Рішення

від 27.12.2016 по справі 904/10011/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.12.2016 Справа № 904/10011/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрінк Дістрібушн Сістем", м. Дніпро

до відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця-Торг", м. Київ

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Сіті", м. Дніпро

про стягнення 143690,42 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність від 01.06.2016;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрінк Дістрібушн Сістем" (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця-Торг" (1-й відповідач) 126796,72 грн боргу за поставлений товар, 15418,70 грн пені, 1375,00 грн 3% річних, нарахованих з посиланням на неналежне виконання останнім договору поставки № Д-1 від 01.07.2014 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Сіті" (2-й відповідач) 100,00 грн боргу забезпеченого договором поруки № 01/07-14 від 01.07.2014.

У судовому засіданні 24.11.2016 суд перейшов до розгляду справи по суті.

1-й відповідач заявив клопотання відкласти розгляд справи та надав відзив на позов, у якому вказав, що отримав від позивача копію позову з доданими чистими аркушами паперу замість документів.

Ухвалою суду від 12.12.2016 було відмовлено 1-му відповідачу у прийнятті зустрічної позовної заяви.

22.12.2016 1-й та 2-й відповідачі своїм правом на подання відзивів по суті позовних вимог та на участь у судовому засіданні не скористалися, про дату, час та місце розгляду справи останні повідомлені належним чином за їх місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Від відповідачів повернулися на адресу господарського суду рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про його отримання.

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачам завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідачі не скористалися своїм правом на участь своїх представників у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

01 липня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дрінк Дістрібуш Сістем" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Столиця-Торг" (далі - 1-й відповідач, покупець) був укладений договір поставки № Д-1 (далі - договір) з протоколом узгодження розбіжностей, за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця алкогольну продукцію, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах DDР у редакції Інкотермс 2010 року.

Згідно з п.4.3. договору, в редакції протоколу узгодження розбіжностей, покупець зобов'язаний сплатити за поставлений товар протягом 60 (шістдесяти) календарних днів від дати поставки товару.

На виконання умов договору позивач в період з 18.03.2016 по 23.06.2016 здійснив поставку товару 1-му відповідачу на суму 198 753,76 грн, що підтверджується видатковими накладними: РН №23-0009778 від 18.03.2016 на суму 758,24 грн; РН №23-0009782 від 18.03.2016 на суму 2 869,92 грн; РН №23-0009784 від 18.03.2016 на суму 2 510,16 грн; РН №23-0009793 від 18.03.2016 на суму 5 888,46 грн; РН №23-0010662 від 25.03.2016 на суму 604,08 грн; РН №23-0010666 від 25.03.2016 на суму 582,66 грн; РН №23-0010675 від 25.03.2016 на суму 1785,60 грн; РН №23-0010677 від 25.03.2016 на суму 194,22 грн; РН №23-0010680 від 25.03.2016 на суму 3 687,48 грн; РН №23-0010685 від 25.03.2016 на суму 388,44 грн; РН №23-0010687 від 25.03.2016 на суму 582,66 грн; РН №23-0011885 від 02.04.2016 на суму 1035,84 грн; РН №23-0011884 від 02.04.2016 на суму 3 716,28 грн; РН №23-0011881 від 02.04.2016 на суму 5 357,16 грн; РН №23-0011879 від 02.04.2016 на суму 2 566,80 грн; РН №23-0011878 від 02.04.2016 на суму 517,92 грн; РН №23-0012662 від 09.04.2016 на суму 2 380,75 грн; РН №23-0012663 від 09.04.2016 на суму 2 724,55 грн; РН №23-0012665 від 09.04.2016 на суму 3 005,86 грн; РН №23-0012666 від 09.04.2016 на суму 2 584,58 грн; РН №23-0012875 від 09.04.2016 на суму 18286,56 грн; РН №23-0012876 від 09.04.2016 на суму 8 286,56 грн; РН №23-0012877 від 09.04.2016 на суму 6 095,52 грн; РН №23-0012879 від 09.04.2016 на суму 12191,04 грн; РН №23-0012934 від 09.04.2016 на суму 517,92 грн; РН №23-0013588 від 15.04.2016 на суму 1811,52 грн; РН №23-0013583 від 15.04.2016 на суму 4 912,20 грн; РН №23-0013573 від 15.04.2016 на суму 4 887,72 грн; РН №23-0013572 від 15.04.2016 на суму 517,92 грн; РН №23-0013571 від 15.04.2016 на суму 5 385,02 грн; РН №23-0016555 від 07.05.2016 на суму 10 754,40 грн; РН №23-0016558 від 07.05.2016 на суму 10 369,92 грн; РН №23-0016559 від 07.05.2016 на суму 3 606,48 грн; РН №23-0019546 від 31.05.2016 на суму 14 995,20 грн; РН №23-0019536 від 31.05.2016 на суму 10 281,00 грн; РН №23-0019533 від 31.05.2016 на суму 9134,28 грн; РН №23-0020554 від 10.06.2016 на суму 4 878,00 грн; РН №23-0020556 від 10.06.2016 на суму 2 616,48 грн; РН №23-0020559 від 10.06.2016 на суму 2 691,00 грн; РН №23-0020560 від 10.06.2016 на суму 258,96 грн; РН №23-0021439 від 23.06.2016 на суму 394,56 грн; РН №23-0021433 від 23.06.2016 на суму 7 360,56 грн; РН №23-0021431 від 23.06.2016 на суму 3 779,28 грн.

1-м відповідачем було повернуто товар на суму 28 852,12 грн за наступними накладними: ВЗ № 23-0001787 від 19.05.2016 на суму 9 752,83 грн; ВЗ № 23-0001819 від 21.05.2016 на суму 609,55 грн; ВЗ № 23-0001824 від 21.05.2016 на суму 3 047,76 грн; ВЗ № 23-0001869 від 24.05.2016 на суму 15 441,98 грн та здійснено переоцінку поставленого товару (зменшено ціну) відповідно до Актів переоцінки № 23-000209 від 10 червня 2016, № 23-000208 від 10 червня 2016, № 23-000207 від 10 червня 2016 року.

В порушення взятих на себе зобов'язань 1-й відповідач здійснив оплату за поставлений товар лише частково на суму 42 827,78 грн, через що у останнього виникла заборгованість ро оплаті товару перед позивачем у сумі 126 896,72 грн.

На забезпечення виконання договору, 01.07.2014 між позивачем (далі - кредитор) та ТОВ "Аква Сіті" (далі - 2-й відповідач, поручитель) було укладено договір поруки № 01/07-14 (далі - договір поруки), за умовами якого поручитель прийняв на себе зобов'язання солідарно з боржником (ТОВ "Столиця-Торг") відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов'язань в сумі вартості поставлених кредитором товарів боржнику відповідно до умов договору, але не більше 100,00 грн.

01 вересня 2016 року позивач вручив 2-му відповідачу вимогу про сплату частини боргу у сумі 100,00 грн, яка залишена без відповіді та задоволення.

Наявна заборгованість 1-го та 2-го відповідачів перед позивачем і стала підставою для звернення останнього до суду з цим позовом, нарахувавши при цьому на суму основного боргу за основним договором пеню та 3% річних.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт поставки позивачем товару відповідачу останнім не оспорений та отримання якого підтверджено матеріалами справи.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з 1-го відповідача основного боргу за основним договором в сумі 126796,72 грн.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.

Відповідно до ст.553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

2-й відповідач позовні вимоги не спростував та не оспорив.

Враховуючи умови договору поруки та норми чинного законодавства, суд також приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо 2-го відповідача про стягнення з останнього 100,00 грн боргу.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 15 418,70 грн суд зазначає наступне.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.11 основного договору, в редакції протоколу узгодження розбіжностей, зазначено, що за порушення строків оплати товару покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Суд, перевіривши розрахунок пені наданий позивачем за кожною накладною окремо за загальний період з 18.05.2016 по 01.11.2016 на загальну суму 15418,70 грн не погоджується з заявленою її сумою до стягнення, оскільки за розрахунком суду, з якого виключено день фактичної сплати боргу, як того вимагає п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", загальна сума пені за вказаний період є меншою та складає 14287,26 грн, яка і підлягає до стягнення з 1-го відповідача.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за кожним рахунком окремо за загальний період з 17.05.2016 по 01.11.2016 у загальній сумі 1375,00 грн, перевіривши які суд дійшов висновку про їх обгрунтованість та вірність.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні свого обов'язку щодо оплати поставленого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з 1-го відповідача основного боргу у сумі 126796,72 грн, пені у сумі 14287,26 грн, 3% річних у сумі 1375,00 грн та в частині стягнення з 2-го відповідача основного боргу у сумі 100,00 грн з підстав про які йдеться вище у цьому рішенні; в решті позову слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідачів, як на сторін, з вини яких виник спір, пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до боргу кожного.

Отже, згідно ст. 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору покладає: на 1-го відповідача у сумі 2136,89 грн та на 2-го відповідача у сумі 1 грн 50 коп., 16,97 грн витрат по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Також, слід зазначити, що звертаючись до суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 2234,00 грн за платіжним дорученням № 4280 від 23.08.2016, оригінал якого міститься в матеріалах справи, хоча відповідно до ціни позову мав сплатити 2155,36 грн. Таким чином на час розгляду справи існує переплата судового збору за подання позову до суду у сумі 78,64 грн, яка підлягає поверненню платнику за умови подання ним відповідного клопотання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 3 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця-Торг" (м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 15, ідентифікаційний код 39228743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрінк Дістрібушн Сістем" (м. Дніпро, пр. Кірова, буд.82-Г, ідентифікаційний код 37150703) - основний борг у сумі 126796,72 грн, пеню у сумі 14287,26 грн, 3% річних у сумі 1375,00 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 2136,88 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Сіті" (м. Дніпро, пл. Жовтнева, буд. 12, ідентифікаційний код 33184131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрінк Дістрібушн Сістем" (м. Дніпро, пр. Кірова, буд.82-Г, ідентифікаційний код 37150703) - борг у сумі 100,00 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 грн 50 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Витрати по сплаті судового збору в сумі 16,97 грн покласти на позивача.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 27.12.2016.

Суддя ОСОБА_2