУ 38389836) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ратушенко» (08623, Київська обл., Васильківський район, смт.Калинівка, вул.Залізнична, 158, код ЄДРПОУ 37474447) 10 514,60 грн. (десять тисяч п'ятсот чотирнадцять гривень 60 копійок) основного боргу, 1083,07 грн. (одну тисячу вісімдесят три гривні 07 копійок) пені, 525,72 грн. (сімсот тридцять чотири гривні шістдесят одну копійку) штрафу та 808,03 грн. (вісімсот вісім гривень 03 копійки) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 22 грудня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон