Рішення

від 14.12.2016 по справі 757/643/15-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/643/15-ц

Категорія 56

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2016 року Печерський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Васильєвої Н.П.,

при секретарі Захарчишиній В.С.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Печерського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Ера», фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про захист прав споживачів.

ВСТАНОВИВ:

08.01.2015 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Ера», фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про захист прав споживачів.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 15 грудня 2013 року ОСОБА_1 було укладено договір про надання спортивно-оздоровчих послуг № ТЕР 9972 із ТОВ „СПОРТ-ЕРА", в особі керівника відділу продажів ОСОБА_5.

Відповідно п. 7.1. Договору № ТЕР 9972 він набуває чинності з моменту його підписання Сторонами, при цьому зобов'язання Виконавця щодо надання Послуг Замовникові виникають з моменту активації Клубної картки, та діє до останнього дня строку дії Клубної картки. Строк дії цього Договору дорівнює строку дії Клубної картки.

Згідно п. 2.3. Договору № ТЕР 9972 виконавець надає замовнику клубну картку, строк дії якої становить 12 місяців з дня її активації. Після закінчення строку дії клубної картки вважається, що послуги замовником спожиті, а виконавець вважається таким, що надав Послуги належним чином та в повному обсязі.

Згідно п. 5.1. Договору про надання спортивно-оздоровчих послуг № ТЕР 9972 вартість послуг за цим договором становить 6199,00 грн. (шість тисяч сто дев'яносто дев'ять) гривень.

Відповідно до п. 5.4. Договору № ТЕР 9972 кошти, сплачені Замовником у відповідності до п. 5.1. ст. 5 цього Договору, поверненню не підлягають.

Відповідно до п. 7.5. Договору у разі дострокового припинення цього Договору з ініціативи виконавця та на підставах, вказаних у п. 3.3.3. та 3.3.5 ст. 3 цього Договору, вважається, що замовник отримав Послуги, а виконавець вважається таким, що надав їх належним чином та в повному обсязі.

З огляду на це, вбачається, що ОСОБА_1 може користуватися спортивно-оздоровчими послугами відповідно до його клубної картки до 15 грудня 2014 року та вразі надання замовником неякісних послуг він не зможе отримати кошти, які він сплатив за надання якісних спортивно-оздоровчих послуг.

Відповідач порушив вимоги ст. 15 Закону України ''Про захист прав споживачів", а саме: ч. 1. - споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги); ч. 2. - інформація, передбачена частиною першою цієї статті, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування. Так, під час укладення договір про надання спортивно-оздоровчих послуг позивачу не було роз'яснено наслідків укладення оспорюваного договору, не надано всю необхідну інформацію стосовно умов укладення договору, чим було порушено його права як споживача.

Відповідач належним чином не довів до ОСОБА_1 інформації про спортивно-оздоровчі послуги, які той замовив за договором № ТЕР 9972 15 грудня 2013 року.

Крім того включив до Договору п. 8.5., згідно яким, «замовник заявляє, що він усвідомлює, що факт укладення цього Договору означає, що замовник свідомо погоджується на всі умови Договору, замовник ознайомлений з вартістю послуг за цим Договором, яка його повністю влаштовує», який суперечить Закону України „Про захист прав споживачів" та нівелює всі права позивача передбачені Конституцією України.

Отже, подальше виконання договору про надання спортивно-оздоровчих послуг № ТЕР 9972 від 15 грудня 2013 року на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови договору спортивно-оздоровчих послуг є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду Замовника,- споживача спортивно-оздоровчих послуг.

Окрім цього, в договорі не прописано про отримувача коштів Відповідачем-2 фізичною особою підприємцем ОСОБА_4, що є не прийнятним, так як у випадку ненадання послуг (зокрема відсутності гарячої води) не буде можливості пред'явити претензію і стягнути кошти, так як, ТОВ «СПОРТ-ЕРА» кошти не отримувало, а ФОП ОСОБА_4 за це відповідальності не несе. Такі умови договору є неприйнятними, порушують права споживачів, при цьому не зрозуміло на якій підставі оплата за послуги ТОВ «СПОРТ-ЕРА» йде третій особі.

Відповідно до п. 5.2. замовник сплачує вартість послуг за цим Договором у національній валюті України у термін, зазначений у рахунку на сплату.

Згідно п. 5.3. Договору № ТЕР 9972 підтвердженням оплати Договору є квитанція про оплату, видана Замовникові банком або будь-який інший платіжний документ, що підтверджує сплату коштів за цим Договором.

ОСОБА_1 відповідного рахунку на сплату спортивно- оздоровчих послуг не отримав, а тому не міг знати кому саме він платить за Договором та був позбавлений можливості оплатити його в банку.

Кошти позивач передав за стійкою адміністратора у приміщенні спортивного клубу „Спорт Лайф", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Конєва, буд. 8 працівникам клубу кошти в розмірі 6 199 (шість тисяч сто дев'яносто дев'ять) гривень , при цьому був впевнений, що передає їх виконавцю ТОВ «Спорт-Ера», які не повідомивши нічого дали йому товарний чек на суму 6 199,00 грн. (шість тисяч сто дев'яносто дев'ять) гривень з печаткою на якій стоїть прізвище ФОП ОСОБА_4.

Після чого ОСОБА_1 запитав у менеджера спортивного клубу „Спорт Лайф" чому йому не дали товарний чи/або фіскальний чек ТОВ «Спорт-Ера». Та наполягав, щоб йому було замінено товарний чек, де було б зазначено ТОВ «Спорт-Ера».

Працівники спортивного клубу „Спорт Лайф" відповіли, що дати відповідний товарний чек вони не можуть, після чого Позивач був змушений звернутися з відповідними претензіями для захисту своїх прав до спортивного клубу „Спорт Лайф" та в Інспекцію з питань захисту прав споживачів у місті Києві.

А також, згодом ОСОБА_1 було повторно оплачено Товариству з обмежено відповідальністю „СПОРТ-ЕРА" послуги за договором про надання спортивно- оздоровчих послуг № ТЕР 9972 від 15 грудня 2013 року на реквізити, які були надані менеджером спортивного клубу „Спорт Лайф". При цьому на сьогоднішній день платіжний документ у нього не зберігся

До того ж, є сумнів щодо законності здійснення діяльності спортивного клубу, оскільки договір з однієї сторони було укладено із ОСОБА_1, а з іншої з ТОВ «СПОРТ-ЕРА» в особі керівника відділу продажів ОСОБА_5, але на товарному чеку чомусь стоїть печатка з іншим прізвищем, а саме ФОП ОСОБА_4

З викладеного вбачається, що ОСОБА_1 заплатив за одну й ту саму послугу по договору № ТЕР 9972 від 15 грудня 2013 року двічі, що суперечить договору та законодавству України.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України „Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється.

Згідно ч. 2 ст. 19 Закону України „Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону України „Про захист прав споживачів", за наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Зазначені вимоги можуть бути пред'явлені споживачем протягом строків, передбачених нормативно-правовими актами та нормативними документами, умовами договору, а в разі відсутності таких строків - протягом 10 років.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсними з моменту його вчинення.

Згідно ч. 5 ст. 216 ЦК України вмога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути предявлена будь-якою заінтересованою особою.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року (надалі - Постанови ВСУ): «Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220. частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Згідно п. 5 Постанови ВСУ: «Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Дана правова позиція підтверджується постановою Верховного суду України по справі №6-22цс13 від 27.03.2013 року.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно з ст. 216 ЦК Україн недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно п.6 Постанови ВСУ вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.

Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України „Про захист прав споживачів" захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Позивач ОСОБА_1, як споживач не має бажання продовжувати дію Договору № ТЕР 9972 про надання спортивно-оздоровчих послуг, яка дискримінує його права як споживча у правовій державі та бажає повернути кошти за послугу, яку він не отримав за Договором.

ОСОБА_1 у приміщенні спортивного клубу „Спорт Лайф'', що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Конєва, буд. 8 в книзі скарг і пропозицій була написана претензія до фітнес клубу «Спорт-Ера», але відповідач-1 на неї ніяким чином не відреагував, і відповідно не вжив необхідних заходів для врегулювання даної ситуації з повернення коштів за Договором.

Включення відповідачем в договір про надання спортивно-оздоровчих послуг № ТЕР 9972 від 15 грудня 2014 року пунктів, які суперечать чинному законодавству України та не дає громадянину України себе почувати захищеним у правовій державі, призвело до приниження честі і гідності ОСОБА_6.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Завдана позивачу моральна шкода полягала в тому, що позивач відчував себе приниженим внаслідок того, що в правовій державі Товариством з обмеженою відповідальністю „СПОРТ-ЕРА" не виконується договір про надання спортивно- оздоровчих послуг № ТЕР 9972 від 15 грудня 2013 року.

Моральну шкоду ОСОБА_1 завдану Відповідачем-1 оцінює в сумі розміром 7 000 грн. (сім тисяч) гривень.

У зв'язку із невиконанням Товариством з обмежено відповідальністю „Спорт-Ера" договору про надання спортивно-оздоровчих послуг № ТЕР 9972 від 15 грудня 2013 року, ОСОБА_1 26 лютого 2014 року уклав договір № 26/02-14 про надання юридичних послуг із Товариством з обмеженою відповідальністю «ПВНАК«Ліга Справедливості» та 11 червня 2016 року договір про надання адвокатських послуг № 11/06-16-1 із Адвокатським об'єднанням «Ліга Справедливості». Розмір витрат ОСОБА_1, які були понесені ним на отримання правової допомоги при зверненні до суду з даним позовом станом на 19.09.2016 року складають 10 000,00 грн. (десять тисяч) гривень.

В подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину до договору про надання спортивно-оздоровчих послуг № ТЕР 9972 від 15 грудня 2013 року; стягнути із фізичної особи підприємця - ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ТОВ «СПОРТ-ЕРА» (код ЄДРПОУ 38150725) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) грошові кошти в розмірі 6 199,00 грн. (шість тисяч сто дев'яносто дев'ять) гривень; стягнути з ТОВ «СПОРТ-ЕРА» (код ЄДРПОУ 38150725) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) - 7 000 грн. (сім тисяч гривень) моральної шкоди; стягнути пропорційно із фізичної особи підприємця ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ТОВ «СПОРТ-ЕРА» (код ЄДРПОУ 38150725) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч) гривень.

У судовому засіданні позивач та його представник вимоги підтримали та просили задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3,у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, вважає, що вони є не обґрунтованими, безпідставними та не підлягають задоволенню.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 16 ЦК Україна кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Встановлено, що між Позивачем та Відповідачем - 1 дійсно було укладено Договір про надання спортивно-оздоровчих послуг № ТЕР 9972 від «15» грудня 2013 року (надалі - «Договір»), Відповідно до п. 2.1. Договору, «Виконавець надає Послуги в Клубі згідно категорії та типу обраної Замовником Клубної картки (далі за текстом - «Клубна картка»). Категорія Клубної картки визначає доступ Замовника до конкретного Клубу та конкретних Послуг, що надаються Замовником у конкретних клубах». Клубна карта Позивача була активована ним в день підписання Договору, та діяла протягом року, тобто до «14» грудня 2014 року включно.

Позивач у позовній заяві посилається на ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: на факт неналежного, неповного та недостовірного інформування про послуги, які надає Відповідач - 1. Також Позивач заперечує проти Договору, оскільки вважає його несправедливим та таким, що порушує права Позивача.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, «відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості».

Між Позивачем та Відповідачем укладений Договір приєднання, у відповідності до ч. 1 статті 634 ЦК України це Договір, умови якого встановлені однією із сторін у стандартній формі, та можуть бути укладені лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого Договорів в цілому.

Позивач у позовній заяві, посилаючись на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», заявляє, що Договір, «Нівелює всі права Позивача передбачені Конституцією України». Позивач поставив свій підпис на Договорі та засвідчив той факт, що він погоджується зі всіма умовами Договору та Додатками до нього. Також варто зазначити, оспорюваний Договір являється Договором приєднання, зміст якого є однаковим для кожного відвідувача Клубу, що закріплено ст. 3 ЦК України. Законодавством України встановлений вільний вибір контрагента, що дозволяє Позивачу вибрати з великого асортименту спортивно-оздоровчих Клубів з найкращими послугами та якістю їх надання.

Укладаючи Договір, Позивач ознайомився та свідомо погодився на всі умови, викладені у Договорі та додатках до нього, що підтверджується підписом Відповідача, та п. 2.1 1. Договору, згідно з яким «факт підписання цього Договору Замовником означає також, що Замовник ознайомлений з Правилами та зобов'язується їх дотримуватись, а у разі їх порушення або невиконання - нести відповідальність згідно всіх пунктів, визначених цим Договором, Правилами та чинним законодавством України».

Позивач у позовній заяві зазначає про порушення його прав в Договорі, а саме: якщо в разі надання Відповідачем -1 неякісних послуг, Позивач не зможе отримати грошові кошти, сплачені за цим Договором. Також Позивач стверджує, що Відповідач -1 належним чином не довів інформацію про спортивно-оздоровчі послуги, передбачені за Договором, укладеним між Позивачем та Відповідачем - 1, однак Позивачем не висунуто жодних Претензій щодо кількості, якості та обсягу отриманих послуг, що свідчить, не тільки про ознайомлення Позивача з Клубних правилах та умовах Договору, а також про належну якість Послуг, які надавав Відповідач - 1.

Оскільки Відповідачем - 1 не порушена жодна з умов Договору та не виникало ніяких перешкод для отримання Позивачем передбачених умовами Договору спортивно-оздоровчих послуг, а Позивач отримував послуги упродовж існування договірних відносин у повному обсязі та належним чином, то вимоги позивача про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину до Договору є безпідставними.

Позивач стверджує, що Відповідач - 1 відповідно до ч. 1. ст. 203 ЦК України порушив вимоги, що є обов'язковими при вчиненні правочину. Правочин - це правомірна вольова дія. Іншими словами, щоб правочин вважався чинним, а відповідно і правомірним, при його вчиненні мають бути дотримані такі умови як: законність змісту правочину; наявність у сторін (сторони) необхідного обсягу дієздатності; наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі учасника правочину; відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону; спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату; відсутність спрямованості у вчинюваному батьками правочині на порушення прав та інтересів їхніх малолітніх дітей. Є незрозумілим позиція Позивача щодо змісту правочину при укладенні Договорів. Оскільки правочином є вольовою дією, а саме: є усвідомленим, цілеспрямованим, умисним, здійснення за власним свідомим рішенням, не зрозуміло, як Відповідач - 1 міг вплинути на такі дії Позивача під час укладення Договору та його виконання.

Позивач у своїх вимогах посилається на п. 4. Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних про визнання правочинів недійсними» № 9 від «06» листопада 2009 року, а саме: «Судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша етапі 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду».

Ч. 1. ст. 219 ЦК України, «У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним».

Ч. 1. ст. 220 ЦК України, «У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним».

Ч. 1. ст. 224 ЦК України, «Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу) є нікчемним».

Ч. 2. ст. 222 ЦК України, «Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи».

Ч. 2. ст. 223 ЦК України, «У разі відсутності такого схвалення правочин за позовом піклувальника може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного, членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов'язаний утримувати».

Ч. 1. ст. 225 ЦК України, «Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені».

Жодна з вищезазначених статей, відповідно до яких апелює позивач, ніяким чином не мають зв'язку з Відповідачем 1 та процесом укладення Договору.

Позивач висунув претензію щодо неможливості оплати вартості Договору через банківську установу, однак Позивач не вказав, чи було відмовлено йому в даній процедурі. Позивачу потрібно було повідомити про своє бажання здійснити оплату саме таким способом представника Відповідача - 1, який надав би відповідні реквізити для здійснення такої оплати.

З приводу зауважень, зазначених в Позовній заяві, щодо співробітництва Відповідача-1 та Відповідача - 2, варто зазначити, що під час розгляду встановлено, що між ними було укладено Агентський договір № 12 від «18» квітня 2012 року (надалі - «Агентський Договір») .

Відповідно до умов Агентського договору, Відповідач -2 (Комерційний агент) має право від імені і за рахунок Відповідача 1 (Виконавця) приймати від фізичних та юридичних осіб (надалі - «Споживачі») грошові кошти на підставі договорів про надання спортивно-оздоровчих послуг, що укладаються між Відповідачем - 1 та Споживачами.

Агентський договір укладено з дотриманням вимог чинного законодавства України, а саме: глави 68 «Доручення» ЦК України та глави 31 «Комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання» Господарського кодексу України.

Щодо, посилань в Позовній заяві з приводу оплати Послуг за Договором, варто зазначити, що порядок оформлення розрахункових документів при проведенні розрахункових операцій за готівку в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України № 265/95- ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від «06» липня 1995 року (надалі - «Закон України»), А саме: п. 15 статті З Закону України передбачено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України № 1023-Х1І «Про захист прав споживачів» від «12» травня 1991 року. Тобто такі документи видаються за вимогою покупця.

Крім того, якщо форму та зміст фіскального чека, розрахункової квитанції та інших розрахункових документів, визначено пп. 3.2 п. З Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом ДПА України № 614 від «01» грудня 2000 року (зареєстровано в Мін'юсті України за № 105/5296 від «05» лютого 2001 року, зі змінами та доповненнями) в той час як форму та зміст товарного чека не визначено.

Таким чином, суб'єкти господарювання, яким відповідно до Закону України дозволено не застосовувати РРО, при проведенні готівкових розрахункових операцій можуть виписувати товарні чеки довільної форми.

Твердження Позивача про ігнорування претензії від «26» лютого 2014 року (Додаток № 6) та Заяв № 6, № 7 № 8 від «13» квітня 2014 року (Додаток № 7) також не відповідає дійсності. Позивачу була надана відповідь Листами від «06» березня 2014 року (Додаток № 8) та від «13» травня 2014 року (Додаток № 9) (надалі - «Листи»),

Однією з позовних вимог Позивача є вимога про стягнення з Відповідача - 1 компенсації за моральну шкоду, що, на думку Позивача, була завдана Відповідачем - 1 через внесення в Договір пунктів, які суперечать нормам чинного законодавства України та за неналежне виконання договірних зобов'язань в загальному розмірі 7000,00 (сім тисяч гривень 00 копійок).

Питання правильного вирішення судом справ про відшкодування моральної шкоди неодноразово розглядалися Верховним Судом України, що знайшло своє відображення у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» в редакції від «27» лютого 2009 року (надалі - «Постанова»),

Так, п. 5 Постанови встановлено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Необхідно, зокрема, з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Також Позивач акцентує увагу на невиконанні договірних зобов'язань Відповідачем - 1, а саме: Договору про надання спортивно-оздоровчих послуг № ТЕР 9972 від «15» грудня 2013 року, проте сам Позивач систематично відвідував Клуб та отримував Послуги в повному обсязі та належної якості і жодних претензій щодо якості та обсягу послуг до Відповідача 1 не надсилав.

В позовній заяві Позивач при відшкодування завданої моральної шкоди посилається на п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від «31» березня 1995 року, в якому зазначається, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній : особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Оскільки Відповідач - 1 не порушував жодної норми права, веде свою діяльність у відповідності до чинного законодавства України та надає послуги високої якості, Відповідачеві - 1 незрозуміла претензія з приводу приниження честі та гідності, а також розмір грошових коштів якими Позивач оцінив завдану моральну шкоду, не надавши жодних доказів нанесення та обґрунтування такої моральної шкоди.

Наведене свідчить про відсутність підстав для задоволення вимог позивача.

На підставі ст.ст. 15, 23, 203, 627, 628, 629, 634, 651 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст.ст.88, 213-215, 208, 209 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Ера», фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про захист прав споживачів відмовити.

На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд міста Києва через Печерський районний суд міста Києва протягом десяти днів після його проголошення, особами, що не були присутні при проголошенні рішення - у той же строк з дня отримання копії рішення.

Суддя