Рішення

від 07.12.2016 по справі 910/19364/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2016Справа №910/19364/16

За позовом Селянського фермерського господарства Васильєвої Раїси Дмитрівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю"Профнастил К"

про стягнення 48 442,62 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Васільєва Н.В. - представник, довіреність б/н від 15.10.16;

Від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі частини 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Селянське фермерське господарство Васильєвої Раїси Дмитрівни звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Профнастил К" про стягнення коштів у розмірі 48 442,62 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором купівлі-продажу №67/09 від 06.09.16р. в частині поставки товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вищевказаному розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/19364/16 та призначено до розгляду на 16.11.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2016 розгляд справи відкладено на 07.12.2016.

У судові засідання 16.11.2016 та 07.12.2016 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у зазначені судові засідання не з'явився.

Копія ухвали суду від 25.10.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 03148, м. Київ, вул. Картвелішвілі, 7/2, що відповідає місцезнаходженню відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, на час проведення судового засідання 16.11.2016 повернулась до господарського суду м. Києва із відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Копія ухвали суду від 16.11.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 03148, м. Київ, вул. Картвелішвілі, 7/2, що відповідає місцезнаходженню відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань станом на час проведення судового засідання 16.11.2016 до господарського суду м. Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0103040866888, у якому зазначено, що станом на 07.12.2016 вказане поштове відправлення повернуто за зворотною адресою 01.12.2016 «за закінченням встановленого терміну зберігання» та адресату не вручено.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 16.11.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 16.11.2016. Клопотанням судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 07.12.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 28.11.2016, а саме належним чином завірені копії платіжних доручень № 270 від 06.09.2016 та № 272 від 09.09.2016, які судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 07.12.2016 суду не надано.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача до суду на час проведення судових засідань не надходило.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 25.10.16 та 16.11.16, відповідачем не надано.

Про поважні причини неявки представника відповідача в зазначені судові засідання суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, останнім не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником сторони не заявлено.

Представник позивача у судовому засіданні 07.12.2016 виклав та підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, надав пояснення по справі, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 06 вересня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОФНАСТИЛ К» (Постачальник за договором, відповідач у справі) та Селянським фермерським господарством Васильєвої Раїси Дмитрівни (Покупець за договором, позивач у справі) було укладено договір купівлі-продажу товарів № 67/09 (далі - Договір).

Згідно п. 2.1 Договору в порядку на умовах, визначених цим договором та чинним в Україні законодавством Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві металопрокат (надалі іменується - товар), а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість.

Розділами 3, 4, 9, 10 Договору сторони погодили ціну товару та порядок розрахунків, умови та строки поставки, права та обов'язки сторін, відповідальність за порушення Договору тощо.

Згідно з п. 13.1 Договору даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін з проставленням відтисків печаток та закінчується 31 грудня 2016 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх обов'язків за даним Договором.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника, покупця та скріплений печатками сторін.

З урахуванням предмету та суб'єктного складу сторін договору, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Найменування товару, його асортимент, кількість, одиниці виміру, порядок та строки оплати товару, строки поставки, відповідно до п. 2.2 Договору, передбачаються в погоджених сторонами Специфікаціях, узгоджених сторонами на кожну партію товару, доданих до даного договору, та які є його невід'ємною частиною, і не підлягають яким-небудь змінам без письмового узгодження між Сторонами.

За умовами п. 3.1 Договору Постачальник поставляє товар покупцю у строк та за цінами, визначеними у Додатках до даного Договору (специфікаціях), що є його невід'ємною частиною.

Загальна сума Договору, відповідно до п. 3.2 Договору, складає 96 885,24 грн., в т.ч. податок на додану вартість - 16 147,54 грн., та може бути змінена в залежності від загальної суми усіх узгоджених сторонами специфікацій.

Як встановлено судом згідно матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, сторонами було складено та підписано Специфікацію від 06 вересня 2016 року до Договору купівлі-продажу № 67/09 від 06.09.2016 р., відповідно до якої Покупець має намір оплатити та прийняти, а Постачальник готовий поставити, при умові виконання Покупцем умов договору поставки, металопрокат, а саме: профнастил ПК-44 (Кошица, Словаччина), планка коника цинк (L-200) та саморіз по дереву 4,8Х35 цинк на загальну суму 96885,24 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

При цьому пунктом 3.3 Договору визначено умови оплати товару, відповідно до якого оплата товару здійснюється на умовах попередньої оплати у розмірі 50% (48442,62 грн.) на підставі наданого Постачальником рахунку, шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

На виконання умов Договору на підставі рахунку № 947 від 06.09.2016, платіжними дорученнями № 270 від 06.09.16 р. та №272 від 09.06.2016 позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок Продавця грошові кошти загалом у розмірі 48442,62 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями вказаних платіжних доручень.

У відповідності до абз. 4 п. 1 Специфікації від 06.09.2016 остаточний розрахунок за весь товар, що передається за цим Договором (постоплата), здійснюється Покупцем протягом 14 календарних днів, але не пізніше 19.09.2016 року.

В свою чергу судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо повного та належного виконання Селянським фермерським господарством Васільєвої Раїси Дмитрівни умов Договору в частині внесення передоплати в розмірі та строки, визначеному п. 1 Специфікацієї.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов'язання щодо здійснення 50% передплати за товар в розмірі, обумовленому сторонами на підставі укладеного між ними Договору та узгодженої сторонами специфікації від 06.09.16р., факт перерахування позивачем грошових коштів по Договору належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно п. 3.1. Договору Постачальник поставляє товар Покупцю у строк та за цінами, визначеними в додатках до цього Договору (специфікаціях), що є його невід'ємною частиною. За умовами підписаної сторонами специфікації товар - металопрокат передається Покупцю за адресою: 27026, Кіровоградська область, Добровеличівський р-н, с.Братолюбівка; поставка товару - п'ять календарних днів.

Крім того, згідно з п. 4.1 Договору поставка товару здійснюється на умовах EXW (міжнародні правила щодо тлумачення термінів «Інкотермс»/редакція 2000р.), за якими Постачальник вважається таким, що виконав свої обов'язки по постачанню, коли він надасть товар у розпорядження Покупця у місці поставки, визначеному п. 4.3 Договору.

Датою поставки товару являється день підписання документів про прийом-передачу (видаткової накладної, товарно-транспортної накладної) (п. 4.4 Договору). У випадку поставки залізницею датою поставки товару вважається дата штемпеля станції відправника на залізничній станції.

Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором, в матеріалах справи відсутні.

Проте, як свідчать матеріали справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, в порушення зазначених умов Договору відповідачем поставка товару в обсязі та на суму, передбачені Договором, зокрема, специфікацією, здійснена не була.

Доказів поставки товару у встановлені в Договорі строки так і поза ним відповідач під час розгляду справи не надав.

При цьому виходячи з положень спірного Договору, можливість здійснення відповідачем постачання товару позивачеві як покупцю жодним чином не ставиться в залежність від виконання позивачем обов'язку з оплати вартості останнього в повному обсязі.

Отже, судом встановлено, що відповідач свої зобов'язання за Договором купівлі - продажу № 67/09 від 06.09.16 р. в частині поставки товару (а саме металопрокату у асортименті) в строк до 12 вересня 2016 р. належним чином не виконав, в зв'язку з чим позивачем було направлено на адресу відповідача претензію-вимогу № 1 від 20.09.16 р. з вимогою про повернення здійсненої передплати, що підтверджується фіскальним чеком № 462739 від 20.09.16р. та опису вкладення в цінний лист від 20.09.16р. Зазначену претензію залишено відповідачем без задоволення.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 670 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару, а саме встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України та ч. ч. 1, 2 ст. 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Постановою Верховного Суду України від 28.11.11 р. у справі № 43/308-10 зазначено, що умовою застосування норми ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи обов'язок щодо поставки товару - металопрокату загальною вартістю 96885,24 грн. на суму здійсненої позивачем передплати у сумі 48442,62 грн., всупереч умовам Договору, вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості фактично передплаченого непоставленого товару, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

У відповідності до ст. 124, пп. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору купівлі - продажу № 67/09 від 06.09.16 р. або окремих його положень суду не надано.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки товару або повернення суми попередньої оплати відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 48442,62 грн. перерахованих коштів (передплати) за непоставлений за вказаним Договором товар підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Профнастил К» (03148, м. Київ, вул. Картвелішвілі, 7/2, код ЄДРПОУ 37311034) на користь Селянського фермерського господарства Васільєвої Раїси Дмитрівни (27026, Кіровоградська область, Добровеличківський район, с. Братолюбівка, вул. Молодіжна, 21, код ЄДРПОУ 23694991) суму попередньої оплати у розмірі 48 442,62 грн. (сорок вісім тисяч чотириста сорок дві гривні 62 коп.) та 1 378,00 грн. (одну тисячу триста сімдесят вісім гривень 00 коп.) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 22 грудня 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон