Рішення

від 05.12.2016 по справі 911/2941/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2016 р. Справа № 911/2941/16

Розглянувши матеріали справи за позовом Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства

до Комунального підприємства Київської обласної ради В«ГарнітураВ»

про стягнення 23884, 05 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

В засіданні приймали участь:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 1-Д/10-16 від 31.10.2016 року);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 5 від 11.01.2016 року).

обставини справи:

До Господарського суду Київської області звернулось Києво-Святошинське виробниче управління житлово-комунального господарства із позовом до Комунального підприємства Київської обласної ради В«ГарнітураВ» про стягнення 23884,05 грн., з яких 12814,48 грн. основного боргу, 2374,01 грн. пені, 2063,27 грн. 3 % річних, 6641,78 грн. інфляційних за Договором про надання послуг із розміщення та захоронення твердих побутових відходів № 123 від 26.09.2014 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.09.2016 року порушено провадження у справі № 911/3155/16 та призначено справу до розгляду на 18.10.2016 року.

17.10.2016 року відповідачем було подано відзив на позов, в якому він визнає факт надання позивачем послуг в листопаді - грудні 2015 року згідно спірного Договору, однак вказує на неточності в розрахунках позивача, у зв'язку з чим, надав контррозрахунок основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних. Окрім того, відповідач просив зменшити розмір неустойки (пені) на 90 %.

В судових засіданнях 18.10.2016 року та 24.10.2016 року у відповідності до ст. 77 ГПК України, судом оголошувалась перерва в розгляді справи на 24.10.2016 року та на 07.11.2016 року.

У зв'язку з перебуванням судді Карпечкіна Т.П. на лікарняному, розгляд справи 07.11.2016 року не відбувся та ухвалою суду від 17.11.2016 року розгляд справи було призначено на 28.11.2016 року.

28.11.2016 року представником позивача через канцелярію суду подано заяву, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, про збільшення позовних вимог в частині заявлених до стягнення сум пені, 3 % річних та інфляційних, якою позивач просив суд стягнути з відповідача 2797,83 пені, 2658,98 грн. 3 % річних, 10907,86 грн. інфляційних, яка прийнята судом.

В судове засідання, яке відбулось 28.11.2016 року, представник відповідача не з'явився, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, у зв'язку з чим розгляд справи відкладався до 05.12.2016 року.

Крім того, в судовому засіданні 28.11.2016 року позивачем, в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, було подано клопотання про продовження строку розгляду спору, яке задоволено судом та продовжено строк розгляду спору.

02.12.2016 року представником позивача через канцелярію суду подано заяву, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, про збільшення позовних вимог в частині заявлених до стягнення сум пені, 3 % річних та інфляційних, якою позивач просив суд стягнути з відповідача 2793,62 пені, 2687,64 грн. 3 % річних, 10907,86 грн. інфляційних, яка прийнята судом.

В судовому засіданні 05.12.2016 року представник позивача позовні вимоги (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, поданої 02.12.2016 року) підтримав в повному обсязі. В судове засідання 05.12.2016 року представник відповідача не з'явився.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, господарський суд,-

встановив:

Як вбачається з матеріалів справи, 26.09.2014 року між Києво-святошинським виробничим управлінням житлово-комунального господарства (Виконавець, позивач) та Комунальним підприємством Київської обласної ради В«ГарнітураВ» (Замовник, відповідач) було укладено Договір про надання послуг із розміщення та захоронення твердих побутових відходів № 123 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 Договору, Виконавець зобов'язався надати послуги з розміщення та захоронення твердих побутових відходів (ТПВ) (далі - Послуги), а Замовник - оплачувати послуги на умовах визначених договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору розміщення та захоронення ТПВ здійснюється на полігоні ТПВ по вул. Київська, 1а, в с. Тарасівка, Києво-Святошинського району, Київської області.

Згідно з п. 3.1 Договору оплата за розміщення та захоронення твердих побутових відходів на полігоні ТПВ попередня, в розмірі 100 % вартості послуг.

Договір діє до 31.12.2014 року і набирає чинності з дня його підписання та може бути продовженим на наступний термін, за письмовою згодою сторін, шляхом обміну листами (п. 8.1 Договору).

01.01.2015 року між Києво-Святошинським виробничим управлінням житлово-комунального господарства (Виконавець) та Комунальним підприємством Київської обласної ради В«ГарнітураВ» (Замовник) укладено Додаткову угоду № 1 до Договору про надання послуг із розміщення та захоронення твердих побутових відходів № 123, згідно якої Сторони погодили продовжити строк дії договору до 31.12.2015 року.

Питання стягнення заборгованості за вищенаведеним зобов'язанням за період з жовтня 2014 року по жовтень 2015 року розглядалось в матеріалах справи Господарського суду Київської області № 911/5384/15 .

У зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за надані послуги, у справі № 911/5384/15 позивач просив суд стягнути з відповідача крім суми основного боргу в розмірі 77786,87 грн. , 26495,10 грн. пені за період з 30.11.2014 року по 08.12.2015 року, 13002,42 грн. інфляційних втрат за період з листопада 2014 року по жовтень 2015 року та 1510,54 грн. 3 % річних за період з 31.10.2014 року по 08.12.2015 року.

Відтак, рішенням суду від 22.01.2016 року у справі № 911/5384/15 позовні вимоги були задоволені частково у зв'язку зі зменшенням судом суми неустойки (пені) на 90 %, присуджено до стягнення з відповідача 77786,87 грн. боргу за Договором про надання послуг із розміщення та захоронення твердих побутових відходів № 123 від 26.09.2014 року, 2649,51 грн. пені, 13002,42 грн. інфляційних втрат та 1510,54 грн 3 % річних за період з 31.10.2014 року по 08.12.2015 року .

Таким чином, після набрання зазначеним рішенням законної сили, відповідач був зобов'язаний виконати встановлене в судовому рішенні грошове зобов'язання.

Однак, як стверджує позивач, відповідач обов'язку з оплати наданих послуг за Договором про надання послуг із розміщення та захоронення твердих побутових відходів № 123 від 26.09.2014 року за період травень 2015 року - жовтень 2015 року своєчасно та в повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 2301,55 грн. 3 % річних та 9621,18 грн. інфляційних нарахованих на неоплачені суми боргу за Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за період травень 2015 року - жовтень 2015 року, встановлені рішенням суду від 22.01.2016 року у справі № 911/5384/15, за період з 09.12.2015 року по 02.12.2016 року, котрий не охоплений судовим рішенням у справі № 911/5384/15.

Відповідно до змісту ст. 115 Господарсько-процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Згідно із ч. 2 ст. 35 Господарсько-процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Окрім того, позивач зазначив, що на виконання п. 1.1. Договору, ним за період листопад - грудень 2015 року, котрий не був предметом розгляду справи № 911/5384/15, було надано відповідачу послуги на загальну суму 13814,48 грн, що підтверджується Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 628 від 30.11.2015 року на суму 10255,90 грн. та Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 671 від 31.12.2015 року на суму 3558,58 грн., підписаними та скріпленими печатками обох сторін Договору (копії наявні в матеріалах справи).

Незважаючи на положення чинного законодавства України , умов Договору (п. 3.1) про попередню оплату в розмірі 100 % вартості послуг, відповідач своєчасно та в повному обсязі надані Послуги за період листопад - грудень 2015 року не оплатив, розрахувався частково 02.03.2016 року на суму 1000,00 грн., що підтверджується довідкою ПАТ В«ВТБ БАНКВ» № 435/118-2 від 23.08.2016 по рахунку позивача, у зв'язку з чим за ним за період листопад - грудень 2015 року утворилася заборгованість з наданих Послуг в сумі 12814,48 грн.

Таким чином, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача 12814,48 грн. основного боргу, 2793,62 пені, 2687,64 грн. 3 % річних, 10907,86 грн. інфляційних з яких:

- 2301,55 грн. 3 % річних та 9621,18 грн. інфляційних нарахованих на неоплачені суми боргу за Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за період травень 2015 року - жовтень 2015 року, встановлені рішенням суду від 22.01.2016 року у справі № 911/5384/15, за період з 09.12.2015 року по 02.12.2016 року, котрий не охоплений судовим рішенням у справі № 911/5384/15;

- 2793,62 грн. пені нарахованої на Акт за листопад 2015 року за період з 01.01.2015 року по 31.05.2016 року та Акт за грудень 2015 року за період з 01.01.2016 року по 01.07.2016 року (з врахуванням часткової оплати); 386,09 грн. 3 % річних нарахованих по Акту за листопад 2015 року за період з 01.12.2015 року по 02.12.2016 року та по Акту за грудень 2015 року за період з 01.01.2016 року по 02.12.2016 року (з врахуванням часткової оплати); 1286,68 грн. інфляційних нарахованих по Акту за листопад 2015 року за період з 01.12.2015 року по 02.12.2016 року та по Акту за грудень 2015 року за період з 01.01.2016 року по 02.12.2016 року.

В ході розгляду спору, відповідачем було надано відзив на позов, в якому останній не погоджується із сумою основного боргу за Атами за період листопад - грудень 2015 року, які є предметом розгляду даної справи, та стверджує, що вона становить 12454,62 грн., оскільки згідно із застереженням відповідача вих. № 81 від 15.02.2016 року до Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 671 від 31.12.2015 року на суму 3558,58 грн., належна до сплати сума за грудень 2015 року - 3198,72 грн., мотивуючи це тим, що у грудні 2015 року було вивезено для захоронення та розміщення 160 куб. м. твердих побутових відходів, а не 178 куб. м., як зазначено у відповідному спірному Акті.

Однак, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача та вважає їх безпідставними і необґрунтованими, оскільки відповідачем не надано належних і допустимих доказів в підтвердження вивезення у грудні 2015 року саме 160 куб. м. твердих побутових відходів. Окрім того, відповідачем підписано та скріплено своєю печаткою спірний Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 671 від 31.12.2015 року на суму 3558,58 грн., де зазначено, що Замовник (відповідач) претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) до Виконавця (позивача) не має.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за правовою природою є договором про надання послуг, за яким, згідно ст. 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, враховуючи порушення позивачем п. 3.1 Договору про попередню 100 % оплату Послуг, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачем в листопаді - грудні 2015 року Послуг згідно спірного Договору та їх неоплати відповідачем на суму 12814,48 грн.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його в строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало було виконано.

Підстави та умови нарахування пені визначені у підпункті 6.1.1 Договору, зокрема, передбачено, що за прострочення сплати коштів за надані послуги замовник несе відповідальність шляхом сплати пені, в сумі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми, за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також, суд враховує, що прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Враховуючи встановлені судом обставини щодо прострочення відповідачем оплати отриманих Послуг за період листопад - грудень 2015 року, які є предметом розгляду даної справи, та подальшої неоплати наданих Послуг за період травень 2015 року - жовтень 2015 року, які були предметом розгляду справи № 911/5384/15, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, річних та інфляційних є правомірні та обґрунтовані.

Проаналізувавши надані сторонами розрахунки та враховуючи те, що суд визнав необґрунтованими зауваження відповідача щодо суми основного боргу по Актах за листопад - грудень 2015 року і відповідно невірними надані відповідачем розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних на вказану суму, суд погоджується із уточненими розрахунками пені, 3 % річних та інфляційних, поданими позивачем 02.12.2016 року, які нараховані по кожному періоду на фактичні суми заборгованості, з врахуванням часткових проплат .

Однак, судом було виявлено арифметичні помилки в наданому позивачем уточненому розрахунку пені та інфляційних. Судом було здійснено правильний розрахунок пені та інфляційних, згідно з якими правильною сумою пені за заявлений позивачем період є 2787,97 грн., правильною сумою інфляційних є 9185,34 грн.

Окрім того, відповідач у відзиві просив суд зменшити заявлену до стягнення неустойку на 90 %, у зв'язку з тим, що відповідачем є комунальним підприємством.

Відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суд України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам.

Як вбачається зі статуту Комунального підприємства Київської обласної ради В«ГарнітураВ» відповідач є комунальним унітарним підприємством, майно якого перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області і закріплюється за ним на праві господарського відання. Метою діяльності підприємства є технічна та інші підтримка функціонування геоінформаційної системи контролю та супроводу у сфері поводження з твердими побутовими відходами у Київській області.

З огляду на встановлені в ході розгляду спору обставини господарської діяльності відповідача, враховуючи баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене прострочення грошового зобов'язання, суд вважає за можливе частково задовольнити клопотання відповідача та зменшити розмір неустойки, у вигляді пені на 50%, тобто на 1393,98 грн., відповідно задоволенню підлягає пеня за розрахунком суду в сумі 1393,98 грн.

Вимоги про стягнення з відповідача 2687,64 грн. 3% річних підлягають задоволенню в заявленому розмірі, інфляційні підлягають задоволенню за розрахунком суду в розмірі 9185,34 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги (уточнені) підлягають частковому задоволенню в сумі 26081,45 грн. з яких: 12814,48 грн. основного боргу, 1393,98 грн. пені (у зв'язку зі зменшенням судом заявленої в позові неустойки на 50 %), 2687,64 грн. 3 % річних, 9185,34 грн. інфляційних. В решті позов задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, що відповідно до п. 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 року № 7 у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Згідно абз. 3 п. 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 року № 14, судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідач має відшкодувати позивачу витрати по сплаті судового збору пропорційно уточненим задоволеним позовним вимогам, без урахування зменшення розміру пені.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради В«ГарнітураВ» (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Миру, буд. 2А, код 02467073) на користь Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства (08150, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Матросова, буд. 11, код 03346584) 12814 (дванадцять тисяч вісімсот чотирнадцять) грн. 48 коп. основного боргу, 1393 (одна тисяча триста дев'яносто три) грн. 98 коп. пені, 2687 (дві тисячі шістсот вісімдесят сім) грн. 64 коп. 3 % річних, 9185 (девять тисяч сто вісімдесят п'ять) грн. 34 коп. інфляційних та 1296 (одна тисяча двісті дев'яносто шість) грн. 45 коп. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 15.12.2016 р.

Суддя Т.П. Карпечкін