Рішення

від 22.12.2016 по справі 922/3594/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2016 р.Справа № 922/3594/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Помпі К.І.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Свіфт-2016", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мерсі", м. Харків про про стягнення 9066,54 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність № 4/ю від 20.10.2016 року;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СВІФТ- 2016" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕРСІ", в якому просить стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 9066,54 грн., з яких: 6288,56 грн. - сума основного боргу, 1205,84 грн. - сума пені, 1572,14 грн. - сума штрафу. Судові витрати позивач також просить покласти на відповідача.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує невиконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № ХФ-005495 від 09.03.2016 року в частині оплати за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.10.2016 року прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 17.11.2016 року об 11:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.11.2016 року (з урахуванням ухвали від 24.11.2016 року) розгляд справи відкладено на 22 грудня 2016 року об 11:15 год.

В призначеному судовому засіданні 22.12.2016 року був присутній представник позивача, який підтримав позов в повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, про причину неявки суд не повідомив, витребуваних доказів до суду не надав.

Ухвала господарського суду Харківської області про порушення провадження у справі від 25.10.16 року, яка була направлена на адресу відповідача, повернулась до суду з позначкою поштового відділення "За закінченням строку зберігання".

Як визначено у п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи в їх сукупності, надаючи правову оцінку позовним вимогам, вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

09 березня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Свіфт-2016" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мерсі" (відповідач, покупець) був укладений договір поставки № ХФ-005495.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

Відповідно до п. 1.1. Договору, Продавець зобов'язується здійснювати передачу товару - Партіями )"партія" - кількість товару, відпущеного однією накладною), у власність Покупцю алкогольні та безалкогольні напої, продукти харчування - в подальшому "товар", а Покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно його оплатити на умовах даного Договору.

Так, 18.03.2016 року на підставі накладної № ХФ-012116 позивачем був поставлений, а відповідачем прийнятий товар на загальну суму 9588,56 грн.

Згідно з умовами пункту 3.2. Договору, оплата за товар повинна бути здійснена протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів від дати отримання товару.

Тобто, з вищенаведеного вбачається, що 31.03.2016 року відповідач повинен був розрахуватись за товар отриманий 18.03.2016 року за накладною № ХФ-012116.

Проте, в порушення умов договору, відповідачем зобов'язання по оплаті отриманого товару в повному обсязі виконані не були. Відповідач здійснив розрахунки лише частково.

Як вказує позивач, відповідачем було сплачено лише суму у розмірі 3300,00 грн., а саме: 06.06.2016 року - 1000,00 грн., 14.06.2016 року - 1600,00 грн., 29.06.2016 року - 700,00 грн.

22 вересня 2016 року позивачем на адресу відповідача була направлена претензія з вимогою погасити заборгованість у розмірі 6288,56 грн.

Проте, відповідач відповіді на вимогу позивача не надав та заборгованість не сплатив.

Вказане стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача про стягнення з останнього грошових коштів у розмірі 9066,54 грн., з яких: 6288,56 грн. - сума основного боргу, 1205,84 грн. - сума пені, 1572,14 грн. - сума штрафу.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором поставки № ХФ-005495 від 09.03.2016 року складає 6288,56 грн. Доказів погашення вказаної заборгованості відповідачем до матеріалів справи не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 6288,56 грн. основного боргу.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення з відповідача суми пені у розмірі 1205,84 грн. та 1572,14 грн. штрафу, суд зазначає наступне.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.1 Договору сторони передбачили відповідальність покупця (відповідача) за порушення строку розрахунків за отриманий товар у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки, а за прострочку більше 3-х місяців (90 днів), додатково стягується штраф у розмірі 25 % від суми боргу.

Позивачем до матеріалів справи наданий розрахунок пені та штрафу за період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з урахуванням часткових проплат здійснених відповідачем, відповідно до якого належною до сплати сумою є 1205,84грн. пені та 1572,14 грн. штрафу.

Перевіривши періоди нарахувань та суми позивачем визначені вірно, згідно вимог діючого законодавства, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 1205,84 грн. та 25% штрафу у розмірі 1572,14 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕРСІ" (61144, м. Харків, вул. Гвардійців-Широнінців, б. 83/26, код ЄДРПОУ 32948212) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІФТ-2016" (61162, м. Харків, просп. Героїв Сталінграда, буд. 136/8, код ЄДРПОУ 40156836) 6288,56 грн. основного боргу, 1205,84 грн. пені, 1572,14 грн. штрафу, 1378,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 27.12.2016 р.

Суддя ОСОБА_2

справа № 922/3594/16