Ухвала

від 30.11.2010 по справі 2-2551/10

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2-2551/10 30.11.2010 30.11.2010 30.11.2010

Провадження №22-ц-7027/10

Справа N 22ц- 7027/10 Головуючий І інстанції Ямкова О.О.

Категорія - 42. Доповідач апеляційної інстанції ОСОБА_1

У Х В А Л А

іменем України.

30 листопада 2010 року. м. Миколаїв.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В. та Буренкової К.О.,

із секретарем судового засідання Бобуйок І.Ф.,

з участю :

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 переглянула рішення місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 7 червня 2010 року, ухваленого в цивільній справі за позовом виконкому Миколаївської міської ради до ОСОБА_3 про виселення із квартири без надання іншого жилого приміщення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися у дане судове засідання, перевіривши у межах оскарження обставини та докази, якими сторони їх стверджували ,-

у с т а н о в и л а :

3 березня 2010 року виконком Миколаївської міської ради пред'явив зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

Двокімнатна квартира АДРЕСА_1, житловою площею 28 м-2, перебуває у власності територіальної громади м. Миколаєва і знаходиться на балансі ТОВ «Центральний-1» .

В установленому законом порядку вона була надана ОСОБА_4, яка на підставі ордеру вселилася та зареєструвалася в ній, і, уклавши договір житлового найму, стала проживати.

14 липня 1988 року, уклавши договір з роботодавцем, ОСОБА_4 виїхала на роботу в райони Крайньої Півночі Російської Федерації, у зв'язку з чим до 5 серпня 2000 року забронювала названу квартиру за собою та членами своєї сім'ї, знялася з реєстрації.

Після закінчення терміну бронювання житла, вона до місця проживання не повернулася, через що 6 лютого 2001 року договір найму з нею припинено.

Скориставшись цим, у вересні 2000 року ОСОБА_3 самоуправно зайняла спірне житлове приміщення і проживає в ньому без законних підстав до цього часу і не бажає виселятися.

Посилаючись на зазначені обставини, просив позов задовольнити.

Відповідачка позов не визнала, пояснивши, що до спірної квартири вселилася влітку 2001 року за згоди свого сина ОСОБА_5, якому, в свою чергу, дозвіл на вселення надав його батько - чоловік наймачки ОСОБА_4 У 2008 році син помер, вона ж залишилася в квартирі проживати, оскільки іншого житла не має, бо ще в 2000 році продала його по боргам сина.

Рішенням місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 7 червня 2010 року позов задоволено.

Відповідачка подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати й ухвалити нове, про відмову у позові.

Скаргу обґрунтовувала тим, що місцевий суд не врахував її матеріального положення, стану здоров'я та відсутність іншого житла.

Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржене рішення суду І інстанції залишити без зміни, оскільки той постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, місцевий суд виходив з того, що відповідач повинна звільнити спірну квартиру, оскільки вселилася в неї самовільно, не тільки без згоди власника житла, а і без згоди колишнього наймача та членів її сім'ї. Не набула вона права на спірне житло і у подальшому. Оскільки та в добровільному порядку не бажає виселитися з житла, то її слід виселити з нього за судовим рішенням примусово без надання іншого житла.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з такими обставинами та правовідносинами, висновки суду І інстанції щодо них і результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

У відповідності до ст.ст. 58, 64-65 ЖК України єдиною правовою підставою для вселення і укладення договору найму жилих приміщень державного чи комунального житлового фонду є ордер.

Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються

нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що

випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени

сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за

зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і

батьки.

Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо

вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне

господарство.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою

всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане

ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших

осіб.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача,

набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим

приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та

членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про

порядок користування жилим приміщенням.

Особи, які вселилися у нього без будь-яких підстав або, незважаючи на заборону вселення, в розумінні ч. 3 ст. 116 ЖК України, вважаються такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, і, відповідно до ст. 109 ЖК України, підлягають виселенню без надання іншого житла.

При цьому, довготривалість користування самоуправно зайнятим жилим приміщенням не надає особі будь-яких прав на нього, навіть якщо ці особи фактично вступають у договірні відносини, відкривають особистий рахунок, сплачують квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Як вбачається з з витягу з особового рахунку (а.с. - 8); довідки ТОВ Центральний-1 (а.с. - 9-); акту обстеження житлового будинку від 22 липня 2009 року (а.с. - 11); ксерокопії охоронного свідоцтва (а.с. - 20); адресної довідки (а.с. - 21, 27); ксерокопій телеграм (а.с. - 23); копії паспорту ОСОБА_5 (а.с. - 25) вбачається, що квартира АДРЕСА_2, житловою площею 28 м-2 є власністю територіальної громади і перебуває на балансі ТОВ Центральний-1 . В ній за договором житлового найму проживала та була зареєстрована ОСОБА_4, яка в 1988 році виїхала на роботу до Росії в район Крайньої Півночі і зберігала за собою право на користування житлом до 5 серпня 2000 року.

Після закінчення строку бронювання спірного житла за ОСОБА_4, осіб, які б мали або набули в установленому законом порядку права на квартиру не було і вона підлягала поверненню її власнику.

Проте, влітку 2001 року, розпорядившись належною їй на праві приватної власності квартирою № 38 по вул. Космонавтів, 49/1 в м. Миколаєві, до спірної квартири без будь-яких для цього законних підстав вселилася ОСОБА_3

Ні власник житла, ні його представник, ні колишній наймач ні члени сім'ї останнього своєї згоди на вселення відповідачки в квартиру не надавали, а тому її вселення та проживання в ній слід вважати самоуправним, і, відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК України, виселити з квартири без надання іншого житла.

Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і місцевий суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Твердження відповідачки про правомірність її вселення в квартиру, оскільки на це дав дозвіл її син - ОСОБА_5, правового значення для правильного вирішення справи не мають, оскільки сам ОСОБА_5 був зареєстрований в квартирі помилково і, на час надання згоди на вселення матері, сам не мав права на житло, у зв'язку з чим і була скасована його реєстрація. Будь-яких інших доказів тому, що вона набула право на користування житловим приміщенням у встановленому законом порядку відповідачка не надала і, взагалі, з такими вимогами до суду не зверталася.

Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів ,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 7 червня 2010 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді