Рішення

від 22.12.2016 по справі 910/19279/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2016Справа № 910/19279/16

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Шкоденко Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "УТБ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

про стягнення 422 659, 35 грн.

за участю представників:

від позивача:Коляда А.С.- представник за договором від 10.10.2016 р. Сорокін О.В.- представник за довіреністю № 16/УТБ від 04.08.2016 р. від відповідача:Трещов А.О.- представник за довіреністю б/н від 01.10.2016 р. Півак О.А.- представник за довіреністю б/н від 01.10.2015 р.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "УТБ" (далі - ТОВ "ТД "УТБ") з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" (далі - ТОВ "Дієса") про стягнення 422 659, 35 грн.

Позов мотивовано тим, що відповідач порушив умови договору поставки № 15/08 від 15.08.2012 р. щодо своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість.

У позові ТОВ "ТД "УТБ" просить суд стягнути з ТОВ "Дієса" вартість поставленого товару в сумі 333 914,08 грн., пеню у сумі 51 377,48 грн., інфляційну складову боргу у сумі 27 000,00 грн. та 3 % річних у сумі 10 367,79 грн., а всього - 422 659, 35 грн.

Присутні у судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та обґрунтували, просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача проти позову заперечили, зазначили, що позивачем не було надано всіх видаткових накладних, які б підтверджували поставку товару відповідачу на заявлену позивачем суму основного боргу у розмірі 333 914,08 грн. Також зазначили, що відповідач звертався до позивача з вимогою про повернення частини товару у зв'язку з його неліквідністю, як це передбачено умовами договору, що виключає обов'язок ТОВ "Дієса" сплатити неліквідний товар. Окрім цього вказали, що позивачем не було надано всіх документів, визначених умовами договору, тому строк оплати такого товару не настав. З цих підстав просили відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 15.08.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "УТБ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дієса" (покупець) був укладений договір поставки № 15/08 (далі - договір поставки). Відповідно до умов цього договору постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця товари народного споживання, а саме: електропобутові товари, телерадіотовари, комп'ютерну техніку, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити його на умовах, визначених цим договором (п. 1.1 договору).

Товар постачається партіями. Номенклатура партії товару, його кількість і ціна встановлюються за погодженням сторін на підставі заявки покупця на постачання відповідної партії товару, і вказуються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) і/або у відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які є специфікацією (п. 2.1 договору).

Поставка товару здійснюється постачальником відповідно до умов постачання DDP (доставка з оплатою мита - склад покупця - Україна, Київська область, с. Калинівка, вул. Київська, 49-Ж, Інкотермс 2010, або за будь-якою іншою адресою, обумовленою сторонами при узгодженні заявки. Датою постачання товару вважається дата підписання сторонами відвантажувальних документів (витратних накладних, ТТН) на товар (п.п. 2.5, 2.7 договору).

Пунктом 2.9 сторони погодили, що постачальник разом із товаром зобов'язується передати покупцю наступні документи: оригінал рахунку-фактури з вказівкою товару, кількості, ціни за одиницю і вартості усієї партії товару; товарно-транспортную накладну або інший рівнозначний транспортний документ; податкову накладну (при розбіжності у фактичній кількості прийнятого товару з кількістю товару, вказаного в супровідній документації); витратну накладну (при розбіжності у фактичній кількості прийнятого товару з кількістю товару, вказаного в супровідній документації, невід'ємною частиною витратної накладної є акт приймання товару, складений за формою, узгодженою сторонами в додатку № 1 до договору); копію декларації відповідності і/або сертифікату відповідності продукції вимогам технічних регламентів; інформацію про продукцію.

Загальна сума цього договору визначається виходячи з вартості фактично поставленого постачальником покупцеві товару і складається з сум, вказаних у витратних накладних, підписаних обома сторонами. Орієнтовна вартість товару за даним договором складає 1 000 000,00 грн. (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 3.5 договору (в редакції додаткової угоди від 15.08.2012 р.) покупець оплачує кожну партію фактично прийнятого товару протягом 30 календарних днів з моменту реалізації товару роздрібному споживачу, але в будь-якому випадку не раніше дати отримання повного комплекту документів на товар (партію товару), зазначених у п. 2.9 договору.

Договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2015 р. (в редакції додаткової угоди від 08.12.2014 р.).

У судовому засіданні встановлено, що на виконання умов договору поставки позивач у період з 21.09.2012 р. по 24.02.2016 р. поставив відповідачу товар на загальну суму 3 548 557,35 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Відповідач взяті на себе зобов'язання в частині своєчасної оплати отриманого товару виконав неналежним чином, оплатив поставлений товар на вказану суму частково в розмірі - 3 214 643,27 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку відповідача.

Отже, судом встановлено, що у відповідача залишилась неоплаченою заборгованість за видатковими накладними № 413 від 18.03.2015 р., № 534 від 24.04.2015 р., № 605 від 26.05.2015 р., № 1121 від 15.09.2015 р., № 1415 від 24.11.2015 р., № 1537 від 22.12.2015 р. та № 24.02.2016 р. на загальну суму 333 914,08 грн., про що свідчить акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2016 р., підписаний обома сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Позивач у судовому засіданні послався на пункт 3.5 договору (в редакції додаткової угоди від 15.08.2012 р.), яким встановлено обов'язок відповідача здійснити оплату товару після його реалізації на протязі 30 днів, та вважав, що дана умова не містить вказівки на подію, яка має неминуче настати або конкретну календарну дату, а тому оплата мала бути проведена відповідачем на наступний день після прийняття товару та товаророзпорядчих документів відповідачем.

У той же час, відповідач заперечував проти зазначених доводів позивача, посилаючись на те, що у пункті 3.5 договору сторони чітко визначили умови оплати - на протязі 30 календарних днів після реалізації товару, а, оскільки товар продано не було, то і строк оплати не настав, що є підставою для відмови у позові.

Розглянувши доводи сторін в цій частині, суд зазначає наступне.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже було зазначено, пунктом 3.5 договору сторони обумовили строк настання оплати товару умовою (обставиною) його реалізації постачальником (відповідачем).

При цьому в судовому засіданні відповідач вказував, що товар за накладними № 413 від 18.03.2015 р., № 534 від 24.04.2015 р., № 605 від 26.05.2015 р., № 1121 від 15.09.2015 р., № 1415 від 24.11.2015 р., № 1537 від 22.12.2015 р. та № 208 від 24.02.2016 р. на суму 333 914,08 грн. не був ним реалізований у зв'язку із низькою популярністю (неліквідністю) такого товару, а тому на підставі п. 5.10 договору направив позивачу вимогу № 13 від 04.11.2016 р., в якій просив останнього власними силами і за свій рахунок здійснити вивезення цього товару із магазинів відповідача протягом 10 календарних днів з моменту отримання відповідного повідомлення від покупця.

Дійсно, пунктом 5.10 договору сторони передбачили, що постачальник гарантує конкурентоспроможність і ліквідність товару, що поставляється. У випадку якщо протягом 60 календарних днів з моменту постачання товару буде виявлена низька популярність, неконкурентоспроможність і/або неліквідність поставленого товару (у тому числі за вказаний період товар не буде проданий через роздрібну мережу кінцевому споживачеві), постачальник зобов'язується викупити такий товар у покупця за ціною його первинного продажу покупцеві і здійснити власними силами і за свій рахунок його повернення (вивезення). Зобов'язання по викупу такого товару у постачальника виникають у момент отримання від покупця повідомлення про низьку популярність і/або конкурентоспроможності і/або неліквідності товару (партії товару).

Разом із цим, відповідач в підтвердження обставин нереалізації товару та його дійсної наявності не подав суду документального підтвердження такого товару, а також не пояснив, в чому полягала складність нереалізації товару протягом тривалого часу. Так, з дня поставки останньої партії товару (видаткова накладна № 208 від 24.02.2016 р.), який має достатньо великий попит (засоби для миття посуду, для прання, тощо) минуло майже 9 місяців, а реалізація товару за іншими видатковими накладними не відбулась протягом ще більшого строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Суд приймає до уваги, що вимога відповідача про повернення товару була направлена із порушенням строку, тобто встановленого п. 5.10 договору (протягом 60 календарних днів з моменту постачання товару), тобто лише після звернення ТОВ "ТД "УТБ" із даним позовом до суду (04.11.2016 р.). За таких обставин вимога відповідача № 13 від 04.11.2016 р. не може вважатися належним доказом неліквідності товару та неможливості його реалізації у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Крім того, слід врахувати, що метою укладення договору поставки є отримання товару покупцем та отримання грошових коштів постачальником, тому укладаючи такий договір, позивач розраховував на отримання оплати за поставлений товар і добросовісну поведінку зі сторони відповідача, яка мала б полягати у повному розрахунку за отриманий товар за період з 18.03.2015 р. по 24.02.2016 р., а у випадку дійсної нереалізації товару - на його повернення у строк, передбачений п. 5.10 договору, тобто протягом 60 календарних днів з моменту постачання товару.

Разом з тим, відповідач, як покупець, до якого з моменту передачі товару перейшло право власності на нього, не здійснив його оплати та товар у строк, передбачений договором, не повернув, а лише після пред'явлення даного позову звернувся до позивача з вимогою про зобов'язання ТОВ "ТД "УТБ" забрати товар.

Отже, враховуючи викладене, а також той факт, що протягом 60 календарнів днів з моменту поставки товар за видатковими накладними № 413 від 18.03.2015 р., № 534 від 24.04.2015 р., № 605 від 26.05.2015 р., № 1121 від 15.09.2015 р., № 1415 від 24.11.2015 р., № 1537 від 22.12.2015 р. та № 208 від 24.02.2016 р. не був повернутий відповідачем, суд вважає, що умова щодо часу реалізації товару за цими видатковими накладними настала, а тому у ТОВ "Дієса" виник обов'язок розрахуватись за отриманий товар.

Що стосується посилань ТОВ "Дієса" на ненадання позивачем документів, які свідчать про якість товару, як це передбачено пунктом 2.9 договору, при поставці товару, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 18.03.2015 р. по 24.02.2016 р. відповідач отримував товар від позивача за видатковими накладними, які були підписані відповідальною особою ТОВ "Дієса" на підставі виданих підпріємством довіреностей без зауважень. Також у матеріалах справи відсутні докази, що протягом вказаного періоду поставки товару у відповідача виникали будь-які претензії щодо неправильного оформлення поставки товару позивачем. При цьому, не заперечуючи факту належної поставки, відповідач здійснював часткову оплату цього товару.

Крім того, факт визнання належної поставки товару та виникнення у відповідача обов'язку по його оплаті підтверджується наданими позивачем актами звіряння, за січень 2016 р., за лютий 2016 р., березень 2016 р., травень 2016 р. та серпень 2016 р.

При цьому суд відхиляє посилання відповідача, що акт звірки взаєморозрахунків від 31.08.2016 р. ним був підписаний помилково, оскільки інші акти звірки, складені у попередніх періодах, спростовують такі доводи ТОВ "Дієса".

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що господарські операції позивача із ТОВ "Дієса" (поставка товару) були проведені належним чином, що підтверджується документами, наявними у матеріалах справи. При цьому обов'язок по оплаті вартості поставленого товару у відповідача виник не з наступного дня після прийняття товару покупцем, а зі спливом 60-ти денного строку, оскільки у п. 5.10 договору сторони передбачили можливість повернення товару після закінчення цього строку. Проте, відповідач безпідставно не оплатив отриманий товар.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки доказів належної оплати поставленого товару відповідачем не надано, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з ТОВ "Дієса" заборгованості за отриманий товар в сумі 333 914,08 грн. підлягають задоволенню.

Крім основного боргу, позивач просив також стягнути з відповідача пеню у сумі 51 377,48 грн., нараховану за кожною несплаченою видатковою накладною, окрім видаткової накладної № 413 від 18.03.2015 р.

Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

У силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 7.4 договору за прострочення плати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більш 20 % від вартості поставленої партії товару.

Отже, чинним законодавством та умовами договору передбачено нарахування відповідачу пені за прострочення оплати товару.

При цьому, як було встановлено судом, строк оплати товару за видатковими накладними настав на наступний день після спливу 60-денного строку для його повернення, отже, за видатковими накладними № 413 від 18.03.2015 р. такий строк настав - 18.05.2015 р., № 534 від 24.04.2015 р. - 24.06.2015 р., № 605 від 26.05.2015 р. - 26.07.2015 р., № 1121 від 15.09.2015 р. - 15.11.2015 р., № 1415 від 24.11.2015 р. - 24.01.2016 р., № 1537 від 22.12.2015 р. - 21.02.2016 р. та № 208 від 24.02.2016 р. - 25.04.2016 р.

За таких обставин, строк нарахування пені за видатковою накладною № 413 від 18.03.2015 р. починається з 19.05.2015 р., № 534 від 24.04.2015 р. - 25.06.2015 р., № 605 від 26.05.2015 р. - 27.07.2015 р., № 1121 від 15.09.2015 р. - 16.11.2015 р., № 1415 від 24.11.2015 р. - 25.01.2016 р., № 1537 від 22.12.2015 р. - 22.02.2016 р. та № 208 від 24.02.2016 р. - 26.04.2016 р. та протягом 6-ти місячного строку, передбаченого ст. 232 ГК України.

Провівши перерахунок заявленої позивачем суми пені з урахуванням встановлених обставин, відповідно до подвійної облікової ставки Національного банку України та ч. 6 ст. 232 ГК України, суд прийшов до висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 37 339,01 грн., тобто у меншій сумі, ніж заявлено позивачем.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції у сумі 27 000,00 грн. та 3 % річних у сумі 10 367,79 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової суми боргу та 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.

Провівши перерахунок заявленої до стягнення суми матеріальних втрат з урахуванням зазначених вище обставин, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 25 081,33 грн. та 3 % річних у сумі 6 967,04 грн., тобто у менших сумах, ніж заявлено позивачем.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини у справі, позовні ТОВ "ТД "УТБ" підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, які складаються із судового збору та вартості адвокатських послуг, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 49 ГПК України витрати відшкодовуються з відповідача у разі задоволення позову.

Відповідно до п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 р. відшкодування витрат за надання адвокатських послуг здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У даному випадку при визначенні розміру адвокатських послуг, що заявлені до відшкодування позивачем, суд враховує наявність договору про надання правової допомоги від 10.10.2016 р., укладеного між адвокатом Колядою А.С. та ТОВ "ТД "УТБ", свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю, наданого адвокату Коляді А.С., акта приймання-передачі наданих послуг до договору про надання адвокатських послуг від 15.11.2016 р., квитанції про оплату правової допомоги № 13 від 16.11.2016 р., згідно яких сторони погодили об'єм правової допомоги та її вартість у сумі 5 000,00 грн. Вказані докази суд вважає достатніми для підтвердження факту надання адвокатських послуг на вказану суму.

У той же час, згідно з ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за позовом у зв'язку з частковим його задоволенням, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.cт. 32 - 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "УТБ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" про стягнення 422 659, 35 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 45, ідентифікаційний код 36483471) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "УТБ" (01042, місто Київ, вул. Філатова, буд. 10-А, офіс 2/6, ідентифікаційний код 38238343) основний борг у сумі 333 914 (триста тридцять три тисячі дев'ятсот чотирнадцять) грн. 08 коп., пеню у сумі 37 339 (тридцять сім тисяч триста тридцять дев'ять) грн. 01 коп., інфляційну складову боргу у сумі 25 081 (двадцять п'ять тисяч вісімдесят одна) грн. 33 коп., 3 % річних у сумі 6 967 (шість тисяч дев'ятсот шістдесят сім) грн. 04 коп., 6 049 (шість тисяч сорок дев'ять) грн. 52 коп. судового збору та витрати за надані послуги адвоката у розмірі 4 771 (чотири тисячі сімсот сімдесят одна) грн. 00 коп.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 22 грудня 2016 року.

Повний текст рішення підписаний 27 грудня 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.