Рішення

від 22.12.2016 по справі 910/20859/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2016Справа № 910/20859/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Підприємець) до товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОКАТ (далі - Товариство) про розірвання договору та стягнення 71 502,90 грн.,

за участі представників:

позивача: ОСОБА_2 за довіреністю від 9 грудня 2016 року № б/н,

відповідача: не з'явилися,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2016 року Підприємець звернувся до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що 9 вересня 2016 року між ним та Товариством було укладено договір поставки № УК0912, на виконання умов якого позивач здійснив попередню оплату товару в розмірі 69 538,61 грн. Оскільки відповідач у встановлений договором строк взяті на себе за вказаною угодою зобов'язання по поставці товару не виконав, Підприємець, посилаючись на статті 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 663, 693, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 193, 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача вказану суму попередньої оплати, 1 223,18 грн. пені, 695,38 грн. штрафу, три проценти річних у розмірі 45,72 грн., а також розірвати вказаний правочин.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 листопада 2016 року порушено провадження у справі № 910/20859/16. Розгляд даної справи призначено судом на 8 грудня 2016 року.

Ухвалою суду від 28 листопада 2016 року задоволено клопотання Підприємця про розгляд даної справи 8 грудня 2016 року в режимі відеоконференції.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 8 грудня 2016 року відклав розгляд справи на 22 грудня 2016 року.

Ухвалою суду від 14 грудня 2016 року задоволено клопотання Підприємця про розгляд даної справи 22 грудня 2016 року в режимі відеоконференції.

Під час судового засідання 22 грудня 2016 року представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позові.

Відповідач у призначені судові засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки до даного судового засідання не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова).

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 16 листопада 2016 року та про відкладення розгляду справи від 8 грудня 2016 року надіслані відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, йому надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

9 вересня 2016 року між сторонами укладено договір поставки № УК0912, за умовами якого Товариство зобов'язалось передати у власність, а Підприємець - прийняти та оплатити на умовах, викладених у даному договорі, металопрокат, сортамент, кількість та ціна якого вказані у рахунка-фактурах та/або специфікаціях, оформлених як додатки до цього правочину, що є його невід'ємною частиною.

Даний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками. Строк дії вказаної угоди - до 31 грудня 2017 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами (пункт 10.1 договору).

Відповідно до пункту 3.4 даного правочину оплата всієї вартості товару, вказаного в рахунку, здійснюється на умовах 100 % передплати шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства протягом 2 банківських днів з моменту виставлення рахунку або на інших умовах, вказаних у специфікаціях до даного договору.

Пунктом 4.2 вказаної угоди встановлено, що поставка товару здійснюється протягом 3 робочих днів після 100 % передоплати. Інші строки поставки та умови оплати окремих партій товару узгоджуються сторонами у специфікаціях до цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 9 вересня 2016 року Товариство виставило рахунок-фактуру № СФ-0004350 на суму 69 538,61 грн., який був оплачений Підприємцем 23 вересня 2016 року відповідно до платіжного доручення № 18883 від цієї ж дати. Копії зазначених документів наявні в матеріалах справи.

Таким чином судом встановлено, що поставка продукції мала бути здійснена позивачу протягом 3 робочих днів, починаючи з 23 вересня 2016 року, тобто до 28 вересня 2016 року включно, проте відповідач товар так і не поставив.

У зв'язку з цим Підприємець направив Товариству претензію від 18 жовтня 2016 року № 1051/ЮВ, в якій просив поставити товар чи повернути сплачені кошти. Проте дана вимога була залишена відповідачем без задоволення.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 2 статті 628 ЦК України до відносини сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Судом встановлено, що 20 жовтня 2016 року Підприємець направив відповідачу вимогу № 1051/ЮВ від 18 жовтня 2016 про поставку товару чи повернення грошових коштів.

У той же час дана вимога була залишена Товариством без відповіді та задоволення, проведена позивачем попередня оплата товару повернута не була, що спричинило звернення останнього з даним позовом до суду.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що сума боргу відповідача, яка складає 69 538,61 грн. перерахованої Товариству попередньої оплати, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останнє на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги Підприємця до Товариства про стягнення вказаної суми боргу, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань зі своєчасної поставки товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 223,18 грн. пені, нарахованої за порушення строків поставки товару за період з 29 вересня 2016 року по 11 листопада 2016 року, а також 695,39 грн. штрафу.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 статті 230 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 7.5 договору у випадку порушення Товариством строків постачання товару останнє зобов'язалось сплатити пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості товару, який не поставлено вчасно, та, за вимогою Підприємця, штраф у розмірі 1 % від вартості несвоєчасно поставленого або недопоставленого товару. Виплата пені та штрафу не звільняє Товариства від виконання зобов'язань відповідно до цього договору.

Здійснивши арифметичний перерахунок заявлених до стягнення позивачем вищевказаних штрафних санкцій за обрахований позивачем період, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача підлягає 1 222,85 грн. пені та 695,39 грн. штрафу, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню частково, у межах вказаних сум.

Крім того, позивач також просив стягнути з Товариства 45,72 грн. трьох процентів річних, нарахованих на суму попередньої оплати в розмірі 69 538,61 грн. за період з 4 листопада 2016 року по 11 листопада 2016 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення сум авансу та завдатку, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні даної позовної вимоги Підприємця.

Щодо вимоги позивача про розірвання договору, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Пунктами 11.1-11.3 договору передбачено, що одностороння відмова від зобов'язань за ним не допускається. Дія даного правочину може бути достроково припинена в наступних випадках: за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди; у випадку грубого або систематичного порушення умов договору однією стороною на вимогу другої сторони; за рішенням суду. У випадку розірвання даного правочину сторони повинні провести взаєморозрахунки по ньому на момент його розірвання.

З огляду на наведене, звернувшись з вимогою про розірвання договору позивач мав довести наявність грубого або систематичного порушення відповідачем умов вказаного правочину, обґрунтувати тривалий характер та істотність вчиненого порушення.

Разом із цим, Підприємцем у позовній заяві не наведено жодних підстав, а також нормативно-правового обґрунтування, згідно яких останній просить розірвати договір у судовому порядку, а тому дана вимога позивача є необґрунтованою та безпідставною, у зв'язку з чим у задоволенні вказаної вимоги слід відмовити.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Підприємця до відповідача.

За приписами статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОКАТ (04176, місто Київ, вулиця Електриків, будинок 26, корпус 43, ідентифікаційний код 39534282) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 69 538 (шістдесят дев'ять тисяч п'ятсот тридцять вісім) грн. 61 коп. попередньої оплати, 695 (шістсот дев'яносто п'ять) грн. 39 коп. штрафу, 1 222 (одну тисячу двісті двадцять дві) грн. 85 коп. пені, а також 1 377 (одну тисячу триста сімдесят сім) грн. 11 коп. судових витрат.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27 грудня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко