Ухвала

від 22.12.2016 по справі 761/42098/16-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-сс/796/4359/2016 Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідання ОСОБА_5

представника власника майна ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року,

В с т а н о в и л а :

Цією ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого з ОВС 2-го відділу 1 управління досудового розслідування ГСУ СБ України, ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 , про арешт тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22016000000000281 від 25 липня 2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 359 КК України, та накладено арешт на майно, а саме телефон марки «LG», ID: ZNFD80Z; телефон марки «LG», s/n НОМЕР_1 (IMEI A: НОМЕР_2 , IMEI B: НОМЕР_3 ), виявлені та вилучені 24 листопада 2016 року у ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що існують підстави, передбачені ст. 170 КПК України для накладення арешту на вказане у клопотанні майно, оскільки майно відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України і має статус речових доказів. Тому, врахувавши правову підставу для накладення арешту на майно, слідчий суддя прийшов до висновку про необхідність задоволення клопотання слідчого.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання старшого слідчого з ОВС 2-го відділу 1 управління досудового розслідування ГСУ СБ України, капітана юстиції ОСОБА_8 , про арешт тимчасово вилученого майна, вилученого 24 листопада 2016 року у ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , відмовити.

Оскаржуючи вказане рішення слідчого судді, апелянт зазначає, що воно є необґрунтованим та незаконним, з наступних підстав. В клопотанні слідчого, як зазначає апелянт, відсутні відомості про те, що прокурор ОСОБА_9 уповноважений здійснювати процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні, що порушує приписи ст. 171 КПК України. Крім того вказує, що клопотання не містить жодних документів, які підтверджують право власності на арештоване майно чи конкретних доказів, що свідчать про таке. Звертає увагу на те, що до цього часу жодній особі не було вручено підозру, а надані слідчим докази не підтверджують складу злочину. Також апелянт вказує, що наданий слідчим висновок експерта лише підтверджує, що вилучені телефони не відносяться до СТЗ негласного отримання інформації, з чого можна зробити висновок про необґрунтованість клопотання слідчого та безпідставність його вимог.

Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з ухвали слідчого судді та матеріалів справи, в провадженні Головного слідчого управління СБ України перебувають матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22016000000000281 від 25.07.2016, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 359 КК України.

29.11.2016 року старший слідчий з ОВС 2-го відділу 1 управління досудового розслідування ГСУ СБ України ОСОБА_8 , за погодженням із прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 , звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, а саме телефон марки «LG», ID: ZNFD80Z; телефон марки «LG», s/n НОМЕР_1 (IMEI A: НОМЕР_2 , IMEI B: НОМЕР_3 ), виявлені та вилучені 24 листопада 2016 року у ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , з посиланням на те, що зазначене майно визнано у кримінальному провадженні речовим доказом.

01.12.2016 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва вказане клопотання слідчого задоволено.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Крім того, ч. 3 ст. 170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Задовольняючи дане клопотання, внесене в рамках кримінального провадження №22016000000000281, про накладення арешту на майно, слідчий суддя, як вбачається з журналу судового засідання, вислухав пояснення слідчого, представника та власника майна та дослідивши матеріали, додані до клопотання, прийшов до обґрунтованого висновку про існування достатніх підстав вважати, що вказане у клопотанні слідчого майно, є предметом кримінального правопорушення та відповідає критеріям, визначеним у статті 98 КПК України.

З урахуванням викладеного, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта, встановив належні правові підстави, передбачені ч. 1, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно.

З огляду на положення ч. ч. 1, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у статті 98 КПК України повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не бенеть досягнуті цілі застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що майно, на яке просив накласти арешт слідчий, може бути знищено чи пошкоджене, вказане клопотання слідчого, за наявності для цього правових підстав, було задоволено.

Як вбачається з ухвали слідчого судді, суд дослідив зазначені обставини та не знайшов у висновках органу досудового розслідування при зверненні з клопотанням про накладення арешту на майно, порушень вимог КПК України та чогось очевидно безпідставного чи довільного.

Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї або іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вказане в клопотанні слідчого майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Зважаючи на викладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на вказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на підставах розумності та співмірності, а тому доводи апелянта стосовно незаконності та необґрунтованості ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.

Істотних порушень норм КПК України, які могли стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.

Враховуючи встановлені факти, колегія суддів вважає, що ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 309, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,-

П о с т а н о в и л а:

Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого з ОВС 2-го відділу 1 управління досудового розслідування ГСУ СБ України ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 , про арешт тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22016000000000281 від 25 липня 2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 359 КК України, та накладено арешт на майно, а саме телефон марки «LG», ID: ZNFD80Z; телефон марки «LG», s/n НОМЕР_1 (IMEI A: НОМЕР_2 , IMEI B: НОМЕР_3 ), виявлені та вилучені 24 листопада 2016 року у ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_7 без задоволення.

Ухвала Апеляційного суду м. Києва оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4