Рішення

від 05.12.2016 по справі 278/482/16-ц

ЖИТОМИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 278/482/16-ц

РІШЕННЯ

ІМ'ЯМ УКРАЇНИ

05 грудня 2016 року Житомирський районний суд Житомирської області в складі: головуючого судді - Зубчук І.В.

секретаря с/з - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ТОВ "Черемошне Агро" про визнання недійсним договору оренди землі, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом, який обґрунтовує тим, що їй належить земельна ділянка, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,2627 га. згідно державного акту серія ЯБ № 422368, кадастровий номер земельної ділянки 1822083000:01:000:0098, яку остання 01 березня 2014 року передала в оренду товариству з обмеженою відповідальністю «Черемошне Агро».

Позивач вважає, що оскільки до договору оренди не були включені такі істотні умови як: передача у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, повне описання об'єкту оренди, план або схема земельних ділянок, які передаються в оренду; кадастрові плани земельних ділянок з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів та акти визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), то він має бути визнаний недійсним.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав зазначених в ньому та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнав та вважає його безпідставним, про що подав письмові заперечення.

Вивчивши матеріали справи, судом були встановлені наступні факти.

ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 2,2627 га., з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1822083000:01:000:0098, яка знаходиться на території Березівської сільської ради Житомирського району Житомирської області (а.с.10).

01 березня 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Черемошне Агро» був укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського використання (а.с.7-8).

У день підписання сторонами договору оренди землі, 01 березня 2014 року, орендодавець за договором передав, а орендар прийняв спірну земельну ділянку, що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на момент вчинення правочину) встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови та строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до ч.3 ст.640 ЦК України договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на момент вчинення правочину) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на момент вчинення правочину) передбачено, що укладений договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Як убачається з матеріалів справи, оспорюваний договір оренди землі зареєстрований в Державному реєстрі за №6201590 (а.с.8 зв.).

З огляду на наведене, суд вважає, що оспорюваний договір оренди землі є вчиненим з моменту державної реєстрації, тобто з 01 березня 2014 року (а.с.9).

Оскільки право оренди земельної ділянки виникає після його державної реєстрації, тому і володіння як складова цього права може виникнути лише після укладення договору оренди та її реєстрації.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про відсутність у договорі оренди таких істотних умов, як: передачі у заставу та внесення до статутного Фонду права оренди земельної ділянки, повне описання об'єкту оренди, план або схема земельних ділянок, які передаються в оренду; кадастрові плани земельних ділянок з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні встановлених земельних сервітутів та акти визначення меж земельних ділянок в натурі місцевості), оскільки, невід'ємною частиною укладеного договору є копія державного акту на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1822083000:01:000:0098.

Що стосується доводів позивачки стосовно не обумовлення в договорі оренди такої істотної умови, як передача у заставу та внесення до статутного Фонду права оренди земельної ділянки, суд зазначає наступне. Відповідно до п.14 Перехідних положень Земельного кодексу України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2012 року, забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних капіталів господарських товариств.

Наступними змінами до Земельного кодексу України зазначений мораторій продовжено до 01 січня 2017 року.

Таким чином передача права оренди земельної ділянки до статутного капіталу господарського товариства та передача у заставу були прямо заборонені законом як на момент укладення договору оренди земельної ділянки - 2014 рік, так і на весь строк його дії (а.с.7)

Що стосується доводів позивачки стосовно не обумовлення в договорі вимог ч.2 ст.19 ЗУ «Про оренду землі», то судом вони не приймаються до уваги, виходячи з наступного.

Пунктом 18 договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду без розроблення проекту її відведення. У пункті 18 договору сторони передбачили умову, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення. Таким чином, підстави для визнання договору оренди недійсним відсутні.

За правилами статті 204 ЦК України правомірність правочину презумується, а тому відповідно до вимог статті 60 ЦПК України обов'язок доказування і подання доказів, щодо визнання правочину недійсним покладається саме на позивача. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Крім того, відповідно до статті 15 ЦК України та статті 3 ЦПК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, тому суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв'язку з відсутністю у договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року №161-ХІV, визначити істотність цих умов, а також з'ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

Саме такою є правова позиція Верховного Суду України згідно з постановою від 25 грудня 2013 року № 6-94цс13, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

За роз'ясненнями п.2, 7 Постанови Пленуму ВСУ України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Cуд, враховує зазначене та звертає увагу на те, що позивач у своїй позовній заяві не вказує, які його права як орендодавця порушено, у зв'язку з відсутністю в договорі оренди істотної умови - передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, адже сам по собі факт використання відповідачем земельної ділянки у 2014 році, не вказує на порушення саме цих прав позивача. В судовому засіданні жодного доказу в обґрунтування висновку про те, що договір оренди від 01 березня 2014 року на час його вчинення не відповідав інтересам та волевиявленню позивач не надав та у своїй позовній заяві не вказує.

Оскільки під час розгляду справи судом підстав для визнання недійсним договору оренди землі не встановлено, похідні позовні вимоги щодо стягнення з відповідача судового збору також не підлягають задоволенню.

З аналізу зібраних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем викладених у позовній заяві вимог та відсутність підстав для задоволення позовів.

Керуючись ст.ст. 14, 215, 218, 221-223 ЦПК України, Закону України «Про оренду землі», суд, -

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Житомирської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Житомирський районний суд Житомирської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: І. В. Зубчук