Постанова

від 13.07.2010 по справі 27/407/06-ап

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

ПОСТАНОВА

Іменем України

13.07.10 № 27/407/06-АП

суддя Дроздова С.С.

За позовом: Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя

До: Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Орлянський» , с. Орлянка Василівського району Запорізької області

про стягнення 4 575 грн. 36 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Секретар судового засідання Громова У.І.

Представники сторін:

Від позивача : ОСОБА_1, дов. № 05-22/1724 від 18.10.04р.

Від відповідача : ОСОБА_2, юрисконсульт, дов. № 30 від 13.07.06 р.

У судовому засіданні 13.07.2006 р. на підставі ст. 160 КАС України судом прийнято постанову про задоволення адміністративного позову. Суд виходячи до нарадчої кімнати повідомив позивачу та відповідачу орієнтовний час виготовлення постанови у повному обсязі.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, 13.07.06 р. о 16 - 15 годині суд оголосив позивачу постанову у повному обсязі.

З 01.09.2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, який визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку органів державної влади.

Відповідно до п. 7 р. VII «Прикінцеві та перехідні положення« КАС України, позовна заява розглядається в порядку, встановленому цим Кодексом.

Суспільні відносини, що виникають при здійсненні адміністративного судочинства є специфічними і полягають у захисті прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Суспільні відносини у сфері здіснення правосуддя у адміністративних справах виникають з метою розгляду адміністративних справ за позовом зацікавленої особи та з метою захисту прав, свобод та охоронюваних правом інтересів фізичних юридичних осіб та прав і інтересів юридичних осіб. Таким чином предметом адміністративного процесуального права у сфері здійснення адміністративного судочинства є правовідносини, що складаються у зв'язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист. Особливістю даних відносин є те, що вони пов'язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб'єктів у сфері публічно-правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.

Господарським судом розглядається позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя про стягнення з Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Орлянський» штрафних санкцій у сумі 4 575 грн. 36 коп. за незайняті інвалідами робочі місця, нарахованих за 2005р.

26.06.06р. ухвалою господарського суду відкрито провадження у адміністративній справі № 27/407/06-АП та призначено судове засідання на 13.07.2006р., витребувані у сторін документи та докази необхідні для розгляду справи.

Перед початком судового засідання представниками сторін подано клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.

У судовому засіданні, судом оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду і секретарю судового засідання не заявлено.

Головуючий у судовому засіданні доповів про зміст позовних вимог, після чого з'ясував: чи підтримує позивач адміністративний позов, чи визнає його відповідач.

У судовому засіданні, позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, на суму 4 575 грн. 36 коп.

Представник відповідача надав письмовий відзив, в якому проти позову заперечив , посилаючись на наступне.

У позовній заяві про стягнення штрафних санкцій в розмірі 4 575 грн. 36 коп. за незайняті інвалідами робочі місця, позивач, посилаючись на ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вказує, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від середньо облікової чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця. Також, позивач, посилається на ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» , якою передбачено сплату штрафних санкцій підприємствами, установами, організаціями, відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом. Єдиним доказом на якому ґрунтуються вимоги викладені в позовній заяві позивач вказує звіт форми № 10-ПІ.

Таким чином, позивачем, відповідно до ст. 71 КАС України не доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

СВК «Орлянський» був виконано вимоги ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» . В 2005 році в кооперативі було працевлаштовано 5 інвалідів і таким чином, кооперативом виконувалися вимоги законодавства щодо створення робочих місць для інвалідів з власної ініціативи в межах своїх можливостей без вказівок та допомоги на те державних органів влади і подавалася в органи державної статистики звітність про зайнятість та працевлаштування інвалідів у відповідності до норм діючого законодавства.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Але позивачем не надано доказів вини відповідача та доказів того, що інваліди для працевлаштування в СВК „Орлянський» направлялися державною службою зайнятості, або безпосереднього зверталися з метою працевлаштування і їм було відмовлено у цьому.

Вважаємо, що відповідно до положень Закону про захист інвалідів обов'язок кооперативу щодо створення робочих місць для інвалідів, не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на безпосередньо інвалідів та державну службу зайнятості, Фонд соціальної захищеності інвалідів. Таким чином, згідно ст.19 Конституції України, яка передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений роботи те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Позивач ознайомився з доводами викладеними у відзиві відповідача.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін , суддя встановив:

- як свідчать статутні документи та довідка про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України відповідача, підприємство є юридичною особою та відноситься до категорії суб'єктів підприємницької діяльності, яким, відповідно до ст. 19 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів;

Як вбачається з матеріалів справи, довідка підприємства, середньо облікова чисельність працюючих на ньому у 2005р. складала 138 осіб.

Відповідно до ст. 19 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» у редакції від 01.08.2001р. норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві у 2005 р. повинен складати 6 інвалід;

-середньоспискова чисельність інвалідів, що працювали у відповідача у 2005р., склала 5 осіб-інвалідів, що підтверджується довідкою відповідача, наданою до органів Фонду України соціального захисту інвалідів;

-як свідчать матеріали справи, розмір середньої річної заробітної плати на підприємстві у 2005 складав 4 575 грн. 36 коп. Представник відповідача пояснив, що за звітний період підприємство працювало збитково, що підтверджується звітом про фінансові результати.

Згідно частини третьої ст. 20 Закону, сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, підприємства повинні нести відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій. Відповідно до п. 4 Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 28.12.2001р. № 1767 «Про затвердження порядку сплати підприємствами, (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів» штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно в доход державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства. А в п.6 цього Порядку зазначено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами відповідно до законодавства за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Крім того, статтею 16 Закону України «Про систему оподаткування від 25 червня 1991 року № 1251-ХП із змінами і доповненнями встановлено, що джерела сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються відповідними законами про податки та збори (обов'язкові платежі). При цьому, державні та інші цільові фонди, які не передбачені цим Законом, мають своїм джерелом виключно прибуток підприємств, який залишається після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів), передбачених статтями 14 і 15 цього Закону. Відрахування до цих фондів здійснюються на добровільних засадах.

Посилання відповідача на те, що він не повинен сплачувати штрафні санкції у зв'язку з відсутністю прибутку в 2005 році, господарський суд вважає безпідставним, виходячи з наступного:

Статтею 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств та організацій» визначено, що прибуток, який є об'єктом оподаткування визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених ст.5 цього Закону, та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із ст. ст. 8 і 9 цього Закону.

З зазначених норм законів не вбачається, що законодавець ставить сплату відповідних штрафних санкцій у залежність від наявності чи відсутності у підприємства прибутку.

Тобто, визначення, згідно з яким «сплату штрафних санкцій підприємства проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, означає, що кошти, сплачені як відповідні штрафні санкції, підприємство відносить у своєму бухгалтерському обліку не на витрати виробництва, а за рахунок свого прибутку. У разі відсутності прибутку суми сплачених штрафних санкцій відносяться до збитків підприємства.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність прибутку не може бути підставою звільнення від сплати штрафних санкцій, нарахованих позивачем у відповідності до ст.20 Закону.

Крім того, статтею 20 Закону не передбачено, що якщо підприємство у 2005 році працювало збитково, воно звільняється від сплати штрафних санкцій.

Ст.18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» № 875-ХП передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Суд вважає, що нормативно-правові акти щодо повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування дозволяє зробити висновок, про те, що суб'єкти зазначені в ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» лише сприяють у працевлаштуванні інвалідів, а безпосередньо працевлаштування інвалідів здійснюються суб'єктами господарювання. Результатом працевлаштування є укладення трудового договору між працівником, в даному випадку інвалідом, та власником або уповноваженим ним органом ( ст.21 Кодексу законів про працю України), тому безпосереднє працевлаштування здійснює власник або уповноважений ним орган підприємства, організації незалежно від форм власності та господарювання.

Пункт 12 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів встановлює, що державна служба зайнятості веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди.

В свою чергу, підприємства повинні інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

У судовому засіданні відповідач надав звіти за формою 3-ПН, які подавалися до центру зайнятості у 2005 році, але з відсутньою інформацією про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках.

Таким чином, обов'язок вищезазначених органів, щодо працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов'язку надання інформації про наявні робочі місця. Із матеріалів справи не вбачається, що відповідач у повному обсязі та належним чином повідомив службу зайнятості про готовність та наявність можливості працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві.

Крім того, відносини відповідача по даній справі та органів служби зайнятості та соціального захисту населення не є предметом розгляду по цій справі. При наявності правових підстав, відповідач був би не позбавлений можливості у судовому порядку стягнути з зазначених органів збитки ( у тому числі і сплачені ним штрафні санкції), заподіяні внаслідок їхньої протиправної бездіяльності.

Тому, з матеріалів справи вбачається що відповідач не довів , що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства.

Пунктом 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою КМ України від 28.12.01р. № 1767, передбачено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Відповідач у судовому засіданні надав письмове клопотання про розстрочення виплати суми штрафних санкцій на 2 роки, у зв'язку з важким фінансовим станом на підприємстві. Позивач проти розстрочення виконання рішення суду на 2 роки не заперечив.

Відповідно до ст. 263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), сторона може звернутися до адміністративного суду із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення.

Питання про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Господарський суд беручи до уваги пояснення відповідача щодо скрутного фінансового стану на підприємстві дає згоду на розстрочення виконання судового рішення в частині стягнення 4 575 грн. 36 коп. штрафних санкцій на 2 роки, щомісячно стягувати по 190 грн. 64 коп.

У цьому ж засіданні, на підставі статті 151 КАС України суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів -ст.152 КАС України.

Судові дебати -частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.

Позивач обґрунтовуючи свою правову позицію -посилався лише на обставини і докази, які були досліджені у судових засіданнях.

Відповідач під час судових дебатів, визнав адміністративний позов у повному обсязі, та надав письмове клопотання на підставі статті 263 КАС України щодо розстрочення виконання судового рішення на 2 роки, у зв'язку з важким фінансовим станом на підприємстві.

Після закінчення судових дебатів, суд надав дозвіл сторонам обмінятися репліками. Промовці від реплік відмовились.

Після судових дебатів, суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення у справі, оголосивши орієнтовний час його проголошення.

На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку та оголосив у засіданні суду постанову про задоволення адміністративного позову.

У справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем -фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються стаття 94 КАС України.

Керуючись статтями 94, 158-167,263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Орлянський» ( 71660 Запорізька область Василівський район с. Орлянське, вул. Леніна, 172, р/р 26006301275741 Промінвестабанк м. Дніпорорудне, МФО 313054, ЄДРПОУ 03750227) на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, (м. Запоріжжя, вул. Гоголя,147, одержувач Державний бюджет Василівського району Запорізької області р/р 31219230600044 банк: УДК у Запорізькій області, МФО 813015, ЄДРПОУ 23787356, 50070000 платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2005р.) 4 575 (чотири тисячі піт сот сімдесят п'ять) грн. 36 коп. штрафних санкцій. Розстрочити виконання судового рішення, щодо стягнення 4 575 грн. 36 коп. на 2 роки, щомісячно стягувати по 190 (сто дев'яносто) грн. 64 коп.

Видати виконавчий лист.

Постанову підписано 13 липня 2006 року

Суддя С.С. Дроздова