Ухвала

від 12.12.2016 по справі 521/14981/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/8255/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 27

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Процик М.В., Сєвєрової Є.С.,

при секретарі судового засідання Гамарц Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21.09.2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договорів про надання споживчого кредиту, визнання додаткової угоди до договору про надання споживчого кредиту, іпотечного договору недійсними, визначення грошової суми та зобов'язання прийняти грошову суму , -

ВСТАНОВИВ:

09.09.2015 року ОСОБА_2 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту № 11366088000 від 01.07.2008 року, договору про надання споживчого кредиту № 11366104000 від 01.07.2008 року, визнання додаткової угоди № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 11366088000 від 01.07.2008 року, іпотечного договору від 01.07.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за № 5510 укладених між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк» недійсними, а також визначення грошової суми та зобов'язання прийняти грошову суму (а.с. 2-4).

21.09.2016 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» були залишені без задоволення (а.с. 69-74).

Не погоджуючись з рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 21.09.2016 року ОСОБА_2 17.10.2016 року подав апеляційну скаргу. Зокрема, апелянт вважає, що вказане рішення є необґрунтованим і незаконним та підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, а також порушенням судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Тому, просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21.09.2016 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити в повному обсязі (а.с. 81-84).

В судовому засіданні представник позивач апеляційну скаргу підтримав. Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги, пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги з врахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідним зазначити наступне.

Приймаючи рішення по справі, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за заявленими позивачем підставами позов не може бути задоволений, оскільки в діях відповідача відсутній обман, а надані позивачем докази факт обману не підтверджують.

З таким висновком погоджується колегія суддів та відхиляючи доводи апеляційної скарги виходить з того, що в діях відповідача був відсутній обман, а спір між сторонами виник лише в процесі виконання договору, при цьому до суду позивач звернувся лише 09.09.2015 року.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи 01.07.2008 року між ОСОБА_2 до Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 (при застосуванні ануїтентної схеми погашення) відповідно до якого банк надав позивачу грошові кошти в сумі 36 500, 00 дол. США, а ОСОБА_2, в свою чергу, зобов'язався повернути наданий кредит в повному обсязі не пізніше 02.07.2029 року згідно з графіком погашення кредиту, а також сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 13,50 % річних (т.1, а.с. 8-16). 01.07.2008 року між позивачем та ПАТ «УкрСиббанк» укладено додаткову угоду №1 до зазначеного договору (т.1, а.с. 17-22) . Одночасно 01.07.2008 року між сторонами укладено договір про надання споживчого кредиту № 11366104000. Як вбачається з даного договору, споживчий кредит було надано у формі кредитної лінії, що надається траншами, ліміт якої становить 806, 23 грн., який позивач зобов'язався повернути у повному обсязі та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 20,90 % річних (т.1, а.с. 26-29). Забезпечення виконання за вказаними договорами здійснювалось іпотекою квартири № 4, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, будинок під № 57, договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі під № 5510 (т. 1, а.с. 23-25).

Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з диспозиції ст. 230 ЦК України, згідно з якою, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Як роз'яснив Пленум Верховного суду України в своїй постанові № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», а саме п. 20 правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Таким чином, слід розрізняти обставини, які впливають на вчинення правочину, та умови договору.

Згідно зі ст.ст 626- 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Як вбачається з матеріалів справи, сторони провадження уклали оспорюваний договір, узгодили всі його істотні умови, позивач отримав кредитні кошти.

Однак, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання договорів недійсними посилаючись на те, що при укладенні договору співробітники банку, скористались тим, що він не має спеціальних знань в сфері банківської діяльності та дали йому підписати додаткову угоду № 1 до кредитного договору про зміну окремих пунктів договору та в додатку №2 до додаткової угоди приховали реальну процентну ставку в 15% річних, а також скоротили термін повернення кредиту на 10 місяців, тим самим ввели його в оману щодо істотних умов договору (т. 1, а.с. 2-4). Дані твердження ОСОБА_2 підтверджує висновком економічної експертизи № 09/06 від 09.06.2015 року, який в подальшому суд першої інстанції прийняв у якості письмового доказу та надав йому правової оцінки, тим самим враховавши його при вирішенні справи по суті.

Відповідно до даного висновку щомісячний платіж за договором споживчого кредиту № НОМЕР_1, з урахуванням всіх умов, має становити 436 доларів 68 центів. Крім цього вказано, що, на відміну від встановлених договором положень, враховуючи платежі за надання супутніх послуг на користь третіх осіб, пов'язаних зі страхуванням кредиту, розмір реальної процентної ставки за кредитом складає 17%. Однак, відповідно до п. 1.3 даного договору процентна ставка за користування кредитом складає 13,5 % річних, а відповідно до додатку №2 до договору № 11366088000, реальна процентна ставка становить 15% . Разом з тим, як свідчить висновок експерта, відповідно до додатку № 2 до договору споживчого кредиту від 01.07.2008 року № НОМЕР_1 у графіку платежів визначення сукупної вартості кредиту згідно з графою 8 розмір подорожчання кредиту становить 73512,21 дол. США, проте, даний розмір встановлено з заниженням, тоді як сума значень 4, 5 і 6 граф дорівнює 87207,34 дол. США (т. 1, а.с. 32-38). З аналогічними доводами ОСОБА_4 звернувся до суду з апеляційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21.09.2016 року (т.1, а.с. 81-84).

Відхиляючи посилання апелянта щодо реальної та закріпленої процентної ставки, щодо яких надано висновок економічної експертизи № 09/06 від 09.06.2015 року, колегія суддів виходить з того, що суд першої інстанції правильно вказав, що під час судового засідання в суді першої інстанції представник відповідача пояснив, що у додатку № 2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» до договору про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 було допущено механічну помилку. Натомість, в графі «Погашення основної суми кредиту, дол. США», сума, яку необхідно було повернути позичальнику, відповідає фактично отриманим коштами, а саме 36 500,00 доларів США (а.с. 69-74). Окремо слід зауважити, що різниця в ставках, на яку посилається апелянт, є співвідношенням різниць між юридичним та економічними показниками одного того ж самого показника, що не впливає на оцінку дійсності договору в контексті заявлених позовних вимог.

Щодо різниці в сумі заборгованості, зокрема через застосування підвищеної процентної ставки, то вона є предметом самостійного судового розгляду в межах іншого провадження, яке знаходиться в провадженні Малиновського районного суду м. Одеси (цивільна справа № 521/3226/15-ц)та не пов'язана з предметом цієї справи.

Як зазначено в ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з контексту обставин по справі вбачається, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Між іншим, на момент укладення договору позивач не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору (принаймні докази цього в матеріалах справи відсутні) та в подальшому виконував його умови. В свою чергу відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки. Крім цього, у додатках до договору споживчого кредиту «Загальна вартість кредиту» та «Графік погашення кредиту», які були підписані ОСОБА_4, міститься повна інформація стосовно умов кредитування, а сума, яку необхідно було повернути позичальнику, відповідає фактично отриманим коштам.

Таким чином, підстав для визнання недійсним договору у суду першої інстанції не було, при цьому правове значення для вирішення питання про визнання кредитного договору недійсним має додержання його сторонами вимог закону саме при його укладанні, а не виконанні .

Щодо посилання апелянта на те, що банком було отримано незаконний прибуток, то вказане питання не стосується предмету позовних вимог щодо застосування при укладанні кредитного договору обману з боку відповідача, та відноситься до компетенції ДФС та інших правоохоронних органів.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, колегія суддів відхиляє скаргу та залишає рішення суду першої інстанції на підставі ст. 308 ЦПК України без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21.09.2016 року - відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21.09.2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_5

М.В. Процик

ОСОБА_6