Рішення

від 20.12.2016 по справі 908/2952/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 12/123/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2016 Справа № 908/2952/16

Господарський суд Запорізької області у складі судді Смірнова О.Г.,

За участю секретаря судового засідання Бамбизова М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу № 908/2952/16

за позовом: Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «РА «ПАЗЛ»

про стягнення 4740,10 грн.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність № З/1-1261 від 07.06.2016 року

від відповідача - не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Запорізьке комунальне підприємство міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» звернулося до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «РА «ПАЗЛ» про стягнення заборгованості за договором надання послуг з розміщення реклами на бортах транспортних засобів № 59 від 01.07.2014 року в сумі 4740,10 грн.

Від позивача 15.12.2016 року через канцелярію суду надійшло нормативне обґрунтування позовних вимог.

На адресу суду від відповідача надійшло повідомлення пошти з позначкою «за закінченням терміну зберігання» . Так, місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» ).

З наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається, що місце знаходження відповідача відповідає адресі, на яку направлялись ухвали господарським судом у даній справі, а саме: 69069, Запорізька обл., місто Запоріжжя, Дніпропетровське шосеАДРЕСА_1.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» ).

Таким чином, відповідача було належним чином повідомлено про час та місце судового засідання, а судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом відповідно до ст. ст. 4 2 , 4 3 ГПК України.

Неприбуття у судове засідання представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому суд дійшов висновку, що справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні 20.12.2016 року підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання 20.12.2016 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи позивача, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що 01.07.2014 року між Запорізьким комунальним підприємством міського електротранспорту «Запоріжелектротранс" (далі - ОСОБА_2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РА «ПАЗЛ» (далі - Замовник) був укладений договір надання послуг з розміщення реклами на бортах транспортних засобів № 59, далі Договір.

Відповідно до п. п. 1.1., 1.2. Договору сторони узгодили, що предметом договору є надання Замовнику права на використання площ зовнішніх поверхонь рухомого складу ОСОБА_2 для розміщення реклами, кожне розміщення реклами оформлюється окремим додатком до договору, в якому зазначаються: тип транспортного засобу ОСОБА_2, кількість рухомого складу, бортовий номер, найменування реклами, строк розміщення, вартість розміщення (загальна та за одиницю рухомого складу).

Розділом 2 Договору врегульовано права та обов'язки сторін, так зокрема, п. п. 2.2.12., 2.2.13. Договору, зазначено, що Замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі проводити оплату за надані ОСОБА_2 послуг, а також самостійно отримувати рахунок на оплату в бухгалтерії ОСОБА_2 та проводити оплату відповідно до такого рахунку. В свою чергу, в п. 2.3.6., зазначено, що ОСОБА_2 зобов'язане щомісячно складати акт здачі-приймання наданих послуг (далі - ОСОБА_2) та надавати Замовнику на узгодження та підписання.

Умовами п. п. 3.1. - 3.3. Договору сторони визначили, що підтвердженням факту надання ОСОБА_2 Замовнику послуг з розміщення реклами є акт здачі приймання наданих послуг. ОСОБА_2 не пізніше 3 числа поточного місяця, наступного за звітним, складає, а Замовник не пізніше 5 числа зобов'язується отримати акт надання послуг, замовник зобов'язаний протягом 5 днів з дня отримання розглянути, підписати та направити ОСОБА_2 один примірник акту.

Судом дана належна правова оцінка правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір про надання послуг. Так, укладений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 ГК України (статтями 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами ч. 1 ст. 903 ЦК України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, на виконання умов Договору, позивачем надано послуги з рекламоносіння, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів надання послуг № 1438 від 31.07.2014 року на суму 800 грн., № 1667 від 31.08.2014 року на суму 2400,00 грн., № 1811 від 30.09.2014 року на суму 1600,00 грн.

В своїх письмових поясненнях позивач зазначає, що вказані акти разом з рахунками на оплату були надіслані на адресу відповідача простою кореспонденцією, втім жоден з актів на адресу позивача не повертався.

Відповідно до п. 3.5. Договору, у випадку неотримання та/або не повернення одного примірника ОСОБА_2, акт наданих послуг вважається прийнятим без зауважень.

Позивач зазначає, що 10.10.2014 року відповідач частково сплатив заборгованість в сумі 2400,00 грн., на підтвердження зазначених обставин надає суду копію витягу з виписки по руху грошових коштів.

З огляду на зазначене, позивач вказує, що відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в сумі 2400,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача було направлено вимоги № 3/1-627 від 20.03.2015 року та № 3/1-2166 від 30.09.2015 року, проте вказані вимоги були повернуті на адресу позивача із відміткою пошти за закінченням строку зберігання .

Оскільки відбулося несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, позивач намагається стягнути з відповідача пеню в сумі 443,56 грн. Так, умовами п. 5.2. Договору визначено, що у випадку невиконання п. 4.3., п. 4.4. Договору, Замовник сплачує ОСОБА_2 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який стягується пеня, за кожен день прострочення платежу.

З посиланням на приписи статті 625 ЦК України позивач вказує на прострочення грошового зобов'язання з боку відповідача, в зв'язку з чим намагається стягнути з нього три проценти річних в сумі 178,93 грн. та інфляційні витрати в сумі 1717,61 грн.

Так, порядок оплати наданих послуг/виконаних робіт визначений в договорі, про що сторони диспозитивно домовилися в п. 4.3. Договору, за яким Замовник зобов'язаний перерахувати в якості 100% передплати суму, визначену в кожному додатку до договору, протягом 5 банківських днів з моменту укладання Договору та/або додатку до Договору, на поточний рахунок ОСОБА_2.

До Договору сторонами було узгоджено 2 додатки: перший - від 01.07.2014 року на загальну суму 1600,00 грн., другий - від 04.07.2014 року на загальну суму 3200,00 грн.

Враховуючи викладене, останній день добровільного виконання відповідачем (як Замовником) свого зобов'язання з оплати наданих послуг/виконаних за договором робіт настав 08.07.2014 року за додатком № 1 від 01.07.2014 року та 11.07.2014 року додатком № 2 від 04.07.2014 року.

Фактичні обставини справи свідчать, що зобов'язання з оплати виконаних за умовами договору робіт (наданих послуг) з боку відповідача залишились невиконаними належним чином та у повному обсязі.

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов'язань за договором щодо не здійснення оплати, а також доведено порушення відповідачем строку оплати за послуги, встановленого умовами договору, а наявність заборгованості у сумі 2400,00 грн. підтверджується наданими позивачем копіями актів надання послуг на загальну суму 4800,00 грн., а також копією витягу з виписки по руху грошових коштів, яка підтверджує часткову сплату відповідачем заборгованості на суму 2400,00 грн. Проте, відповідач доказів сплати боргу станом на день розгляду справи суду не надав, заявлених до нього вимог не спростував.

За таких обставин, позовні вимоги Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «РА «ПАЗЛ» основного боргу в сумі 2400,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 р. N 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Матеріали справи свідчать, що позивач за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором нарахував відповідачу пеню за порушення строків оплати за послуги за додатком № 1 до договору: з 06.07.2014 року по 05.01.2015 року, за додатком № 2 до договору: з 31.07.2014 року по 30.01.2015 року, на загальну суму 443,56.

Дослідивши розрахунок пені суд дійшов висновку про її перерахунок, оскільки позивачем допущені помилки в розрахунку. Відповідно до п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Відтак, з врахуванням положень вказаного пункту постанови Пленуму Вищого господарського суду України, суд з власної ініціативи здійснив перерахунок пені за допомогою програми «Законодавство» .

Пеня розрахована судом наступним чином:

1) на заборгованість за додатком № 1 до договору, строк оплати за яким настав 08.07.2014 року, прострочка виникла з 09.07.2014 року

- за період з 09.07.2014 року по 09.10.2014 року від суми 1600,00 грн. (подвійна облікова ставка НБУ) пеня складає 99,81 грн.

- за період з 10.10.2014 року по 05.01.2015 року від суми 800,00 грн. (подвійна облікова ставка НБУ) пеня складає 51,77 грн., втім оскільки за загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тому розмір пені за вказаний період приймається згідно розрахунку позивача в сумі 51,57 грн.

2) на заборгованість за додатком № 2 до договору, строк оплати якої настав 11.07.2014 року, втім оскільки наступний день є вихідним днем, в силу приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України, прострочка виникла з 14.07.2016 року, однак позивач нараховує прострочку з 31.07.2014, отже

- за період з 31.07.2014 року по 09.10.2014 року від суми 3200,00 грн. (подвійна облікова ставка НБУ) пеня складає 155,62 грн., втім оскільки за загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тому розмір пені за вказаний період приймається згідно розрахунку позивача в сумі 155,49 грн.

- пеня за період з 10.10.2014 року по 30.01.2015 року від суми 1600,00 грн. (подвійна облікова ставка НБУ) розрахована позивачем вірно та становить 134,22 грн.

Так, з урахуванням викладеного, за розрахунком суду, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 441,09 грн.

З огляду на зазначене, перерахуванню підлягають також нарахування трьох процентів річних.

Три проценти річних, розраховані судом:

1) на заборгованість за додатком № 1 до договору, строк оплати за яким настав 08.07.2014 року, прострочка виникла з 09.07.2014 року

- за період з 09.07.2014 року по 09.10.2014 року від суми 1600,00 грн. три проценти річних складають 12,23 грн.

- за період з 10.10.2014 року по 03.11.2016 року від суми 800,00 грн. три проценти річних складають 49,65 грн.

2) на заборгованість за додатком № 2 до договору, строк оплати якої настав 11.07.2014 року, втім оскільки наступний день є вихідним днем, в силу приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України, прострочка виникла з 14.07.2016 року, однак позивач нараховує прострочку з 31.07.2014, отже

- за період з 31.07.2014 року по 09.10.2014 року від суми 3200,00 грн. три проценти річних складають 18,67 грн., втім оскільки за загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тому розмір трьох процентів річних за вказаний період приймається згідно розрахунку позивача в сумі 18,46 грн.

- за період з 10.10.2014 року по 03.11.2016 року від суми 1600,00 грн. три проценти річних складають 99,31 грн., втім оскільки за загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тому розмір трьох процентів річних за вказаний період приймається згідно розрахунку позивача в сумі 98,28 грн.

Отже, з врахуванням викладеного, за розрахунком суду, з відповідача підлягає стягненню три проценти річних в сумі 178,63 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача суми інфляційних витрат суд зазначає наступне.

Інфляційні втрати за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, і коли строк виконання зобов'язання настає до 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за поточний місяць, а коли строк виконання зобов'язання - після 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Дослідивши наданий суду розрахунок інфляційних витрат суд дійшов висновку, що він розрахований у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України, а тому підлягає задоволенню.

В силу загальної норми, передбаченої у статті 599 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, позовні вимоги Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «РА «ПАЗЛ» основного боргу в сумі 2400,00 грн., пені в сумі 443,56 грн., трьох процентів річних в сумі 178,93 грн., інфляційних витрат в сумі 1717,61 грн. підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 20.12.2016 року, згідно частини 2 статті 85 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 530, 599, 625, 629, 901, 903 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 175, 193 ГК України, ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю «РА «ПАЗЛ» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РА «ПАЗЛ» , 69069, Запорізька обл., місто Запоріжжя, Дніпропетровське шосеАДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 37574035, на користь:

- Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс", 69095, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул. Героїв Сталінграду, будинок 2, код ЄДРПОУ 03328379, основний борг в сумі 2400 (дві тисячі чотириста) грн. 00 коп., пеню в сумі 441 (чотириста сорок одна) грн. 09 коп., три проценти річних в сумі 178 (сто сімдесят вісім) грн. 63 коп., інфляційні витрати в сумі 1717 (одна тисяча сімсот сімнадцять) грн. 61 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 1377 (одна тисяча триста сімдесят сім) грн. 19 коп., видавши наказ.

3. У задоволенні позовних вимог Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю «РА «ПАЗЛ» про стягнення пені в сумі 2,47 грн. - відмовити.

4. У задоволенні позовних вимог Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю «РА «ПАЗЛ» про стягнення трьох процентів річних в сумі 0,30 грн. - відмовити.

Повне рішення складено - 26.12.2016 року

Суддя О.Г.Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.