Рішення

від 26.12.2016 по справі 922/3882/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2016 р.Справа № 922/3882/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суярко Т.Д.

при секретарі судового засідання Цвірі Д.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Азовмашпром", м. Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полігон Плюс", м. Харків про стягнення коштів у сумі 78549,20 грн. за участю представників:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю В«Торгівельний будинок В«АзовмашпромВ» - звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю В«Полігон ПлюсВ» - про стягнення передплати в розмірі 52704,00 грн., 3% річних в розмірі 1044,00 грн., штрафних санкцій згідно умов п. 6.1 договору в розмірі 24801,20 грн. Окрім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн.

Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №20/11 про поставку товарів від 20.11.2015 р.

Правом участі в судовому засіданні 26.12.2016 р. сторони не скористались, про причини неявки суд не повідомили. Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, своєї правової позиції з приводу позовних вимог не висловив.

Сторони про розгляд справи судом були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень (арк.с. 17-18) та телефонограми від 22.12.2016 р. (арк.с.28-29).

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступне.

20.11.2015 р. між позивачем (як покупцем) та відповідачем (як продавцем) було укладено договір №20/11 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, продавець зобов'язується передати у власність (поставити) покупцю запасні частини до обладнання, відповідно до креслень покупця (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість товару на умовах даного договору.

Згідно з п. 1.2 договору, найменування, номер креслення, кількість та інші характеристики товару, його ціна, строки поставки, зазначаються в специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору.

Загальна вартість договору - відповідно до специфікацій до даного договору (п. 2.1 договору).

Специфікацією №2 до договору сторони домовились, що відповідач має поставити позивачу товар (вал шестерня 4109.58.30 в кількості 1 шт., загальною вартістю з урахуванням ПДВ 20% - 105408,00 грн.) протягом 60 днів з правом дострокової поставки з моменту отримання передплати. Позивач, в свою чергу, зобов'язався здійснити передплату в розмірі 50% протягом 15 календарних днів з моменту підписання специфікації.

24.11.2015 відповідач виставив позивачу рахунок №41 від 24.11.2015 р. (арк.с. 14) на оплату товару згідно специфікації №2 на загальну суму 105408,00 грн.

29.12.2015 р. позивач здійснив попередню оплату обумовленого специфікацією №2 до договору товару в сумі 52704,00 грн. (платіжне доручення №1114 від 29.12.2015 р. на суму 52704,00 грн., арк.с. 15).

Позивач стверджує, що відповідач попередньо оплачений товар згідно умов специфікації №2 до договору не поставив, у зв'язку з чим позивач просить суд зобов'язати відповідача повернути суму попередньої оплати в розмірі 52704,00 грн.

Відповідно до п. 6.1 договору, за несвоєчасну поставку продукції за даним договором, продавець сплачує покупцю за кожний день прострочення поставки пеню від вартості непоставленого товару в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який нараховується пені.

На підставі вказаного пункту договору позивач нарахував відповідачу пеню за період з 28.02.2016 р. по 26.10.2016 р. на суму 24801,20 грн.

Окрім того, посилаючись на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу за прострочення поставки товару за період з 28.02.2016 р. по 25.10.2016 р. 3% річних в сумі 1044,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

З огляду на положення ст.ст. 11, 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, яке виникає на підставі договору, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивач свої зобов'язання щодо здійснення попередньої плати обумовленого в специфікації №2 до договору товару в розмірі 50% від його вартості виконав належним чином, здійснив попередню оплату в розмірі 52704,00 грн. (платіжне доручення №1114 від 29.12.2015 р. на суму 52704,00 грн., арк.с. 15).

Частиною 1 статті 662 ЦК України визначено, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

В специфікації №2 до договору сторони домовились, що поставка товару має бути здійснена відповідачем протягом 60 днів з моменту отримання передплати.

Враховуючи здійснення позивачем попередньої оплати 29.12.2015 р., строк поставки товару згідно специфікації №2 до договору настав - 27.02.2016 р.

Позивач стверджує, що відповідач товар згідно специфікації №2 до договору не поставив.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення статей 4-3, 33, 34 ГПК України, не надано доказів поставки позивачу товару, обумовленого специфікацією №2 до договору.

Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надано доказів повернення позивачу суми попередньої оплати в розмірі 52704,00 грн. за непоставлений в строк обумовлений специфікацією №2 до договору товар.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача вартості оплаченого та непоставленого товару в сумі 52704,00 грн. є законними та обґрунтованими, а від так підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Застосування частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача суми індексу інфляції та трьох процентів річних у даному спорі є неможливим, оскільки стягнення з продавця суми попередньої оплати, перерахованої за договором купівлі-продажу, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України.

Викладена правова позиція закріплена в Постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 5011-42/13539-2012/3-30гс13, яка, з огляду на положення ст.82 ГПК України, є обовязковою до врахування судом першої інстанції.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. З ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В п. 6.1 договору сторони домовились, що за несвоєчасну поставку продукції за даним договором, продавець сплачує покупцю за кожний день прострочення поставки пеню від вартості непоставленого товару в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який нараховується пені.

Зі змісту п. 6.1 договору вбачається, пеня нараховується за кожний день прострочення поставки, тобто нараховування пені за прострочення поставки товару не обмежується 6-а місяцями від дня, коли поставка мала бути виконана.

Суд, враховуючи викладене вище та прострочення відповідачем поставки товару, перевіривши розмір пені на предмет відповідності вимогам договору, чинного законодавства України, зокрема, ст.ст. 253-255, ст. 549 ЦК України, ст. 230-232 ГК України, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені за період з 28.02.2016 р. по 26.10.2016 р. підлягають задоволенню в сумі 24749,20 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 ГПК України, відповідно до якої при частковому задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, витрати по сплату судового збору покладаються на відповідача в сумі 1161,80 грн.

З огляду на наведене, ст.ст. 175, 181, 230-232 ГК України, ст.ст. 11, 509, 526, 655, 662, 663, 693 ЦК України та керуючись ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«Полігон ПлюсВ» (61089, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 39581479) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Торгівельний будинок В«АзовмашпромВ» (87523, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Монтажна, 5, код ЄДРПОУ 38349378) передплату в розмірі 52704,00 грн., штрафні санкції згідно умов п. 6.1 договору в розмірі 24749,20 грн., судовий збір в сумі 1161,80 грн.

В решті позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 26.12.2016 р.

Суддя ОСОБА_1