Постанова

від 09.12.2016 по справі 810/3097/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2016 року м. Київ №810/3097/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Бориспільському районі Київської області до Державного підприємства "Бориспільське" про стягнення капіталізованих платежів

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Бориспільському районі Київської області (далі також - позивач) з позовом до Державного підприємства Бориспільське (далі також - відповідач) про стягнення капіталізованих платежів у сумі 273598,45 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем прийнято рішення про припинення юридичної особи шляхом ліквідації, разом з тим всупереч вимог Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності відповідач відмовляється сплатити визначену Фондом суму капіталізованих платежів у розмірі 273589,45 грн. для продовження страхових виплат особі, потерпілій на підприємстві відповідача.

Відповідачем письмових заперечень проти позову до суду не надано.

Представник позивача в судовому засіданні 08.12.2016 позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання по справі 08.12.2016 не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином та завчасно рекомендованою кореспонденцією, однак поштове відправлення було повернуто до суду з відміткою оператора поштового зв'язку за не запитом .

Відповідно до частини 11 статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Також в судовому засіданні по справі 08.12.2016 представником позивача було подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, та приймаючи до уваги те, що учасники судового процесу були належним чином проінформовані про дату, час і місце судового розгляду справи, протокольною ухвалою суду від 08.12.2016 було постановлено здійснювати подальший розгляд адміністративної справи №810/3097/16 в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Бориспільське (ідентифікаційний код юридичної особи 20581252, місцезнаходження: 08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Київський шлях, будинок 1), що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідач знаходиться на обліку як платник страхових внесків у Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Бориспільському районі Київської області, що підтверджується обліковою карткою платника страхових внесків (а.с.25-26).

Так, згідно з актом форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві від 19 грудня 1996 року ОСОБА_1, працюючи водієм ДП Бориспільське , отримав трудове каліцтво (а.с.7-8).

За висновком МСЕК від 26 квітня 2005 року потерпілому встановлена стійка втрата професійної працездатності 50% та 3 група інвалідності безстроково, що підтверджується довідкою серії КИО -1 №229917 (а.с.10).

Постановою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Бориспільському районі від 29 січня 2015 року №1004/116/116/14 ОСОБА_1 призначено безстрокову щомісячну страхову виплату у розмірі 1041,82 грн. (а.с.57)

18 січня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію щодо рішення засновників ДП Бориспільське про припинення юридичної особи.

Листом від 22 червня 2016 року №12-205 позивач звернувся до відповідача з відповідним розрахунком та вимогою про визнання кредиторських вимог, пов'язаних із сплатою капіталізованих платежів (а.с.46-48).

Вказаний лист позивачем було направлено відповідачу 30.06.2016 рекомендованою кореспонденцією за адресою місцезнаходження відповідача, що підтверджується фіскальним чеком про відправку поштового відправлення, однак поштове відправлення було повернуто позивачу з відміткою оператора поштового зв'язку за закінченням терміну зберігання (а.с.59-60).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам між сторонами, суд виходив із наступних міркувань .

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я, визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV).

Положеннями статті 3 Закону №1105-XIV встановлено, що соціальне страхування здійснюється за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; обов'язковості страхування осіб відповідно до видів соціального страхування та можливості добровільності страхування у випадках, передбачених законом; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; обов'язковості фінансування Фондом витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; диференціації розміру виплати допомоги залежно від страхового стажу; диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві; економічної заінтересованості суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці; цільового використання коштів соціального страхування; відповідальності роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом.

У силу вимог пункту 1 частини 2 статті 15 Закону №1105-XIV роботодавець зобов'язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.

За змістом статті 4 Закону №1105-XIV Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом і також є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 11 Закону №1105-XIV джерелами формування коштів Фонду є капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, які в силу п.1 ч.2 вказаної статті використовуються на виплату матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг, фінансування заходів з профілактики страхових випадків, передбачених цим Законом.

Зазначеною нормою законодавець зобов'язує страхувальника проводити капіталізацію страхових виплат у всіх випадках ліквідації (не лише у випадку ліквідації підприємства-банкрута, але й за інших підстав, передбачених законодавством).

Капіталізація платежів для задоволення вимог по зобов'язанням, що виникли у результаті заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, проводиться відповідно до Порядку капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 765 (далі - Порядок №765).

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Порядку №765 капіталізація платежів здійснюється щодо кожної особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідності виплати майбутніх платежів. Під час розрахунку сум цих платежів повинні враховуватися заробітна плата потерпілого, відсоток втрати професійної працездатності, витрати по догляду за потерпілим, на реабілітацію, протезування, придбання транспортних засобів та види соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, необхідність сплати одноразової допомоги у зв'язку з травмою або професійним захворюванням, які можуть призвести до смерті потерпілого, а також інших виплат, передбачених законодавством.

За змістом пункту 3 Порядку №765 капіталізація платежів розраховується на період, що визначається як різниця між середньою тривалістю життя для чоловіків і жінок у країні та їх віком на момент здійснення капіталізації.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що вимоги статті 11 Закону №1105-XIV та приписи Порядку №765 щодо капіталізації платежів поширюються на всі випадки ліквідації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, ліквідація підприємства, яке є платником страхових внесків за рішенням загальних зборів поза процедурою банкрутства, як і припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за власним рішенням у жодному випадку не звільняє таке підприємство або фізичну особу-підприємця від обов'язку здійснити капіталізацію платежів.

Аналогічна правова позиція щодо наявності у суб'єкта господарювання, що ліквідується, обов'язку проводити капіталізацію страхових виплат висловлена Верховним Судом України у постанові від 26 червня 2012 року (справа № 21-156а12).

Статтею 244 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 112 Цивільного кодексу України у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняється у першу чергу щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом.

За змістом частини третьої статті 110 Цивільного кодексу України якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредитів, юридична особа ліквідовується в порядку, встановленому Законом Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

Частиною другою статті 1205 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим актом.

Як вбачається з розрахунку потреби в капіталізації коштів, потреба в капіталізації коштів для розрахунку із потерпілим на виробництві станом на 22 січня 2016 року становить 273589,45 грн., у тому числі потреба в капіталізації коштів для виплати пенсії по трудовому каліцтву 21677,37 грн., потреба в капіталізації коштів для розрахунку з потерпілим 251912,08 грн. (а.с.22, 24).

Судом встановлено, що для визначення періоду, на який розраховувалася капіталізація платежів, позивачем використано дані середньої очікуваної тривалості життя осіб за 2014 рік, надані Державною службою статистики України у відповідь на звернення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (а.с.41-43).

Згідно зазначеним даним середня очікувана тривалість життя для чоловіків у віці 50 роки (потерпілий ОСОБА_1 станом на момент капіталізації) становить 20,15 років.

З розрахунку потреби в капіталізації коштів, проведеного позивачем, вбачається, що його здійснено шляхом множення розміру щомісячної виплати потерпілій особі та розміру пенсії по трудовому каліцтву на середню очікувану тривалість життя.

Таким чином, розрахунок капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань відповідача перед потерпілим ОСОБА_1 з відшкодування страхових виплат та виплати пенсії по трудовому каліцтву у розмірі 273589,45 грн. здійснений відповідно до вимог чинного законодавства та підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що у позивача існує необхідність у капіталізації коштів для здійснення виплат ОСОБА_1, який 19.12.1996 втратив працездатність на 50%, яка згідно розрахунку потреби в капіталізації коштів станом на 22 січня 2016 року складає 273589,45 грн.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач жодних доказів на спростування позовних вимог не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства Бориспільське (ідентифікаційний код юридичної особи 20581252, місцезнаходження: 08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Київський шлях, будинок 1) на користь Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Бориспільському районі Київської області (ідентифікаційний код юридичної особи 25885672, місцезнаходження: 08300, АДРЕСА_1, розрахунковий рахунок 37171400900103, МФО 821018, банк отримувача - Бориспільське управління державної казначейської служби України в Київській області) капіталізовані платежі у розмірі 273589,45 грн. (двісті сімдесят три тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять гривень грн. 45 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.