Рішення

від 23.12.2016 по справі 910/20925/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2016Справа №910/20925/16

За позовомДержавного підприємства «Херсонський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»

доДержавного підприємства «Держтранс»

простягнення 196880 грн. 10 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

15.11.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства «Херсонський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» з вимогами до Державного підприємства «Держтранс» про стягнення 197985 грн. 38 коп., з яких 187900 грн. 00 коп. основного боргу, 126 грн. 18 коп. пені, 3785 грн. 00 коп. 3% річних та 6174 грн. 20 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013 не повернув позивачу поворотну фінансову допомогу (позику), у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 187900 грн. 00 коп. (155900 грн. 00 коп. простроченої заборгованості та 32000 грн. 00 коп. строкової заборгованості (дострокове повернення у зв'язку з порушенням умов вказаного договору). Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 126 грн. 18 коп., 3% річних у розмірі 3785 грн. 00 коп. та інфляційні втрати у розмірі 6174 грн. 20 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2016 порушено провадження у справі № 910/20925/16, розгляд справи призначено на 06.12.2016.

У судовому засіданні 06.12.2016 представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 185400 грн. 00 коп., пеню у розмірі 122 грн. 66 коп., 3% річних у розмірі 3679 грн. 68 коп. та 7677 грн. 76 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Нормами частини 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

З огляду на те, що заява про зменшення позовних вимог підписана представником позивача, який відповідно до довіреності не обмежений у праві зменшувати позовні вимоги, суд приймає подану позивачем заяву як заяву про зменшення позовних вимог в частині суми основного боргу, пені та 3% річних і як заяву про збільшення позовних вимог в частині інфляційних втрат, у зв'язку з чим розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 196880 грн. 10 коп., а саме: 185400 грн. 00 коп. основного боргу (153400 грн. 00 коп. простроченого боргу та 32000 грн. 00 коп. строкової заборгованості), 122 грн. 66 коп. пені, 3679 грн. 68 коп. 3% річних та 7677 грн. 76 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2016, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 23.12.2016.

22.12.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з наміром сторін мирно врегулювати спір шляхом укладення мирової угоди.

Розглянувши у судовому засіданні 23.12.2016 клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив в його задоволенні з огляду на таке.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Суд зазначає, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи.

При цьому, суд вже задовольняв клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, відкладаючи розгляд даної справи (ухвала про відкладення розгляду справи від 06.12.2016), надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Крім того, суд зазначає, що сторони мають право укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу, в тому числі після прийняття рішення у даній справі на стадії виконавчого провадження.

Будь-яких інших поважних причин відкладення розгляду справи, зокрема, необхідність подання відзиву, додаткових доказів, ознайомлення з матеріалами справи відповідачем зазначено та обґрунтовано не було.

Представник позивача у судове засідання 23.12.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 06.12.2016 та розпискою про відкладення розгляду справи від 06.12.2016.

Представник відповідача у судове засідання 23.12.2016 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103040752041.

У судовому засіданні 23.12.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

27.09.2013 між Державним підприємством «Херсонський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (позикодавець) та Державним підприємством «Держтранс» (позичальник) укладено Договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути позичальнику надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 1.3 Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013 поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, плата за користування грошовими коштами не стягується.

Згідно з п. 2.1 Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013 розмір фінансової допомоги становить 200000 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 3.1 Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013 позикодавець передає фінансову допомогу позичальникові протягом 5 робочих днів з дня підписання сторонами цього договору.

Відповідно до п. 9.1 Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання грошових коштів (фінансової допомоги) позичальнику і діє по 31.03.2016.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором позики.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 3 статті 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013, надавши відповідачу 27.09.2013 грошові кошти (позику) у розмірі 200000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 1133 від 27.09.2013 на суму 200000 грн. 00 коп. (копія долучена позивачем до позовної заяви), банківською випискою з рахунку позивача станом на 27.09.2013 (копія долучена позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 06.12.2016) та карткою рахунку позивача (долученою позивачем до матеріалів справи 05.12.2016).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.1 Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013 строк надання фінансової допомоги становить три роки.

Відповідно до п. 5.1 Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013 позичальник зобов'язується повертати фінансову допомогу позикодавцю рівними частинами щомісячно, починаючи з квітня 2014 року, протягом відповідного календарного місяця відповідно до графіку погашення фінансової допомоги, який є невід'ємною частиною даного договору.

З Додатку до Договору добровільного страхування № 250593340.1 від 25.06.2014 (Графік погашення безвідсоткової поворотної фінансової допомоги) вбачається, що відповідач повинен був починаючи з квітня 2014 та по лютий 2017 повертати позивачу позику рівними частинами у розмірі щомісячного платежу у сумі 5600 грн. 00 коп. та у березні 2017 року – 4000 грн. 00 коп.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був повертати позивачу позику у розмірі та у строки, встановлені у Графіку повернення, наведеного у додатку до Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013, а саме сплачувати позивачу грошові кошти у розмірі 5600 грн. 00 коп. щомісячно в останній день місяця у період з квітня 2014 року по лютий 2017 року, та грошові кошти у розмірі 4000 грн. 00 коп. в останній день березня 2017 року.

Судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013, сплативши (повернувши) позивачу грошові кошти (позику) у розмірі 14600 грн. 00 коп., а саме 28.08.2014 – грошові кошти у розмірі 5600 грн. 00 коп., 03.02.2015 – грошові кошти у розмірі 1500 грн. 00 коп., 23.02.2015 – грошові кошти у розмірі 1000 грн. 00 коп., 03.03.2015 – грошові кошти у розмірі 2000 грн. 00 коп., 12.03.2015 – грошові кошти у розмірі 1500 грн. 00 коп., 03.04.2015 – грошові кошти у розмірі 1000 грн. 00 коп., 30.04.2015 – грошові кошти у розмірі 1000 грн. 00 коп., 21.05.2015 – грошові кошти у розмірі 1000 грн. 00 коп. (призначення платежу – часткове повернення фінансової допомоги за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013), що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, копії яких долучено позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 06.12.2016 та відображено у складено сторонами акті звірки розрахунків станом на 01.12.2016, який підписано уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копія долучена позивачем до матеріалів справи 05.12.2016).

Будь-яких інших доказів сплати (повернення) позивачу позики за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013 відповідачем суду не надано.

Таким чином, враховуючи розмір наданої позивачем позики за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013 у сумі 200000 грн. 00 коп., та розмір повернутої відповідачем позики у сумі 14600 грн. 00 коп., суд дійшов висновку, що розмір неповернутої позивачем позики за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013 становить 185400 грн. 00 коп.

При цьому, звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача всю суму позики (185400 грн. 00 коп.), а саме 153400 грн. 00 коп. простроченої суми позики та 32000 грн. 00 коп. строкової суми позики (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Так, як вбачається з Графіку погашення безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у квітні 2014 року відповідач повинен був повернути позивачу частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у травні 2014 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у червні 2014 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у липні 2014 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у серні 2014 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у вересні 2014 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у жовтні 2014 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у листопаді 2014 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у грудні 2014 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у січні 2015 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у лютому 2015 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у березні 2015 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у квітні 2015 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у травні 2015 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у червні 2015 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у липні 2015 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у серні 2015 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у вересні 2015 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у жовтні 2015 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у листопаді 2015 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у грудні 2015 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у січні 2016 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у лютому 2016 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у березні 2016 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у квітні 2016 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у травні 2016 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у червні 2016 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у липні 2016 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у серні 2016 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у вересні 2016 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у жовтні 2016 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у листопаді 2016 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у грудні 2016 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у січні 2017 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у лютому 2017 року - частину отриманої позики у розмірі 5600 грн. 00 коп., у березні 2017 року - частину отриманої позики у розмірі 4000 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Таким чином, Цивільним кодексом України передбачено право позикодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини позики, що залишилася, у випадку, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), та в разі прострочення повернення позичальником чергової частини позики.

Судом встановлено, що відповідач прострочив сплату частин позики, строк сплати яких визначений у Графіку погашення безвідсоткової поворотної фінансової допомоги (додаток до Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013), зокрема, як встановлено судом, перший платіж у розмірі 5600 грн. 00 коп. відповідач здійснив 28.08.2014, тоді як строком сплати (повернення) першої частини позики у розмірі 5600 грн. 00 коп. є 30.04.2014 (відповідно до умов Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013).

За таких обставин, у позивача виникло право вимагати від відповідача дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Судом встановлено, що 28.02.2015 позивач направив відповідачу претензію щодо стягнення заборгованості (вих. № 298-01/31№ 1 від 25.02.2015), в якій вказав на розірвання Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013 та просив відповідача повернути позивачу позику у загальному розмірі 192900 грн. 00 коп. (сума неповернутої позики станом на 25.02.2015, враховуючи сплачені відповідачем грошові кошти у серпні 2014 року у розмірі 5600 грн. 00 коп. та грошові кошти у січні 2015 року у розмірі 1500 грн. 00 коп.).

Судом встановлено, що вказана претензія була отримана відповідачем 02.03.2015, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 7301101032154 (копія долучена позивачем до позовної заяви).

За таких обставин, враховуючи, що позивачем було реалізоване право на дострокове повернення позики (відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України) шляхом пред'явлення 02.03.2015 вимоги про повернення позики у повному обсязі (простроченої та строкової заборгованості), суд дійшов висновку, що відповідач повинен був повернути позику за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013 в дату отримання вимоги про дострокове повернення частини позики, що залишилася, тобто 02.03.2015.

Як встановлено судом, 23.02.2015 відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 1000 грн. 00 коп., 03.03.2015 – грошові кошти у розмірі 2000 грн. 00 коп., 12.03.2015 – грошові кошти у розмірі 1500 грн. 00 коп., 03.04.2015 – грошові кошти у розмірі 1000 грн. 00 коп., 30.04.2015 – грошові кошти у розмірі 1000 грн. 00 коп., 21.05.2015 – грошові кошти у розмірі 1000 грн. 00 коп., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013 у розмірі 185400 грн. 00 коп.

Доказів повернення (сплати) грошових коштів позивачу у розмірі 185400 грн. 00 коп. станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Державного підприємства «Держтранс» за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013 у розмірі 185400 грн. 00 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Державного підприємства «Херсонський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» в частині стягнення з Державного підприємства «Держтранс» суми основного боргу у розмірі 185400 грн. 00 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 122 грн. 66 коп. за період з 01.06.2015 по 27.10.2016 (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.2 Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2013 у разі порушення строків повернення фінансової допомоги позичальник сплачує на рахунок позикодавця пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, включаючи день оплати, а також суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його обґрунтованості (в межах розміру пені, заявленої до стягнення позивачем), у зв'язку з чим позовні вимоги Державного підприємства «Херсонський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» в частині стягнення з Державного підприємства «Держтранс» пені у розмірі 122 грн. 66 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3679 грн. 68 коп. за період з 01.06.2015 по 27.10.2016 (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) та інфляційні втрати у розмірі 7677 грн. 76 коп. за період з червня 2015 року по вересень 2016 року (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку в їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Державного підприємства «Херсонський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» в частині стягнення з Державного підприємства «Держтранс» 3% річних у розмірі 3679 грн. 68 коп. та інфляційних втрат у розмірі 7677 грн. 76 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

При цьому, судом встановлено, що при зверненні з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2969 грн. 79 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 6763 від 08.11.2016.

Крім того, позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог (зменшення позовних вимог в частині суми основного боргу, пені та 3% річних і збільшення позовних вимог в частині інфляційних втрат), яка була прийнята судом до розгляду та відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у загальному розмірі 196880 грн. 10 коп.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Таким чином, у випадку подання позивачем клопотання про повернення суми судового збору (у зв'язку із зменшенням позовних вимог), йому з Державного бюджету України буде повернуто судовий збір у розмірі 16 грн. 59 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Держтранс» (01103, м. Київ, Залізничне шосе, буд. 25; ідентифікаційний код: 02736337) на користь Державного підприємства «Херсонський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (73000, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Смольна, буд. 134-А; ідентифікаційний код: 02568348) суму основного боргу у розмірі 185400 (сто вісімдесят п'ять тисяч чотириста) грн. 00 коп., пеню у розмірі 122 (сто двадцять дві) грн. 66 коп., 3% річних у розмірі 3679 (три тисячі шістсот сімдесят дев'ять) грн. 68 коп., інфляційні втрати у розмірі 7677 (сім тисяч шістсот сімдесят сім) грн. 76 коп. та судовий збір у розмірі 2953 (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят три) грн. 20 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 28.12.2016

Суддя                                                                                                     І.М. Отрош