Рішення

від 21.12.2016 по справі 752/8545/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Новак А.В.

№22-ц/796/13492/2016 Доповідач - Борисова О.В.

справа №752/8545/15-ц

м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Соколової В.В.

при секретарі: Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача закритого акціонерного товариства Київ-Агротранс на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року по справі за позовом закритого акціонерного товариства Київ-Агротранс до ОСОБА_1, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Копійка Віктор Вікторович, ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2015 року позивач ЗАТ Київ-Агротранс звернувся до суду із позовом в якому просив витребувати від ОСОБА_1 на користь ЗАТ Київ-Агротранс земельну ділянку для ведення садівництва (кадастровий номер: НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0264 га); визнати за ЗАТ Київ-Агротранс право власності на вказану земельну ділянку та вирішити питання судового збору.

В мотивування вимог посилався на те, що рішенням Голосіївського суду м. Києва від 22.05.2014 року визнано недійсним договір купівлі-продажу від 08.12.2011 року вказаної земельної ділянки, укладений між ЗАТ Київ-Агротранс та ОСОБА_3

Проте, ліквідатором банкрута - ЗАТ Київ-Агротранс при вжитті заходів щодо реалізації земельної ділянки було виявлено, що вона на підставі договору купівлі-продажу від 30.12.2011 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 була перепродана, а тому позивач на підставі ст. 388 ЦК України має право на витребовування майна із чужого незаконного володіння.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12.09.2016 року у задоволенні позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач ЗАТ Київ-Агротранс подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те, що не погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що на вимогу суду представником позивача не надано копію рішення з відміткою суду про набрання ним законної сили, оскільки ні ухвалою суду від 14.01.2016 року про прийняття справи до свого провадження, ні в судових засіданнях від 31.03.2016 року та 21.07.2016 року судом додаткові докази не витребовувались.

Питання про надання копії рішення з відміткою суду про набрання законної сили виникло у суду першої інстанції безпосередньо в судовому засіданні 12.09.2016 року при дослідженні доказів по справі, тому позивач був позбавлений можливості надати зазначене рішення з відміткою суду про набрання законної сили.

Крім того, враховуючи позицію Верховного Суду України, оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08.12.2011 pоку, укладеного між ЗАТ Київ- Агротранс та ОСОБА_3 визнано недійсним рішенням Голосіївського суду м. Києва від 22.05.2014 року у справі №2601/18803/12, то слід вважати, що спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача поза його волею і ЗАТ Київ-Агротранс вправі витребовувати її від добросовісного набувача за правилами ст.388 ЦК України.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ЗАТ Київ-Агротранс доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Відповідач ОСОБА_1 та треті особи в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглядати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з 'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення. Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Відповідно до ст.ст.213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам рішення суду не відповідає, з огляду на таке.

Судом встановлено, що Постановою Господарського суду м. Києва від 18.06.2007 року у справі №15/374-6 про визнання банкрутом ЗАТ Київ-Агротранс боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ОСОБА_4 Окремим пунктом вказано про припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління ним та розпорядження його майном, а також припинення повноважень власників майна банкрута з 18.06.2007 pоку

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.07.2016 року у справі №15/374-6 продовжено строк ліквідаційної процедури ЗАТ Київ-Агротранс до 16.12.2016 року.

В ході провадження справи про банкрутство ЗАТ Київ-Агротранс , ліквідатором банкрута було сформовано ліквідаційну масу, до якої також включено земельну ділянку для ведення садівництва (кадастровий номер: НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0264 га, яка належить ЗАТ Київ- Агротранс на праві власності.

Ліквідатором ЗАТ Київ-Агротранс було виявлено, що земельну ділянку для ведення садівництва (кадастровий номер: НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0264 га, продано колишнім керівником ЗАТ Київ-Агротранс ОСОБА_1 в період ліквідаційної процедури у справі №15/374-6 про банкрутство ЗАТ Київ-Агротранс - ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки для ведення садівництва від 08.12.2011 року.

Відповідно до вказаного договору від імені продавця ЗАТ Київ-Агротранс на підставі статуту та протоколу загальних зборів акціонерів №7-12 від 02.12.2011 року діяв ОСОБА_1

Згідно з п.6 договору купівлі - продажу від 08.12.2011 року відчуження земельної ділянки вчинено за 107450 грн., які отримані ЗАТ Київ-Агротранс , в особі Президента ОСОБА_1 до підписання договору.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22.05.2014 року у справі №2601/18803/12, яке набрало законної сили, позов ЗАТ Київ-Агротранс в особі ліквідатора ЗАТ Київ-Агротранс ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Копійка В.В. про визнання договору недійсним задоволено частково.

Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення садівництва від 08.12.2011 року (кадастровий номер: НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0264 га, номер договору у реєстрі нотаріальних дій: 6713, бланки: ВРО 522604, ВРО 522605), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Копійкою В.В.

Вищевказаним рішенням суду встановлено, що повноваження президента ЗАТ Київ-Агротранс ОСОБА_1 та інших органів управління ЗАТ Київ-Агротранс припинилися з 18.06.2007 року на підставі постанови Господарського суду м. Києва від 18.06.2007 року про визнання ЗАТ Київ-Агротранс банкрутом про що було опубліковано в офіційному друкованому органі Верховної Ради України газеті Голос України у випуску №119 від 11.07.2007 року.

Отже, на момент укладення 08.12.2011 року договору купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0264 га, яка розташована у пров. Хортицькому, діл. 16 (садове товариство Автомобіліст ) у Голосіївському районі м. Києва, кадастровий номер НОМЕР_1 та яка належала ЗАТ Київ-Агротранс повноваження Президента ОСОБА_1 були припинені на підставі постанови Господарського суду м. Києва від 18.06.2007 року.

Проте, під час здійснення ліквідатором банкрута заходів щодо реалізації вищезазначеної земельної ділянки було встановлено, що спірна земельна ділянка була продана ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.12.2011 року, який зареєстровано в реєстрі за №3183 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Копійкою Віктором Вікторовичем.

Як вбачається з довідки Департаменту земельних ресурсів №05707-9899 від 05.03.2013 року станом на 31.12.2012 року земельна ділянка, яка розташована у АДРЕСА_1 була передана у власність ОСОБА_1 для ведення садівництва, що було засвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку від 05.01.2012 року №07-7-06623.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Право власника на витребування майна від набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ст.388 ЦК України випадки витребування майна власником від набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

Положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником неодноразово відчуженого майна, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387та 388 ЦК України. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України. Крім того, під час розгляду спорів про витребування майна суди повинні встановити всі юридичні факти, визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи можна вважати підстави набуття майна законними, чи набувач майна є добросовісним набувачем тощо.

Звертаючись до суду з даним позовом, ЗАТ Київ-Агротранс посилавсь на те, що належна йому на праві власності земельна ділянка була відчужена всупереч їх волі шляхом продажу під час ліквідаційної процедури, особою яка не мала відповідних на те повноважень, відтак належне йому майно вибуло з його володіння поза його волею.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння її законного володільця - поза його волею.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Дійшовши висновку про доведеність позивачем права власності на земельну ділянку та встановивши, що це майно вибуло з його володіння не з його волі, апеляційна інстанція вважає за можливе на підставі статей 387, 388 ЦК України витребувати її із чужого володіння.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст.4 ЦПК України).

Стаття ст.15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97вЂ'ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 2 ст.16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту.

Разом із тим, згідно з роз'ясненнями які викладені в п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними позов про визнання права власності на майно (стаття 392 ЦК України) є належним способом захисту, якщо позивач вимагає залишення у нього майна, відчуженого третьою особою за договором, учасником якого він не був, і це майно ще не вибуло з його володіння.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 24.09.2014 року у справі №6-146цс14.

Установивши, що земельна ділянка вже вибула з володіння власника в зазначений спосіб, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні вимоги про визнання за ЗАТ Київ-Агротранс права власності на земельну ділянку, заявленому з підстав, які передбачені статтею 392 ЦК України, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не є належним способом захисту.

У той самий час, якщо позивач вимагає повернення майна, відчуженого третіми особами за договором, учасником якого позивач не був, належним способом захисту є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом віндикації (статті 387, 388 ЦК України).

Твердження апелянта про те, що вимога про визнання права власності за позивачем кореспондується з правовою позицією Верховного Суду України від 07.11.2012 року у справі № 6-107цс12 , згідно якої, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно, є безпідставними, оскільки позивач не надав суду доказів того, що ЗАТ Київ-Агротранс не зможе реалізувати свої правомочності як власника майна у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з відповідача ОСОБА_1 на користь ЗАТ Київ-Агротранс підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 537 грн. 25 коп. та апеляційної скарги у розмірі 590 грн. 71 коп.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ЗАТ Київ-Агротранс в частині витребування з володіння відповідача спірної земельної ділянки.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 309, 313, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу позивача закритого акціонерного товариства Київ-Агротранс - задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 вересня 2016року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позов закритого акціонерного товариства Київ-Агротранс до ОСОБА_1, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Копійка Віктор Вікторович, ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності задовольнити частково.

Витребувати з володіння ОСОБА_1 (03065, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь закритого акціонерного товариства Київ-Агротранс (01601, м. Київ, вул. Січневого повстання (Івана Мазепи), 24-В, код ЄДРПОУ 23512978) земельну ділянку для ведення садівництва, кадастровий номер: НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1 площею 0,0264 га.

В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1на користь закритого акціонерного товариства Київ-Агротранс судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 537 грн. 25 коп. та апеляційної скарги у розмірі 590 грн. 71 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді