Ухвала

від 20.12.2016 по справі 905/2271/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, телефон 096-068-16-02

У Х В А Л А

20.12.2016р. Справа № 905/2271/15

Господарський суд Донецької області у складі:

головуючий - суддя Харакоз К.С.,

за участю секретаря судового засідання Чорман О.О.,

розглянувши матеріали за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ" на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м.Київ, у справі №905/2271/15,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ", м. Київ,

до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГИОНТЕХСТРОЙ", м.Донецьк

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром", м.Донецьк

про стягнення 41711842,08грн. , -

За участю:

представник Червонозаводського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції - ОСОБА_1 (за довіреністю);

представник скаржника (позивача) - ОСОБА_2 (за довіреністю);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 02.11.2015р. по справі №905/2271/15 позовні вимоги ТОВ "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ", м.Київ до відповідачів: ТОВ "РЕГИОНТЕХСТРОЙ", м.Донецьк та ТОВ "Донспецпром", м.Донецьк про солідарне стягнення 41711842,08 грн., з яких заборгованість за кредитом у сумі 30000000,00 грн., заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом у сумі 10035632,11 грн., заборгованість по сплаті комісійної винагороди у сумі 26000,00 грн., пеня за несвоєчасну сплату суми кредиту - 1235753,42 грн., пеня за несвоєчасну сплату відсотків у сумі 413385,56 грн., пеня за несвоєчасну сплату комісійної винагороди у сумі 1070,99 грн. були задоволені частково.

Стягнуто солідарно з ТОВ "РЕГИОНТЕХСТРОЙ" та ТОВ "Донспецпром", м.Донецьк на користь ТОВ "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ", м.Київ заборгованість за кредитом у сумі 10000000,00грн, заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом у сумі 369452,04грн., комісійної винагороди у сумі 1000,00грн., пеня за несвоєчасну сплату суми кредиту - 1235753,42 грн., пеня за несвоєчасну сплату відсотків у сумі 375915,14грн.

Стягнуто з ТОВ "РЕГИОНТЕХСТРОЙ" на користь ТОВ "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ", м.Київ заборгованість за кредитом у сумі 20000000,00 грн., заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом у сумі 8756522,52 грн., заборгованість по сплаті комісійної винагороди у сумі 25000,00 грн., судові витрати по сплаті державного мита в сумі 25500,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00грн.

Після набрання рішенням законної сили були видані накази про примусове виконання рішення.

20.10.2016р. на адресу суду від ТОВ "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ" надійшла скарга від 19.10.2016р. на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м.Київ, у справі №905/2271/15, в якій скаржник просить суд:

1. Поновити ТОВ «Компанія з управління активами «Ізі Лайф» строк на подання скарги на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження;

2. Визнати дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3, щодо винесення постанови ВП №52493283 від 04.10.2016р. про відмову у відкритті виконавчого провадження незаконними;

3. Зобов'язати відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти до виконання наказ господарського суду Донецької області по справі №905/2271/15 від 07.12.2015р. та відкрити виконавче провадження на підставі письмової заяви стягувача відносно боржника ТОВ "РЕГИОНТЕХСТРОЙ", щодо примусового виконання рішення господарського суду Донецької області по справі №905/741/15 у відповідності до норм Закону України про виконавче провадження від 21.04.1999 року №606-XIV;

4. Зобов'язати відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України накласти арешт на усі грошові кошти боржника в межах суми стягнення, що знаходяться на рахунках в усіх банківських установах.

Ухвалою суду від 21.10.16р. було поновлено ТОВ «Компанія з управління активами «Ізі Лайф» строк на подання скарги на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження; призначено до розгляду скаргу на 09.11.2016р.

Ухвалами суду від 09.11.2016р., від 24.11.2016р., та від 07.12.2016р. розгляд скарги був відкладений на 24.11.2016р., на 07.12.2016р., та на 20.12.2016р. відповідно.

Дослідивши матеріали скарги суд встановив наступне.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.10.2016р. було відмовлено у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу №905/2271/15 виданого 07.12.2015р. на підставі ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» . Відмова обґрунтована неможливістю звернення стягнення на майно боржника у зв'язку з знаходженням майна боржника за адресою: м.Донецьк, вул.Куйбишева, 131, та проведенням на теперішній час антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Скаржник не погоджується з позицію виконавчої служби та посилається на відсутність підстав, передбачених законом щодо відмови у відкритті виконавчого провадження, та просить суд відмовити в задоволенні скарги, про що зазначено в наданих суду 24.11.16р. запереченнях на скаргу.

Згідно ст.ст. 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) та ст. 115 ГПК України виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу". У відповідності до ст. 1 зазначеного Закону завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

На підставі ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» та з урахуванням приписів наведених норм на державного виконавця покладено обов'язок прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання,він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Проте, ст. 26 Закону встановлено вичерпний перелік підстав, за яких державний виконавець вправі відмовити у відкритті провадження, серед яких - наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження (п.8 ч.1 ст. 25 Закону), на яке посилається державний виконавець як на законну підставу для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Але суд наголошує, що за змістом п.8 ч.1 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» обставини, які зумовлюють відмову у прийнятті виконавчого документу до виконання повинні бути встановлені законом.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» , державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

В постанові про відмову у відкритті виконавчого провадження виконавча служба посилається Закон України «Про боротьбу з тероризмом» та Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» .

Проте, положення зазначених законів не передбачають, що знаходження боржника на території проведення АТО є обставиною, що виключає здійснення виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Крім того, жодний законодавчий акт, яким регулюються правовідносини та особливості застосування законодавства в зоні проведення антитерористичної операції не містять заборони, щодо виконання рішень судів по відношенню до боржників, які мають реєстрацію на території, яка наразі знаходиться в зоні проведення АТО. Законодавець запровадив мораторій на примусову реалізацію предметів іпотеки, розташованих на території проведення АТО (ст.9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» ), проте інших заборон, пов'язаних із виконанням зобов'язань та проведенням дій направлених на виконання рішення суду не встановлено.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 12.01.2016 № 20/278.

В оскаржуваній постанові державного виконавця не вказано, а судом в результаті аналізу приписів Законів України «Про виконавче провадження» , «Про державну виконавчу службу в Україні» , «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» , «Про боротьбу з тероризмом» не встановлено передбаченої законом таких підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження, як тимчасове нездійснення органами державної влади або здійснення не в повному обсязі своїх повноважень в межах території України, а також таких, як неможливість пересилення поштової кореспонденції в населені пункти, на території яких тимчасово не здійснюють повноваження органи влади або проводиться антитерористична операція.

Суд, погоджується з позицією державного виконавця про те, що територія міста Донецьк входить до зони проведення антитерористичної операції, застосовуючи до спірних відносин Розпорядження КМУ України від 7 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» , проте, при вирішенні питання про законність дій державного виконавця суд виходить с наступного:

У відповідності до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» запроваджено антитерористичну операцію на території України. На виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» , приписів Закону України «Про боротьбу з тероризмом» , керівником Антитерористичного центру при СБУ виданий Наказ від 07.10.2014 № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» , відповідно до якого районами проведення АТО визначені Донецька та Луганська області з терміном дії з 07.04.2014 року. Але, всі без виключення населені пункти, які увійшли в зону проведення АТО, є територією України.

Жодний законодавчий акт, яким регулюються правовідносини та особливості застосування законодавства в зоні проведення антитерористичної операції не містять заборони, щодо виконання рішень судів по відношенню до боржників, які мають реєстрацію на території, яка наразі знаходиться в зоні проведення АТО. Законодавець запровадив мораторій на примусову реалізацію предметів іпотеки, розташованих на території проведення АТО (ст.9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» ), проте інших заборон, пов'язаних із виконанням зобов'язань та проведенням дій направлених на виконання рішення суду не встановлено.

Приписами ст. 20 Закону України Про виконавче провадження унормовано, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Статтею 21 Закону України Про виконавче провадження встановлена підвідомчість виконавчих проваджень відділам примусового виконання рішень.

За контекстним змістом ст.ст. 20, 21 та п.4 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» подання виконавчого документу до органу державної виконавчої служби, територіальна юрисдикція якого розповсюджується на пункт, в якому розташований боржник є підставою для відкриття виконавчого провадження.

За змістом ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» первісними заходами щодо примусового виконання рішення зі стягнення заборгованості полягає у зверненні стягнення на кошти та майно боржника. При цьому, згідно ст.52 зазначеного Закону, стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

У відповідності до ст.20 Закону, якої врегульовані питання міста проведення виконавчих дій, встановлено, що державний виконавець вправі провадити виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти, які перебувають на рахунках та вкладах боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Враховуючи структуру банківської системи, встановлене Законом України «Про банки та банківську діяльність» , Законом України «Про виконавче провадження» право державного виконавця до доступу до банківської таємниці та право накладати арешт на кошти, які акумульовані на рахунках в банківських установах України (незалежно від міста їх розташування) та звертати стягнення на арештовані кошти в рахунок виконання відповідних рішень, суд зазначає про реальну можливість проведення виконавчих дій, направлених на виявлення інформації щодо наявності грошових коштів боржника на рахунках в банківських установах та наявності іншого майна, за рахунок яких можливе виконати рішення суду по справі 905/2271/15.

Відповідно до ч.2 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Держава, за змістом ч.4 ст. 13 Конституції України, прийняла на себе зобов'язання, через свої органи, забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, встановивши рівність всіх суб'єктів власності перед законом.

Згідно ст. 129 Конституції України одним із засад судочинства є обов'язковість рішень суду. Статтею 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено поняття «обов'язковість судових рішень» , яке полягає в тому, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.

Суд вважає за необхідне застосувати до спірних відносин Рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", згідно якого Європейський суд наголосив, що, «відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду"» . Європейський суд також зазначив, що «адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.»

Аналогічні за змістом висновки містяться в інших рішеннях Європейського суду з прав людини, а саме у справі "Голдер проти Сполученого Королівства (від 21 лютого 1975 року), «Шмалько проти України» .

Враховуючи викладене, суд не може погодитися також із твердженням державного виконавця про те, що відкриття виконавчого провадження неможливе, внаслідок знаходження майна боржника на тимчасово окупованій території. Суд вважає, що дана обставина може утруднити виконання рішення, але не унеможливлює його виконання.

За змістом ст. 36 Закону за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Проте, таке звернення можливе тільки після порушення виконавчого провадження.

За таких обставин, та враховуючи конституційний принцип доступність до правосуддя всіх осіб, незалежно від міста їх реєстрації (знаходження), застосовану у цій справі практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості ухилення адміністративних органів від виконання судових рішень, яка є обов'язковою для національних судів згідно Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , враховуючи також справедливий баланс інтересів стягувача та боржника, суд приходить до висновку про визнання дій державного виконавця незаконними.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Аналогічна правова позиція викладена в п.9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» .

Враховуючи попередній висновок суду про незаконність дій відділу виконавчої служби, пов'язаних з відмовою у відкритті виконавчого провадження із виконання наказу господарського суду Донецької області №905/2271/15 виданого 07.12.2015р., суд визнає недійсною постанову від 04.10.2016р. про відмову у відкритті виконавчого провадження за наказом господарського суду Донецької області №905/2271/15 виданим 07.12.2015р., а також визнає за необхідне зобов'язати відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти до виконання наказ господарського суду Донецької області по справі №905/2271/15 від 07.12.2015р. та відкрити виконавче провадження на підставі письмової заяви стягувача відносно боржника ТОВ "РЕГИОНТЕХСТРОЙ", щодо примусового виконання рішення господарського суду Донецької області по справі №905/741/15 у відповідності до норм Закону України про виконавче провадження від 21.04.1999 року №606-XIV.

Щодо вимоги скаржника щодо зобов'язання відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України накласти арешт на усі грошові кошти боржника в межах суми стягнення, що знаходяться на рахунках в усіх банківських установах, суд зазначає, що це є обов'язком виконавчої служби згідно Закону України "Про виконавче провадження" та має здійснюватися в рамках виконавчого провадження, оскільки є дискреційними повноваженнями державного виконавця, що зумовлює відмову в задоволенні скарги в цій частині.

На підставі викладеного, керуючись Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, Конституцією України, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ,Законом України «Про виконавче провадження» , ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ" надійшла від 19.10.2016р. на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м.Київ, у справі №905/2271/15, задовольнити частково.

Визнати дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3, щодо винесення постанови ВП №52493283 від 04.10.2016р. про відмову у відкритті виконавчого провадження незаконними.

Визнати недійсною постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.10.2016р. про відмову у відкритті виконавчого провадження за наказом господарського суду Донецької області №905/2271/15 виданим 07.12.2015р.

Зобов'язати відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти до виконання наказ господарського суду Донецької області по справі №905/2271/15 від 07.12.2015р. та відкрити виконавче провадження на підставі письмової заяви стягувача відносно боржника ТОВ "РЕГИОНТЕХСТРОЙ", щодо примусового виконання рішення господарського суду Донецької області по справі №905/741/15 у відповідності до норм Закону України про виконавче провадження від 21.04.1999 року №606-XIV.

Суддя К.С. Харакоз